ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Після довгих років самотності, закарпатка знайшла свою родину

    19 вересня 2020 субота

    Материнство – це безцінний дар, котрий Господь дарує нам, жінкам, ще від часів наших прародичів — Адама і Єви. Стати мамою мріє кожна жінка, дівчина, бо це є найсвятішим і найдорожчим у продовженні людського роду.


    Ми всі є творінням Божим і життя наше починається ще в утробі матері. Коли народжується немовля, то на небі народжується нова золота, яскрава зірка, а на Землю прилітає Ангел Хранитель, який оберігатиме від усякого зла, біди, нечисті душу і тіло новонародженого. Якщо пологи пройшли у лікарні, повернення додому мами і малюка є великою радістю і значною подією у родині. Кожен хоче побачити і порадіти новонародженому ангелятку, якого батьки принесли до рідної хати.

    Мамині ніжні та милі руки, добре та чуйне серце, ласкава весняна посмішка, турботливість, лагідність і щирість потрібні нам всім змалечку. Щасливою є та дитинка, яку рідна матуся не залишила після пологів самотньою у цім білім світі в пологовому будинку або ж, боронь Боже від того, десь просто на вулиці, парку чи навіть не викинула на смітник.

    Мамині помилки молодості: нерішучість, байдужість, страх за своє майбутнє, кар’єру чи репутацію або ж «сором» перед родичами, колегами, знайомими, особливо, якщо народжується позашлюбна дитина, — неодноразово приводять дитя до сирітства, до різних проблем та бід по життю. Через усе своє безбатьківське життя, дитинство, зрілість покинута дівчинка чи хлопчик проносить у своєму серці віру і бажання зустріти рідну неньку. Буває і таке: покинута в дитинстві людина, стає дорослою і починає шукати свою маму — саме ту жінку, яка дала їй життя на цій Землі.

    Історію такої покинутої дитини, зараз уже жінки і матері, я хочу розповісти.

    Познайомилася я із пані Марією ще кілька років тому. У той час моя знайома працювала на митниці, їй було 27 років і розшукувала вона вже декілька років свою справжню матір.

    Річ у тім, що її рідна матуся, після пологів, відмовилась від неї і залишила Марійку саму без материнської любові, ласки та турботи в одному із пологових будинків Закарпаття. Причиною відмови молодої матері від доньки було те, що дитя народилося не в шлюбі, а рідні батьки «тата» немовляти не схотіли прийняти у свою родину «невістку» з дитям, яка на той час не мала вищої освіти, була із сім’ї робітників та не досягала до матеріального рівня родини коханого.

    За розповідями пані Марії, дитинство у неї було дуже важким: пройшло воно в дитячих будинках. Та й здоров’ячка маленькій Марійці бракувало. До того ж ще й старші за віком діти били її, відбирали у неї новорічні подарунки і шматочки хліба, які вона, не з’ївши за обідом, «залишала» для себе на ніч, якщо зголодніє . Бувало й таке, що вихователі дитбудинку, бачачи жорстокість своїх старших вихованців, не ставали на захист Марічки та й самі сміялись з неї, обзиваючи її «зноском», «непотребом», «копилкою» (тобто, позашлюбною дитиною). А робили вони це тому, бо знали: дівчинка на той час була беззахисною круглою сиротою і не мала кому поскаржитись на жорстокість оточуючих.

    Роки проходили один за одним. Марія Денисівна стала дорослою, здобула вищу освіту, почала працювати, але увесь час її не покидали думки, що десь там, у невідомому краї, у неї є мама, можливо, сестри, браття і колись прийде той щасливий час, коли вони будуть усі разом. Пошуки своєї неньки «покинута сирота» не припиняла.

    Під час розмови за чашкою чаю і свіжим тістечком пані Марія поділилася зі мною і про те, що не одружиться і не народжуватиме дітей до того часу, поки не знайде свою рідну матір. А також попросила, щоб я написала вірша або ж оповідання, які, можливо, прочитає рідна ненька і зрозуміє свою прикру помилку юності та спробує її, вже дорослу, розшукати…

    Час від нашої останньої розмови спливав для мене швидко-швидко. І ось, сьогодні вранці, Марія Денисівна мені подзвонила. Голос у жінки був радісний та щасливий. «Колись покинута сирітка» сказала мені, що знайшла свою матусю нещодавно, одружилася і декілька днів тому народила донечку. Дівчинку, за проханням бабусі і тата новонародженої, хочуть назвати Тетянкою.

    Хибний крок минулого своєї матері пані Марія простила. Зараз у неї велика родина: мама, чоловік, п’ятеро рідних дорослих братів, вітчим, троє племінників, дві племінниці і чотири невістки, — яка вже бачила маленьку Танюшку.

    Через декілька днів дівчинку охрестять і щастя, на кінець, запанує у великій родині пані Марії, яку вона шукала декілька десятків років.
    Тетяна Горянка



    Знайди мене, моя мамко…

    Чому тебе, люба нене,
    Я зовсім не знаю?..
    Сиротою довгі роки
    На тебе чекаю.

    Прошу свою гірку долю
    Враз усе змінити,
    Аби більше сиротою
    Мені не ходити.

    Як тільки ти породила
    Крихітку маленьку,
    В той самий день і кинула
    Її, люба ненько.

    Невже тобі твоє серце
    Не болить нітрохи,
    Що на світі самотнєє
    Твоє дитя бродить?..

    Хоч зростала довгі роки
    Між людьми чужими,
    Але в душі я мріяла
    Про щасливі днини.

    Довгі ночі невиспані
    В мене за плечима.
    І сьогодні в оцім світі
    Я — «чужа» дитина.

    Знайди мене, моя мамко,
    Повернись до мене,
    Аби більше самотньою
    Не була я, нене.

    Усе життя сиротою
    Не можу я бути,
    А прикру помилку твою
    Час давно забути.

    Може, є десь в мене братик
    Чи сестра гарненька,
    Час родину об’єднати,
    Моя люба ненько!

    Якщо з часом і сама я
    Матір’ю теж стану,
    То нікому своє дитя
    Не віддам на кару.

    Моя доня — твоя внучка
    Ростиме зі мною.
    Вона зможе говорити:
    — Я іду додому.

    Якщо чуєш мої слова,
    Відгукнись до мене.
    Я ще досі сиротою
    Живу, люба нене.

    Тетяна Горянка

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору