ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Національно-культурна діяльність української еміграції в Закарпатті

    22 травня 2019 середа
    Картинка користувача corsov.

    На прискорене утвердження в краї української національної свідомості, на употуження українського національного руху з його найвищим проявом – будівництвом української держави Карпатської України визначну роль відіграла українська еміграція, що осіла безпосередньо на Закарпатті та в інших краях Чехословаччини.


    Українську політичну еміграцію в Чехословаччині за її основнім і фаховим рівнями, громадською діяльністю і суспільними устремліннями, соціально – політичним досвідом і світоглядом слід кваліфікувати як особливу суспільну верству. Вона пройшла школу українського громадсько – політичного життя в дореволюційні часи, горнило української революції та практику будівництва української держави. Українські емігранти послідовно працювали у 20-30-х роках на національно – культурне пробудження закарпатських українців. Високі результати цієї праці були забезпечені суспільними діями української еміграції і місцевої молоді, національно – пробудженою інтелігенцією та широкою громад кістю, що проявили себе вже у 1918-1919 рр.. Наголошу, що дії українських емігрантів у Закарпатті ні організаційно, ні дієво ніким не координувалися. Це була стихійна, але свідома поведінка української національної інтелігенції, яка опинилась у нашому краї. Це дає підстави твердити про українську еміграцію на Закарпатті в 20-30-х роках як про своєрідний суспільний феномен. Своєю наполегливою працею активні представники цієї когорти виглядали на фоні місцевої змадяризованої інтелігенції диваками. Кілька тисяч представників української національної еміграції, що проживала і активно діяла в Закарпатті та й загалом в Чехословаччині в 20-30-х роках, були не просто мешканцями чи громадянами цього краюі держави, а етносоціальною групою, яка своєю активною культурно – освітньою і громадсько – політичною працею пришвидшили національний доступ українців Закарпаття.

    Українська національна ідея і активна боротьба за її реалізацію були головними причинами того, чому ці люди залишили рідні домівки і емігрували за кордон. Поразка українських національно – державницьких змагань 1917 – 1920р.р. стала причиною розчарування деякої частини суспільного активу. Однак такі почуття і думки більшості не охопили. Для багатьох представників суспільної української еліти, що опинилась в еміграції, еталоном особистої поведінки стало Шевченківське кредо:”Караюсь, мучусь…але не каюсь!”. Національна ідея,національна свідомість були такими внутрішніми пружинами, які рухали цими людьми, кидали їх у суспільні змагання в нових умовах, новими засобами. Однією з ключових країн в організації національного життя української еміграції була Чехословаччина. Демократичний режим Чехословаччини, контакти чеського національного проводу, в тому числі Т.Масарика з урядом УНР в 1917-1918рр. позитивно позначились на прийнятті українців у новоствореній державі. Українським емігрантам були надані особисті й громадські права, створені умови для національно – культурного життя. Чехословаччина і Прага стали одним із центрів українського національного життя. Українська еміграція організувала тут низку національних структур та інститутів: політичних, наукових, освітніх, літературно – мистецьких, видавничих. Так, у Празі було створено в 1921 році Українську Військову Організацію (УВО), в Чехословаччині активно діяли структури ОУН та інші. На Закарпатті ОУН не проводила такої підривної роботи, як в Галичині, підтримувала курс на прискорений національно – культурний розвиток краю. Це робилося для того, щоб не псувати відносин з празькими властями. У Чехословаччині українські професори, вчителі, адвокати отримали дозвіл працювати за фахом, а не заробляти на шмат хліба низько кваліфікованою фізичною працею. Проти політики прийняття українських емігрантів та підтримки організації національного життя активно протестувала сусідня Польща, адже в Чехословаччині часто знаходили притулок активісти УВО – ОУН, які переслідувались в Польщі. Попри все, зауважу, що в Чехословаччині життя українських емігрантів не було вже зовсім безхмарним. В Закарпатті та Чехословаччині діяли середовища, які намагалися посіяти зерно неприязні до української еміграції. Найперш звинувачення на адресу українських емігрантів виходили зі шпальт русофільських видань, яких звинувачували в австрофілізмі. Ососбливо дісталося галицьким емігрантам, що мали причетність до українського січового стрілецтва. Подібна тематика просочувалась і на чеські періодичні видання, що відбивали дух громадсько – політичних середовищ Клочафа, Швегли, Крамарджан, як найбільш послідовних, русофільськи орієнтовних чеських політиків. Так газета “Свобода” за 2 квітня 1925 року писала, що нова чеська “русиножерна новинка”“PodkarpatskeHlasy” не перестає нападати на тутешніх русинів і українських емігрантів. Останніх постійно звинувачує у германофільстві. В ефективному національно – культурному функціонуванні української еміграції в Чехословаччині особливо важливу роль відіграли освітні установи : Український вільний університет, Українська господарська академія в Подебрадах, українська реальна гімназія в Модржанах. Вони мали прямий вплив на закарпатську молодь. Українська еміграція швидко налагодила видавничу справу. Вже в 1920 році з друку видавництва “Всесвіт” вийшла низка видань. Вони розповсюджувались і на Закарпатті. Дві брошурки поезій Т.Шевченка цього видання заблукали і до мого покійного дідуся. Прага стала інтелектуальним, літературно – мистецьким і політичним осередком українців. Через вищеозначені та низки інших структур проводилась суспільно – функціональна робота української політичної еміграції. Однак офіційна Прага по-різному підходила до українських проблем в чехословацьких землях та на Закарпатті. Якщо у першому випадку українці мали навіть підтримку, то в другому – різко-негативне ставлення до політичних проявів українства на Закарпатті.

    Українська еміграція не забувала української національної ідеї. Вона створила потужну ідейно – інтелектуальну атмосферу в Чехословаччині.Цей духовний клімат пронизував все українство, мобілізував і інтегровував його. Чехословаччина була одним із центрів української еміграції та осередком її організаційно - інтелектуального потенціалу. Це об’єктивно впливає на суспільні уподобання закарпатських українців, втягувало їх в орбіту українських устремлінь.

    Отже, Закарпаття через українських емігрантів почало контактувати з ширшим українським світом, його устремліннями і здобутками. Це мало велике значення для закріплення і употуження в краї українського національного руху в його культурному та політичному проявах.

    Для досягнення поставленої мети українська еміграція налагоджувала систему української освіти. В організовані в повоєнний час заклади освіти вчителям і викладачам пішла працювати значна кількість українських інтелігентів із Наддніпрянщини і сусідньої Галичини. Виховання підростаючого національно – свідомого покоління було незаперечною цінністю. При чому варто зауважити, що через національну школу виховання проходило і в глибші суспільні пласти на старші групи людей через вихованих в українському дусі дітей. Саме тому уже з другої половини 20-х років українська національна школа в Закарпатті натрапила на опір властей. Потрібна була настирливість і жертовність, щоб в цих умовах налагодити роботу Берегівської руської(української) гімназії. Перші набори класів гімназії комплектувались шляхом особистої агітації вчителів в українських селах сусідніх районів. Активною національно – просвітницькою і політичною працею вчителі-емігранти наражались на небезпеку.

    У тих народних, горожанських школах, гімназіях і семінаріях, окремих класах, де працювали вчителі українські емігранти, зростала національна свідомість учнів і їх суспільна активність. Особливістю освіти цих років було те, що національний зміст її проходив в активному протиборстві з русофільством. Представників цього напряму часто підтримували чехословацькі владні кола. Тому вчителями працювали і люди антиукраїнської орієнтації. Вони намагались прищепити учнівській закарпатській молоді російськість чи русинство.

    Українські емігранти не лише пішли в школу працювати, а й виступили активними організаторами нової української системи освіти, що якісно відрізнялась від попередньої асиміляційної освіти часів Австро – Угорщиги. Важливу роль у вихованні місцевих національних кадрів відіграла Берегівська українська гімназія. Вона утворилася на ентузіазмі його першого директора-емігранта із сусідньої Галичини, випускника Віденського і Львівського університетів А.Алиськевича. Докази зусиль до організації цього закладу український січовий стрілець, організатор народних шкіл на Волині проф.А.Дідик, проф..історії, автор історичного нарису з історії Закарпаття “Срібна Земля”, український письменник В.Пачовський. А.Алиськевич проявив всю силу свого хисту й при організації гімназії ордена отців Василіян в Ужгороді (1922-1939рр.), що досягла значного розвитку як українська гімназія. Водночас він опікувався шкільною молоддю, хворими, бідними учнями, організував гуртожиток, започаткував джишеву їдальню, працював у Педагогічному товаристві та Шкільній Помочі і т.п.. У 1938 -1939р.р. займався працевлаштуванням Федора Потушняка, який і працював під його керівництвом у гімназії о.Василіян у Великому Бичкові. Крім нього, в краї працювали й такі освітяни-емігранти, як А.Дідик, О.Вахнянин, Л.Бачинський, В.Бірчак, О.Приходько, В.Пачавський, К.Заклинський, М.Демчук, В.Палятинський, І.Кульчицький, М.Підгірянка, які доклали багато зусиль до організації середніх шкіл.

    Велику роль в організації та функціонуванні української освіти в Закарпатті відіграв І.Панькевич, який працював при Шкільному Рефераті (освітній адміністрації) в Ужгороді. Ця постать, як і її діяльність, багатогранна. Вчений-україніст, славіст із світовим іменем не дратував владні чеські кола емоційними висловлюваннями, але всіма силами організовував український напрям в освіті, вміло використовуючи владний важіль державного чиновника. Він вміло відбирав кадри національно-свідомих службовців для окремих відділів Цивільної управи, організував курси української мови для вчителів, щоб можна було перейти з угорської мови навчання на народну українську, і навіть, очолив комісію, яка перевіряла знання української мови перед прийняттям учителів на роботу. І.Панькевич відійшов в історію краю як автор підручника з рідної мови “Граматика руського язика для молодших кляс школ середніх горожанських”,яка проклала дорогу фонетичному правопису та українській літературній мові у Закарпатті.

    Представники української еміграції в Закарпатті та в Чехословаччині віступали не тільки як організатори українського напряму освіти, але й усього комплексу громадсько-культурного, наукового та навіть політичного і адміністративного життя. Вони виявили активність як на рівні села, так і на рівні краю. Старожили з Рахова розповідають, що в місцевій школі вчителями були закарпатці, галичани та вихідці з Наддніпрянської України. Тодішнім учням запам’яталися вчителі-емігранти Хадрицький та керівник пласту Яків Шепель.

    Праця багатьох емігрантів у Закарпатті була справді жертовною і титанічною. Багато осіб працювало в різних ділянках суспільного життя. Так, І.Панькевич вже в 1920р., тобто в першому році своєї діяльності в Закарпатті, став одним із засновників товариства “Просвіта”, був членом його правління, п’ять років – секретарем, членом видавничої, наукової, театральної, бібліотечної та музейної комісій. Він упорядкував та редагував “Науковий збірник” товариства “Просвіта” та краєзнавчий журнал “Підкарпатська Русь”. Багатоплановою була його науково – дослідна робота в галузі мовознавства, літератури, фольклору, етнографії, мистецтвознавства. Подібну позицію займали десятки активістів-емігрантів з Наддніпрянської та Наддністрянської України.

    Велику роль в наданні краєві українського обличчя відіграли письменник Спиридон Черкасенко, літературний критик, автор книги “Літературні устремління Підкарпатської Русі” В.Бірчак, який, як і В.Пачовський, був також освітянином, активним пластуном, письменники Улас Самчук і Олег Ольжич(Кандиба), Олександр Олесь та інші. Взагалі доречно говорити про значний вплив на літературний процес у краї української школи високого мистецтва. Йдеться про вплив Празької літературної школи з її лідером Євгеном Маланюком, яка мала відчутний вплив на літературну творчість І.Ірлявського, С.Зореслава, Ф.Могіша, І.Колоса та інших. Мав вплив на літературу краю і львівський “Літературно-Науковий Вісник” та вісників ці на чолі з його головним редактором, емігрантом із Східної України Д.Донцовим. У період Карпатської України проявив особливий ентузіазм О.Ольжич. Він був одним із ініціаторів створення “Летючої естради” – організації, що відповідала за пропаганду національно – визвольних ідей серед місцевого населення.

    Водночас велось доволі широке наукове обґрунтування українського етнічного характеру Закарпаття. Помітний внесок у розробку проблеми внесли як вчені старшого покоління М. Грушевський і В.Гнатюк, так і вчені-емігранти О.Колесса, О.Мицюк, Д.Чижевський, Д.Дорошенко, В.Січинський, С.Дністрянський, І.Заклинський, І.Палькевич, В.Бірчак та інші.

    Українська еміграція в Чехословаччині зайняла найактивнішу суспільну позицію. Однак у Закарпатті вона не брала участі в партійно – політичній боротьбі. Це диктувалося хиткими умовами статусу емігранта. Хоч Чехословаччина і прийняла велику кількість українських емігрантів, дозволила їм організувати національно – культурне життя, однак вона пильно стежила за всіма проявами їх політичної активності. Однак з найбільших табу для них була участь у політичній боротьбі з українських національних позицій на Закарпатті. Тому серед активістів політичних партій українського спрямування в Закарпатті в означені роки ми бачимо здебільшого закарпатців. Це зрозуміло, адже за участь в політичному житті краю їх могли позбавити права проживання в державі. Така позиція українських емігрантів була цілком виправданою. Відсутність гонінь і переслідувань з боку влади забезпечили самореалізацію творчого потенціалу українських емігрантів у вищенаведених суспільних сферах. Та все ж ці люди не були поза політикою, хоча офіційно в ній не брали активної участі. Вони активно впливали на місцевих українських політичних лідерів шляхом індивідуальних бесід, наданням консультацій, шляхом співпраці у галузях освіти, науки і просвітянської діяльності. Позитивну роль відіграли й товариські стосунки, дружба на особистому рівні між емігрантами і національно свідомими та суспільно активними представниками закарпатських українців.

    У період Карпатської України українська еміграція зайняла відверту політичну позицію, кинулась в горнило боротьби за утвердження української держави. Чимало з них, як У.Самчук, О.Кандиба(Ольжич), М.Чирський, Є.Кульчицький та інші зазнали угорських катівень. Чимало українських емігрантів загинуло в обороні Карпатської України та було замучено угорськими окупантами. Особливо потерпіла родина Остапчуків, родом з Галичини, що у 1920 р. поселилась у Страбичові біля Мукачева. Загалом, світова українська еміграція доклала максимум зусиль для підтримки Карпатської України. Свої зусилля вона зосередила на наданні матеріально – фінансової, кадрової, дипломатично – інформаційної допомоги. З свого боку, уряд Карпатської україни намагався акумулювати енергію і досвід української еміграції, активно намагався включити її в державнотворчі процеси, захистити її.

    Закарпатска національно – пробуджена інтелігенція у 1918-1919р.р. зробила багато для національного піднесення українського населення краю. Однак з огляду її мало численності та не розбудованої мережі національно – культурних інститутів їй важко було досягнути тих суспільних досягнень, що були здобуті наприкінці 30-х років. Головне досягнення двадцятирічних суспільних змагань – інтеграція українців Закарпаття в українську націю, само ідентифікація з нею. Без жертовного пориву української еміграції цей успіх був би, мабуть, не таким швидким. Тільки об’єднані зусилля української еміграції і місцевої національно – свідомої інтелігенції, усіх національно – свідомих людей визначили стрімку національно – культурну і національно – політичну еволюцію Закарпаття, надали йому виразного українського національного обличчя.

    Отже, національно – культурна діяльність української еміграції в Закарпатті у Чехословаччині загалом істотно прискорила створення української етнонаціональної орієнтації Закарпаття. Великий позитивний вплив вона здійснила найперш у галузі шкільництва. Становлення українського театру, музичного мистецтва також відбувалося за фахової та організаційної допомоги української еміграції. Відчутну допомогу надала українська еміграція молодій закарпатоукраїнській літературі. Зробила відчутний внесок наукове доведення українського етнічного характеру Закарпаття. А в період Карпатської України зайняла посильну участь у державотворчих процесах та у її обороні від угорської агресії.

    Довбуш Олекса

    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору