Невигадані історії життя біженців на Закарпатті

56 біженців з 6-ти країн світу мешкають у Пункті тимчасового розміщення біженців, що у Мукачеві. З них – 29 дітей, у тому числі 5 неповнолітніх без супроводу.

Двоє з них ходять в Мукачеві в садок, 15 – в школу. За роки існування притулку (з 2007 року) тут народилося 13 малюків. Затишний дім у маленькому закарпатському містечку став для багатьох з тих, хто втратив справжній дім у себе на батьківщині, рідним. Багато хто за ці роки подався далі у світи, хтось перебуває тут не один місяць, знайшов роботу, і сподівається залишитись в Україні.

Хоча всі прагнуть насамперед на Захід. Довга, виснажлива дорога з місць військових дій, (адже чимало мешканців Пункту саме з країн, де мирна ситуація у дефіциті), закінчується в Україні. До прикладу, як у сомалійського 16-річного хлопчини Алі, який у Мукачеві тільки місяць. Зате вже побув і в Одесі, і в Чернігові, і у Вінниці. Хотів перейти кордон у Словаччину, але його затримали. Алі розмовляє ламаною російською, каже, що збирався до Німеччини, де живуть його друзі і де краще життя. «У нас війна, в Україну я потрапив з Росії, куди прилетів літаком, а потім пішки за три години потрапив в Україну, -каже сомалієць. – Сім’я знає, що я тут, телефонували. Хочу на Захід, що помагати своїй сім’ї».

Маруфій Саїд Муртаза у Мукачеві з сім’єю з 8 осіб. Брат хлопця поїхав в Одесу на роботу, Муртаза працює у Мукачеві. Каже, що в Україні йому подобається. Сам з Кабулу, розповідає, що раніше, коли батько жив, все у них було добре, він вчився. Складна ситуація в Кабулі і смерть батька змусили сім’ю шукати кращої долі. За рік хлопець вивчив російську і добре нею розмовляє, знає трохи українську. «У Мукачеві ми три роки, тут добре. Мешканці Мукачева по-різному до нас відносяться: хтось добре, хтось – ні, але так і всіх країнах», – каже Муртаза.

Живе у Пункті і сім’я глухонімих Навіда та Забіхалла з Афганістану. Здатність чути і розмовляти жінка з чоловіком втратили під час бомбардування. Бомба впала біля їх дому. Вагітна Навіда на руках з немовлям і її чоловік потрапили складним шляхом в Україну. Живуть у Мукачеві близько року. Тут народилась їхня донька. Жінка займається бісероплетінням, чоловік робить гарні вироби із шкіри. Але мусить працювати тільки вручну, звук обладнання не чує. Місцеві навчилися розуміти сім’ю по жестах.

Діти, де б вони не були, залишаються дітьми. Їм потрібні турбота, розваги, ігри, вони цікаві до всього і чимало сприймають «на льоту». Нещодавно у Пункті святкували День біженця. З цієї нагоди мешканцям Пункту організували спеціальну програму, в якій брали участь не тільки діти, але й дорослі.

Солодкий стіл у дворі ненадовго підсолодив спогади біженців про рідну землю, з якими вони ділилися з журналістами. Скільки вони перебуватимуть в Україні, не знає ніхто. Але кожен вдячний, що хоч частина їхнього життя пройде у мирному середовищі та в безпеці.