ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

«Гуцулики» – майбутнє кінного туризму на Закарпатті

    16 червня 2024 неділя
    64 переглядів
    В Ужгороді обговорили перспективи розвитку кінного туризму

    Учора в прес-центрі «Закарпаття» говорили про те, чи всі маленькі коники в Карпатах є чистокровними «Гуцуликами», про унікальну ферму з племінного розведення гуцульських коней, розташовану на висоті 1000 метрів над рівнем моря та про свята і будні «гуцульського» конярства в Україні і на Закарпатті.


    Гостями прес-центу були Олександр Ігнатенко – голова фермерського господарства «Полонинське господарство»; Павло Павлі – експерт з питань екологічно зорієнтованих видів туризму.

    Коні «гуцульської» породи живуть у нашому краї здавана. Закарпатці завжди цінували їх за розум, витривалість, силу та спокійну вдачу. Жодна інша порода коней «випробування» у Карпатах не витримала. Й це не дивно, бо учені вже декілька століть стверджують, що «гуцульська» порода коней належить до аборигенних гірських, що мають універсальне призначення до гір та до клімату.
    − Гуцульський кінь – це аборигенна гірська порода, виведена гуцулами, що живуть в українських Карпатах. Згадки про цю маленьку тваринку були ще за часів війни з римлянами. Їм було дуже цікаво дізнатися звідки з гір вискакують вершники на невеликих конях, які воюють з ними, а потім зникають в горах. За цю породу коней писали також дослідники у XVIII ст. Вони розповідали про те, що у Карпатах живе зовсім невеликий, сильний та витривалий коник. Але не варто звертати увагу на його величину, бо це диво природи, якщо треба, то вдарить дуже боляче, – розповідає пан Олександр.
    Росіяни гуцульського коня називають «умнной лошадью». Якщо господар добре відноситься до свого коня, то він йде із людиною на контакт-порозуміння. У такому випадку із твариною можна легко працювати. Однак при цьому кінь має особисту точку зору на всі події, які навколо нього діються.
    − Виведенням гуцульських коней займаються у Польщі, Румунії, Словаччині, Чехії, Австрії. Популяція у Східній Європі налічує більше 24 тисяч коней країн східної Європи. До прикладу, наші сусіди з Угорщини ще з часів Другої світової війни зберегли цю породу коней у чистому вигляді.
    Як розповів Олександр Ігнатенко, у 40-х роках минулого століття в Україні видали перший том племінної книги по гуцульських конях. А вже на початку 1949 року ця книга була «закрита».
    – На сьогодні ми проводимо роботу над виданням другої книги про цих дивовижних коней. Наразі в Україні у нас є 3 племінні репродуктори – це наше фермерське господарство «Полонинське господарство», «Золота підкова» (Ужгородський район) та у селі Буденне (Свалявський р-н), – говорить пан Ігнатенко.
    Ця порода була виведена в дуже важких гірських умовах. Існує думка, ніби гуцульські коні – це прямі нащадки диких коней, тарпанів. Про це свідчить темна смуга вздовж хребта і дрібніші смужки на лопатках та передпліччі.
    − У нашому господарстві, ми вирішили не придумувати нічого особливого, хоча є різні погляди на ту породу. На сьогодні практично ніхто не може сказати звідки ця порода коней прийшла до нас – чи то від дикого коня Тарпана, або ж від коня Преживальського. Люди говорять, що при війнах із турками проводилися покращення цієї породи із арабським конем, також ще із якимись східними породами. Можливо, у цій породі є кров і скіфських коней, і монгольських. Бо лише таким природнім методом могла утворитися порода універсальних, витривалих гірських коней. На мою думку, швидше за все це буде склад різних порід, які адаптувалися до наших умов і природа сама вибрала, що саме краще і селекція пройшла «по робочій продуктивності», − запевняє голова фермерського господарства «Полонинське господарство».
    − У свій час, найкраще у нас почав цю справу Василь Гарат із Андрашовиць. Він у 90-х роках зібрав 100 коней гуцульських, які ще у 80-х роках почали відновлювати – завезли жеребців, кобиломаток із колишньої Чехословаччини. Коли це все занепадало, пану Василю Господь допоміг зібрати 100 коней. І це поголів’я було прекрасним. Я вже зараз бачу, що не помилився, коли взяв у нього 3 найкращі жеребці. На нинішній день ці коні живі й здорові, у хорошій формі. Ми їх вивезли за межі Закарпаття. Наші коні беруть участь і в кінних пробігах. Але багато людей не вірить в те, що «гуцулик» може змагатися на рівні із арабським конем. Не так давно наші коники на чемпіонаті України пробігли 30-40 км і вибороли перші призові місця, − доповнив свою розповідь гість прес-центру «Закарпаття».
    До речі, ферма пана Олександра є унікальною серед тих ферм, що існують в Україні тому, що вона є високогірна й на гуцульських конях можна спокійно ходити по полонинах, по їхніх екологічних зонах.
    − Наша ферма знаходиться на висоті 1 км над рівнем моря. Над нами знаходяться дві полонини – Рівна й Гостра. Ми маємо можливість, доки нам цього ще не заборонили, випасати своїх коней на тих полонинах. Улітку вони пасуть траву і ми їх тільки трохи підкормлюємо мікроелементами. Також є місце де ми можемо зібрати своїх коней, провести з ними тренінг. Наші коні є ареалом і вони проходять в один бік «туристичного маршруту» 15-20 км в день. Якщо на інших фермах в Україні й за кордоном своїх коней люди тримають в культурних умовах, то «Гуцулики» живуть в тих природних гірських умовах з яких вони власне й виникли. Це гірські коні, які рухаються по горах в будь-яку пору року та при абиякій погоді. Гуцульський кінь навіть взимку здобуває собі їжу з-під снігу. І це є для нього нормальним природнім явищем. Він не боїться ні дощу, ні снігу, ні жари й навіть морозів.
    За 10 років ми наблизилися до того коня, який був у природі ще декілька століть тому. Зараз ми проводимо на конях «туристичні маршрути» по горах, в яких беруть участь по 15-20 чоловік відразу. На своїх конях ми маємо можливість проводити із туристами маршрути по горах від 1 й до з днів. Ці диво-коники проходять по 50-60 км, − наголошує Олександр Ігнатенко.
    Сьогодні «Гуцулики» використовуються більше в туризмі та медицині. Найкращі коні цієї племінної породи вирощуються саме на нашій Срібній Землі. Коштує породистий красень від восьми до 20 тисяч гривень. Нині у всіх регіонах Карпат нараховують більше 350 коней чистокровної гуцульської породи, а у Європі їх понад 500. У Закарпатті на сьогодні «Гуцуликів» використовують і в кінному туризмі.
    −Я хочу доповнити пана Олександра. На мою думку, кінний туризм на Закарпатті не розвинений. Він не отримав необхідного визнання в сфері туристичних послуг України. Через це "гуцульське" конярство тримається нині виключно на ентузіазмові таких людей, як Олександр Ігнатенко, Василь Гарат та інші. Певних правил гри в кінному туризмі, на жаль, ми не маємо. Нині гуцульські коні значною мірою визначають майбутнє закарпатського "зеленого" туризму, поступово стаючи однією з візитівок краю, – говорить експерт з питань екологічно зорієнтованих видів туризму Павло Павлі.
    На думку пана Павла, коли на сторінках Інтернет-видань йдеться про послуги та перспективи кінних туристичних закладів, то вони не можуть без сільських садиб повноцінно функціонувати та розвиватись. Особливо садиби потрібні під час декількоденних «туристичних походах» на конях в гори.
    Попри всі труднощі і негаразди справа розведення гуцульського коня в нашому краї жива і розвивається. Експерт з питань екологічно зорієнтованих видів туризму визнав за необхідне звернутися до людей, чиєю роботою є «ставити якийсь підпис на документах», щоби вони зрозуміли і прониклися проблемами людей, які займаються цією нелегкою справою. Бо, на жаль, нерідко початок подібних справ з часом впирається в банальний бюрократизм – починаючи від володіння землею і закінчуючи питаннями юридичного статусу цього підприємства.
    Майбутнє гірських регіонів – це екологічні полонинські господарства, екологічно зорієнтовані активні види туризму. До того ж, «Гуцулика» нещодавно визнано брендом Карпат.
    На прикінці зустрічі, пан Олександр та пан Павло відповіли на багато запитань журналістів й пообіцяли, що в грудні цього року представники ЗМІ матимуть можливість піти в гори на «Гуцуликах» та завітати в гості у фермерське «Полонинське господарство».
    Т. Горянка

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору