Закарпатське село-привид Оса не нанесено на жодну мапу

Як повідомляє кореспондент UA-Reporter.com, це лише залізнична зупинка між Свалявою та Волівцем. Та у гірський глибинці й досі збереглося з десяток хат у яких мешкають люди. Утім за документами – села не існує. А місце реєстрації у паспортах селян – залізнична станція.

Люди спробували відвоювати законне право на хату та землю. Що з цього вийшло дізнавався наш кореспондент. Залізниця чи не єдиний зв'язок робінзонів з Оси з цивілізацією. Якщо до Сваляви веде розбита старенька дорога, до Волівця – лише стежина у горах. Електричка зі скрипом гальмує на гірській зупинці, з вагонів “висипають” грибники й мерщій у ліс. На пероні не бачу назви станції, лише табличка з цифрами – 1663. Це поселення -- Оса, де раніше мешкали залізничники та лісівники. У село веде стежина, що впирається у будинок колишнього лісничого Федора Чорнея.

“У Осі раніше був великий форельник, по рибу до нас приїздили з усього Закарпаття, -- згадує пан Чорней. -- Та років десять, як усе тут розпалося. Хто міг, виїхав. А нам подітися нікуди”.

Стежиною йдемо повз пусті хати. Вражають колоритні мальовничі краєвиди, утім жителям Оси не до гірської екзотики. Вони -- поза законом: виявляється що будинки у яких прожили півжиття, їм не належать. А їх поселення – взагалі не існує. Парадокс – у пожильців села-привида є будинкові книги у яких вписано назву села, номер будинку та навіть назву вулиці -- Яблунева. А у паспорті – не те що будинку, навіть населеного пункту не має, лише залізнична зупинка. Біля старенького будиночку порається чоловік.

“Раніше ці хати належали Воловецькому лісокомбінату. Та у 1995 році ліквідували Міністерство лісової та деревообробної промисловості. Майно перерозподілили. Та на баланс КП “Держлісгосп” наші будинки не передали, – місцевий житель Петро Словенка показує будинкові книгу. – Спробував приватизувати хату, звертався у різні інстанції, дійшов аж до Президента. Отримав відповідь з Державного комітету лісового господарства: “… питання приватизації вашого будинку нині не у компетенції відомства”.

Чоловік витягає з товстелезної папки пуку паперів. У листі з Києва послалися на статтю 335 Цивільного кодексу: безхазяйна нерухомість беркться на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно за заявою органу місцевого самоврядування на території якого вони розміщені. Та схоже місцеві чиновники не квапляться розглядати клопотання жителів Оси. Хоча рік тому керівництво Воловецького Держлісгоспу пообіцяло провести інвентаризацію. Утім приналежність будинків й досі не встановлено. Житло Словенків потребує капітального ремонту. Утім люди не хочуть вкладати кошти у хату з якої їх можуть виселити. Адже у сім’ї – жодних документів на житло та прибудинкову ділянку. Поруч бачу охайний невеличкий будинок.

“Раніше він належав Укрзалізниці. Відомство дозволило приватизувати пожильцям житло безкоштовно. Люди сплатили лише за оформлення технічної документації, -- каже Софія Словенка. – Аби приватизувати наш будинок ходимо по інстанціям вже п’ятий рік. Нині звернулися до Волівецького районного суду”.

Якщо родина Словенків виграє справу й зможе приватизувати будинок, решта сімей також шукати справедливості у суді. Адже вони мають такі ж самі права на майно у якому мешкають роками. Чому чиновники гальмують приватизацію будинків, зрозуміти не важко. Поряд з Осою – село Вовче, у якому немов гриби після дощу ростуть фешенебельні дачі, а сотка коштує чимало. А у Осі – задарма.