Божевільний водій напакував в "Еталон" 52 живі душі!

До Ужгорода доїхали не всі.

Ваш покірний журналіст, попрацювавши над третім номером газети «Міжгір’я онлайн», традиційно повертався до обласного центру не зовсім традиційним методом. Я забув, коли востаннє їздив громадським транспортом на дальні дистанції. Було це ще на старті навчання у виші, певно. Тож вирішив молодість згадати. Чемно пішов до автостанції, придбав квиток, в якому був зазначений 27 номер уявного сидіння. У колеги – 26. І теж уявний. Контролер пообіцяла, що проблему врегулює водій. Та останньому, як виявилось згодом, на мене чхати було з висоти пташиного польоту…
Отже, поїхали, точніше поповзли о 15:00 в напрямку Ужгорода. Нас, стоячих, при виїзді з вокзалу було тільки четверо. Навпроти водія одне вільне місце. Я ніби найстарший, тому чемно запитав, чи можна присісти. У відповідь отримав заперечувальне кивання головою. Подумавши, не для смертних це сидіння, продовжував гойдатись у вертикальному положенні. Дійсно, уже за кілька кілометрів, коли нас суттєво побільшало, підібрана по дорозі молода пані, наче у власній автівці, присіла на платне місце. Я не образився, дівчина ж бо.
Ставало гаряче. На вулиці +38, в автобусі - +40, пасажирів стільки ж. Я звернув увагу на табличку, яка добре проглядалась на лобовому склі: кількість місць для сидіння – 25, загальна – 34. Ну, нічого, наші перевізники мають добру звичку розтягувати транспортні засоби. Сьогоднішній день винятком не став. Кожна зупинка збільшувала кількість напівживих в автобусі пасажирів.
Та було цікаво. Я став опорою для місцевої молодої білявки, почув різні історії. От, до прикладу, з- поміж моїх горе-колег, була пара, яка з двома великими торбами прямувала до Верецького перевалу (межа Міжгірського та Воловецького районів). Хлопець з дівчиною збиратимуть чорницю упродовж 10 днів у лісі! От про таких місцевих відчайдушних героїв писати треба, а не про навіжених водіїв автобусів. Вибачте, але не сьогодні. Подружжя вийшло з «Еталону» у зазначеному місці. А я, в свою чергу, маючи можливість виключно задіяти м’язи шиї, інші ж бо були заручниками тілесного полону інших пасажирів, вдався до математики. Здивуванню не було меж – водій впакував у транспортний засіб 49 дорослих і малих, повних і худих, чоловіків та жінок. Автобус ледь дряпався вгору.
Передні дверцята водій останні 10 кілометрів не використовував. Усіх через зад пакував. Та згодом навіть найменша дірка вільного простору була знівельована. Керманич зупиняється в Гукливому, підбирає ще двох не зовсім тендітних жінок та одного чоловіка середньої статури. Цього разу їх у пекло впустили через передні автоматичні дверцята. Пробували вони заходити хвилини зо три точно. Хтось веслуй позаду мене крикнув: «Правильно, ще підбери когось. Нас тільки 52». Виявляється, не я один рахував. Водій буркнув, мовляв, кожен хоче доїхати.
Який чесний, правильний з благими намірами і, певно, зовсім не меркантильний водій трапився на нашому шляху до Ужгорода. Нащо збільшувати кількість рейсів, коли «час-пік» чи то автобуси з більшою вмістимістю запустити? Краще хай неборак-водій собі копійчину заробить. Не біда, що у випадку якогось, навіть мінімального, ДТП під загрозою життя 52 жителів Закарпаття й туристів.
Остання перед Воловцем зупинка зіграла з керманичем злий жарт. Він хотів 53-тю підібрати. Заклинили дверцята. Точніше, вони просто не могли відчинитись у зв’язку з перенасиченістю людей. Тож прибуток збільшити не вдалося. У райцентрі водій випускав на волю людей через задні двері. На годиннику 16:30. Наступні півгодини ми провели на вулиці. Водій ж бо ніяк не міг відкрити багажник і віддати сумки обуреним пасажирам. Уже допомагали йому всі: і перехожі, і мученики з автобуса. Зламали і поїхали. Я молив Бога, аби успішно доїхав до Нижніх Воріт, а звідти автостопом. Моя сила волі вичерпалась ще на перевалі. Отож за останні 10 років я двічі їхав автобусом: перший і останній раз. Наступного разу уже краще пішки чи велосипедом. Але точно не «Еталоном», який вмістив 52 пасажирів плюс водія. Пам’ятник автобусу встановити треба при життю…
Куди дивиться державтоінспекція, власники автобусів, директори вокзалів, податкова, транспортна інспекція, інспекція з прав споживачів? Будь-куди, але не туди, куди треба…

Сергій П., пасажир