Іван Бушко: "Міжнаціональна згода — це постійний діалог"

Наприкінці січня мала місце несподівана подія: вперше за 18 років на засіданні Змішаної угорсько-української міжурядової комісії протокол щодо прав національних меншин не підписали. Нагадаємо, угорська сторона виставила умови продовження співпраці: створення Притисянського району з компактним проживанням угорців і забезпечення Україною умов проходження до парламенту представника угорської нацменшини.

З того, що договір не підписали, зрозуміло – українська сторона не згідна з ультиматумом. Ці події серйозно впливають на настрої населення. Схоже, ніби на Закарпаття насувається конфлікт із тими, з ким жили пліч-о-пліч не одне століття. Так кому це потрібно? Самим закарпатцям? Ні. У цьому контексті цікава думка і тих, хто при владі, від кого залежить розв’язання конфліктної ситуації. Свою думку з приводу цієї проблеми висловив перший заступник голови Закарпатської ОДА Іван Бушко.

«Для Закарпаття з його розмаїттям мов, традицій та культур національне питання, без перебільшення, носить фундаментальний характер. Будь-який відповідальний політик, будь-який громадський діяч повинен усвідомлювати, що однією з основних умов мирного співіснування не тільки краю, а й усієї нашої країни загалом є громадянське та міжнаціональне порозуміння.

Ми бачимо, що зараз відбувається у світі. Зростання міжетнічної та міжконфесійної напруженості – реальність. Націоналізм та релігійна нетерпимість руйнують, здавалося б, найбільш благополучні держави. Із «загостренням національного питання» зіштовхнулися навіть розвинені країни, які пишалися толерантністю.

Відомо, що в ряді країн існують національно-релігійні громади, які не здатні адаптуватися через відсутність підтримки з боку влади. Як результат, цілі покоління не можуть працевлаштуватися і живуть за соціальні виплати. Відповідно, спостерігається ріст ксенофобії серед корінного місцевого населення.

Очевидною є криза моделі «мононаціональної держави». І сьогодні увесь світ шукає нову модель, здатну враху¬вати інтереси всіх верств населення, представників усіх національностей, послідовників різних конфесій.

У нас ситуація принципово інша. Історично склалося так, що Закарпаття в силу свого географічного становища потрапляло під вплив різних імперій, у зв’язку з чим у різні періоди тут домінували представники різних національностей. Закарпаття – це край, у якому постійно тривав процес змішування культур, традицій, процес взаємного звикання, взаємопроникнення, змішування народів на сімейному, дружньому, службовому рівнях.

Основа цієї унікальної цивілізації – наш неповторний край. Ось саме цю основу різного роду провокатори і наші противники напередодні виборів усіма силами намагатимуться підірвати – під фальшиві розмови про право різних етносів на самовизначення, про «расову чистоту», про гніт Закарпаття. Щоб у підсумку примусити людей своїми руками зруйнувати власну Батьківщину і вбивати тих, кого ще вчора називали сусідами та друзями.

Ні. Так було й раніше. Лякаючи центральну владу «боротьбою за незалежність», деякі політики фактично виторговували собі посади в Києві. Київ, у свою чергу, намагаючись зберегти стратегічно важливий регіон, почав вести закулісну гру, обіцяючи підвищення «національно-державного статусу, аж до автономії». Зараз учасники цих процесів, чиї дії вели до сепаратизму, перекладають провину одне на одного.

Але за особистими інтересами такі політичні діячі не бачили чи не хотіли бачити наслідків цієї «затії з суверенітетом». І наслідки не примусили себе довго чекати.

У якусь мить країна опинилася на межі розпаду, а регіон – на межі громадянської війни. Причому саме на етнічній основі. Величезними зусиллями цей конфлікт вдалося тоді погасити. Але це, звісно, не означає, що проблему знято. Багато чого ще доведеться пояснити нашим співвітчизникам.

Глибоко переконаний, що спроби проповідувати ідеї побудови будь-якого «національного», моноетнічного регіону суперечать усій нашій тисячолітній історії. Більше того, це найкоротший шлях до руйнування регіону, до розв’язання громадянської війни. Коли починають кричати: «Закарпатці – раби України», – чекайте, завтра неминуче з’явиться гасло: «Закарпатці – раби Угорщини, Росії, Румунії…». Саме за такими сценаріями готується громадянська війна, саме це шлях до розпаду держави.

Досвід розвитку Закарпаття унікальний. Ми багатонаціональне та багатоконфесійне суспільство, але ми – єдиний народ. Це робить наш край складним і багатовимірним, і в той же час дає колосальні можливості для розвитку.

Потрібно віддавати собі звіт у тому, що конфесійний мир та міжнаціональна згода – це не один раз створена і навіки застигла картина. Навпаки, це постійний діалог. Це – копітка робота держави і суспільства, котра потребує дуже тонких рішень, зваженої та мудрої політики. Потрібно не тільки дотримуватися взаємних обов’язків, але й знаходити спільні для всіх цінності. Не можна насильно примусити бути разом. І не можна примусити жити разом з розрахунку: такі «розрахунки» діють до моменту кризи. А в момент кризи починають діяти у зворотному напрямку.

Впевненість, що ми можемо забезпечити гармонійний розвиток полікультурної общини, опирається на нашу культуру та історію. Така цивілізована ідентичність заснована на збереженні всіх культур, які існують у нашому регіоні, у пошуку місця для представників усіх релігій. Ця рівновага існує і сьогодні, але вона постійно піддається випробуванням. Ми ж повинні її берегти і постійно укріплювати.

Це відноситься, не в останню чергу, і до представників мас-медіа. Вибір позиції, діапазон поглядів при подачі матеріалів повинні спиратися на непорушні цінності. Ніхто з журналістів не знімав відповідальності за формування суспільної думки, настроїв мас.

Підкреслю: ніхто не замахується на свободу слова – мова не про цензуру, а про те, що держава повинна і має право свої зусилля та свої ресурси спрямовувати на вирішення усвідомлених соціальних, суспільних завдань. У тому числі й на формування світосприйняття, що скріплює націю.

Нам потрібна стратегія регіональної політики, заснована на громадянському патріотизмі. Кожен, хто проживає на Закарпатті, не повинен забувати про свою віру та етнічну приналежність, але він повинен, перш за все, бути закарпатцем і пишатися цим. Ніхто не має права ставити національні та релігійні особливості вище законів держави. Однак при цьому самі закони держави повинні враховувати ці ж національні та релігійні особливості.

Цілком, я б навіть сказав, що в першу чергу, відповідальність за це несе влада. Соціологи та політологи давно довели, що саме системні проблеми суспільства часто знаходять вихід у формі націоналізму. Ми повинні завжди пам’ятати, що існує пряма залежність між невирішеними соціально-економічними проблемами, вадами (недоліками) правоохоронної системи, неефективністю влади, корупцією і конфліктами на національному ґрунті. Основа конфліктів – загострена реакція на відсутність справедливості, на безвідповідальність та бездіяльність окремих представників держави, невіра у рівність перед законом і неминучість покарання для злочинця, упевненість, що все куплено і правди нема.

Потрібно віддавати собі звіт у тому, які ризики та загрози закладені у ситуаціях, «чреватих» переходом у стадію національного конфлікту. І відповідним, найбільш жорстким чином, без огляду на чини та звання, оцінювати дії та бездіяльність правоохоронних органів, органів влади, які привели до міжнаціональної напруги.

Рецептів для таких ситуацій не надто багато. Необхідне ретельне вивчення проблеми, обставин, врегулювання взаємних претензій по кожному конкретному випадку. Цей процес повинен бути публічним, тому що відсутність оперативної інформації породжує чутки, котрі тільки ускладнюють ситуацію. І саме тут винятково важливе значення мають професіоналізм та відповідальність ЗМІ.

Щиро сподіваюся, що спільними зусиллями нам вдасться зберегти мир у нашому краї, і не дивлячись ні на які передвиборчі лозунги і махінації, благополуччя не покине наш край.

І хотів би всім нагадати наступне: ми століттями жили разом і будемо й надалі жити разом. а тим, хто спробує нас посварити, можу сказати одне – не вийде…».