Далеко не святкові роздуми про русинів

Минає багатий на свята січень... Прикро, але і в новому році навколишня дійсність для більшості населення Закарпаття, як і раніше, важка і гірка. За два десятиліття проблеми моїх співвітчизників-русинів так і не розв'язані. Споглядати несправедливість і горе, мовчати, вдавати, що все добре, - важко і соромно. Тим більше що русинське питання привернуло увагу міжнародної громадськості, аж до ООН.

Цей рух соціально неоднорідний і вкрай суперечливий (охоплює різні верстви і групи населення, переважно інтелігенцію, малих підприємців, духовенство). Змістовно спрямований на забезпечення прав та умов для етнокультурного розвитку своїх послідовників. Структурно він розпорошений, світоглядно - різновекторний, організаційно - слабко сформований, небагатий на ресурси і досвід.

За своєю суттю русинський рух національно-визвольний, а отже, опозиційний - як щодо колишньої радянської, так і сучасної шовіністичної (Кравчук, Кучма, Ющенко) влади й нині пануючого в країні ліберально-буржуазного режиму. Однак його суб'єкти - переважно законослухняні й толерантні закарпатці - виявляють громадянську лояльність, політичну виваженість, миролюбну вдачу. Хоча це явище соціокультурне, в ньому органічно поєднуються як духовний, так і економічний чинники. Щоб зрозуміти їх глибинні витоки, порівняймо, передусім, народне господарство Закарпаття довоєнного періоду, радянської доби і нинішнє, адже від його рівня і природи (капіталістична чи соціалістична) скрізь вирішальною мірою залежать зайнятість, добробут, самопочуття, ціннісні орієнтації, очікування населення, яке не уявляє свого майбутнього поза Україною. Це підтвердили понад 90% громадян, які на референдумі 1 грудня 1991 р. проголосували за незалежність України, щоправда у складі оновленого СРСР.

За останні десятиліття показники соціально-економічного розвитку Закарпаття знизились у кілька разів. Область імпортує навіть картоплю і овочі, не кажучи про вироби колись потужної лісової, приладобудівної, легкої та інших галузей промисловості. Аналогічне становище в усіх регіонах.

Внаслідок занепаду економіки повсюдно виникло масове безробіття. Його великі масштаби (явні і приховувані) та згубні наслідки особливо відчутні в нашій області, де й за радянських часів був надлишок трудових ресурсів. Однак соціалістична держава проводила цілеспрямовану гуманну політику з їх раціонального застосування і розв'язання соціальних проблем. Рівень матеріального добробуту й культури неухильно підвищувався з року в рік. У суспільстві існувала соціальна і національна рівність. Русини, як й інші спільноти Закарпаття, не зазнавали обмежень чи утисків. Більше того, тодішню владу вони вважали своєю, «руською», а себе - складовою частиною великого радянського народу. Одночасне громадянство СРСР і УРСР не відігравало для них суттєвої ролі. Ситуація почала змінюватися під впливом шаленіючої наприкінці 80-х років минулого століття антирадянської пропаганди, націоналістичної експансії із-за перевалу, нав'язування української (в галицькому варіанті) мови, зазіхань на закарпатський менталітет, переважання заїжджих, більш підприємливих, східних сусідів у місцевій владі, через їхні неприховані, загребущі, користолюбні плани. Суперечності в економічних інтересах набували етнокультурної форми і політичного спрямування. Рухівські ділки тіснили місцеву еліту, прикриваючи свої справжні наміри націоналістичними гаслами, критикою, передусім русинів, як «національно несвідомих», «п'яту колону», «сепаратистів» і подібними інсинуаціями. Історично сталося так, що в управлінській сфері, серед господарських керівників області переважали (заїжджі і місцеві) випускники вузів Львова, Києва та інших східних міст. Тож вони першими і найповніше скористалися вигодами дикої приватизації. В атмосфері хаосу відбувалося гарячкове розкрадання загальнонародної власності, захоплення влади, соціально-класова диференціація і поляризація суспільства, поява багатіїв, зубожіння більшості населення та інші наслідки капіталізації.

На експлуатації, злиднях і безправ'ї трудящих, незалежно від національності, нині в Україні жиріє новоспечена космополітична буржуазія.
50 родин володіють 85% національного багатства, як повідомив восени 2011 року Голова Верховної Ради України В.М. Литвин. Нещадна експлуатація співвітчизників, розкрадання народного добра, правове свавілля, розгул корупції, експорт сировинних ресурсів, занепад національного виробництва більшості товарів посилюватимуть політичну й імпортну залежність країни, загрозу інфляції, девальвації гривні та похідні соціальні лиха.

Порівняймо становище України і Білорусі, де кліматичні умови і ресурсний потенціал значно гірші, ніж у нас. Сусіди обігнали нас (якщо брати до уваги все населення, а не верхній прошарок) за конкретними провідними результатами, а не другорядними, віртуальними ознаками (свобода слова, хаос, внутрішня колотнеча між олігархами тощо). Головне - у Білорусі зберегли основну промисловість і переобладнали її на випуск нових, більш сучасних товарів без скорочення робочих місць. Наші північні брати ще на початку 2000-х подолали рівень 1990-го (ми досі його не досягли). Безробіття у них найнижче в Європі (близько 1% працездатного населення).

Про масові затримки виплати зарплат і пенсій у цій країні давно забули. Витрати на освіту тут, за міжнародними оцінками, найвищі серед країн СНД - 6% ВВП. Це ж стосується витрат на медицину - 4% ВВП. Як логічний наслідок, у білорусів найнижча на Сході Європи дитяча смертність, захворюваність на СНІД, алкоголізм, наркоманію. Купівельна спроможність людей у Білорусі вдвічі вища порівняно з нами (13864 дол. на чоловіка на рік у них і 7331 - у нас).

Ще більш вражаючі успіхи Китайської Народної Республіки. Економіка цієї держави займає 2-е місце серед провідних країн за величиною номінального ВВП і таке ж - за паритетом купівельної спроможності. І це за відсутності ресурсної бази, гористості великих територій, інших несприятливих природних чинників! До речі, у прогресивному русі Китаю значну роль відіграють спеціальні економічні, науково-технічні, інноваційні зони - усього їх 179. В Україні ж кланово-олігархічний режим у самому зародку поспішив задушити їх, в тому числі СЕЗ «Закарпаття».

Успішно витримують навалу світової кризи капіталізму соціалістична Куба, КНДР, Лаос, а також Бразилія, Венесуела, Кіпр, ПАР та інші країни, в яких до складу правлячих коаліцій входять ліві сили.

Ми, комуністи України, на відміну від ліберально-буржуазних і націоналістичних сил, залишаємося справжніми патріотами знеславленої Вітчизни. Наші попередники у міжвоєнний період робили багато для формування класової і національної самосвідомості трудящих краю, згуртовували їх в інтернаціональній борні з експлуатацією, зубожінням, приниженням. Єднання із братами на сході у складі СРСР, соціалістичний розвиток допомогли втілити одвічні прагнення закарпатців. І чи гоже хаяти Батьківщину, коли вона опинилася в біді?

Справжні патріоти Батьківщини шукають витоки її хвороб, лікують їх, борються з ними. Більшість закарпатців не зневірились в Україні, не таврують огульно, по-мазохістськи, її виразки, а розрізняють талановитий, працьовитий, багатонаціональний народ і космополітичну, безбатченківську, провладну експлуататорську верхівку, усвідомлюють, що саме остання
довела країну до такого жалюгідного стану. То ж саме з такою «елітою» треба боротися. В Закарпатті немає сепаратизму, як це твердять націоналісти, що самі поглядають на Захід, для свого збагачення і панування ладні продати й Велику Україну, і національно-визвольні традиції своїх предків, включаючи і християнську віру, і майбутнє дітей.

Націонал-екстремістам не подобаються русини, які залишаються автохтонами Закарпаття, за їхню вірність праматері-Вітчизні, джерелам тієї гілки слов'янства, в самій назві якої зберігся відгомін Русі і яка в цьому суєтному світі є, по суті, західним форпостом країни перед черговою католицько-протестантською експансією.

Русинство сьогодні протистоїть і реваншистським намірам правих політичних кіл у сусідніх країнах. А ще цей неоднорідний, суперечливий національно-визвольний рух може стати прообразом відновлення у глобалізованому по-американськи світі знівеченої руськості як культурного явища європейсько-слов'янської цивілізації. Перебільшення? Аніскільки. Характерні риси менталітету русинів - миролюбство, толерантність, шанобливе ставлення до інших народів. Чи не через це проти русинства так ополчилися і українські націоналісти, і ліберально-буржуазні домашні космополіти, і проамерикансько-західноєвропейська еліта? Усі чотири президенти України до виборів обіцяли розв'язати русинське питання, а прийшовши до влади, одразу роблять протилежне. Їм підспівують окремі місцеві прислужники.

Тим часом народні школи для русинських дітей існують на ентузіазмі подвижників, їх мовою не виходить регулярно жодна газета, у більшості міст і сіл національно-культурним осередкам ніде навіть зібратися. А проти голови Сойму підкарпатських русинів православного священика о. Димитрія (Сидора) понад два роки триває безглуздий судовий процес (за міфічні «посягання» на територіальну цілісність України). Невже олігархічна влада така слаба, що боїться слабкої русинської спільноти і всіляко її дискримінує, ігноруючи стурбованість спеціалізованого Комітету ООН, вітчизняне законодавство, міжнародне право? У країні та Закарпатті діють впливовіші національно-культурні об'єднання. Та в їх назві є що завгодно, тільки не згадка про Русь. Справді, у страху великі очі. Як нам, комуністам, усім патріотам і демократам, не підтримувати братів-русинів?

Проти справжніх комуністів капіталістична влада заповзято бореться через інтернаціоналізм нашого вчення і політики. Найбільш небезпечні для правителів світу послідовні борці за міжнародну солідарність, соціально-класове згуртування трудящих різних країн для подолання антинародної влади монополістичного капіталу, у якого спільні інтереси, природа, сутність. Закарпатські комуністи були і залишаються бойовим загоном інтернаціональної Компартії України.

Для громадян України вирішальне значення матиме те, яким шляхом піде наша Батьківщина - демократичним, до прогресу, чи надалі трудящі будуть мучитися в конвульсіях, або стане реальністю найгірше - націоналістично-авторитарна диктатура. Ми, комуністи, прихильники цивілізованого, соціалістичного варіанту. Пропонуємо йти разом з нами українцям і русинам, угорцям і словакам, румунам і ромам - усім закарпатцям. Тільки спільною боротьбою можна поліпшити життя, адже головні потреби й інтереси однакові у трудящих різних національностей та віровизнань. Не є винятком і поліетнічний, багатомовний соціум України.

На початку ХХІ ст. кожен 35-й мешканець планети був міжнародним мігрантом. До середини нинішнього століття кількість людей, які шукають нову Вітчизну, сягне близько 250 мільйонів. У Канаді сьогодні кожен п'ятий, в США - кожен шостий, у Німеччині - кожен десятий працюючий народився за їх межами. Це відбувається в країнах, де діють суворі закони з обмеження імміграції. А що казати про нас, з символічними кордонами, транзитним геополітичним становищем, багатими природними ресурсами? Слід мати також на увазі наступне утворення мегаполісів, переміщення до них великих людських мас і знелюднення українського села, трудову міграцію... Так що приплив з далекої Азії, Півдня й Близького Сходу неминучий. Його вже сьогодні відчувають у Закарпатті.

Україна не зможе ізолюватися від стихійних потоків товарів і капіталів, міжнародної злочинності, тероризму, торгівлі зброєю і наркотиками, інших негативних явищ капіталістичної глобалізації.

Україна може і має стати міцною, процвітаючою, щасливою для людей у ній сущих. Існуючі проблеми можна і треба розв'язувати сьогодні.

Кожній неупередженій людині зрозуміло, що навіть найбільші кредити можуть лише тимчасово відтермінувати смерть української економіки. Гривню може спіткати доля купонокарбованця. В 1992-1994 рр. мільйони знедолених з горем-бідою пережили крах, бо були ще радянські запаси, а в багатьох - і наївна віра в рятівну місію капіталізму. Сьогодні нічого розраховувати на диво. Тому самим треба боротися за радикальну зміну власності, влади і політики в Україні. Саме цього добивається і в цьому переконує трудящих Компартія разом з іншими прогресивними силами. Розгорнутий план дій у цьому напрямку визначив черговий з'їзд Компартії України, що відбувся у червні 2011 р. (детально див.: Матеріали 44-го з'їзду Комуністичної партії України. К., 2011). У його роботі взяла активну участь і група комуністів-русинів. На виконання його рішень уже розроблена Антикризова програма КПУ - конкретні зобов'язання комуністів перед трудящими у боротьбі за народовладдя, соціальну справедливість і соціалізм XXI століття.

Аналізуючи об'єктивні умови і тенденції суспільного розвитку, вчені-марксисти передбачають, що XXI століття належить соціалізму.

Переконаний: Русі-сини під Бескидами разом з усіма громадянами України здійснять свої мрії-надії у майбутньому Союзі братніх народів. Наша спільна перспектива у XXI ст. - творча співпраця і гідне життя на інтернаціональних, соціалістичних засадах. За це варто і треба боротися й нам, русинські брати і сестри Закарпаття.

--------------------------------------------------------------------------------

Автор:Іван Мигович, доктор філософських наук, народний депутат України III-IV скликань, м. Ужгород