Королева стриптизу з Ужгорода поділилася секретами професії (ФОТО)

Її хочуть щосуботи в клубах по всій країні. Її тілу заздрить чимало жінок. Вона вміє перетворювати спокусу в мистецтво.

Все це – про одну жінку. Сьогодні краща стриптизерка країни – ужгородка. Наталія Ростова вже двічі ставала чемпіоном України з еротичного танцю. А ще вона – одна з кращих спортсменів України з фітнесу (спортсменка!), акторка обласного театру (комсомолка!) та просто красуня, яка погодилася розповісти чимало цікавого про своє заняття.

– В Тебе купа захоплень: фітнес, гра в театрі, балет. Звідки взялося місце еротичному танцю?

– А це дуже схоже на фітнес. Тут і фізичне навантаження, і вміння танцювати, і акробатика. Це спорт, а я – спортсменка. Все просто. Колись зрозуміла, що мені самих танців мало. Хотілося танцювати на пілоні.

– З роздяганням?

– А чому б не показати своє тіло? Ти ж його доводиш до досконалості, воно гарне. Плюс – за стриптиз добре платять. То чому б це все не поєднати?

– Але хтось соромиться роздягатися при всіх…

– Соромиться. Навіть якщо тіло непогане. Відчуття сорому слід перемогти: не всі це можуть. Хтось хоче роздягнутися, але оця сором’язливість та відсутність харизми грають своє. Треба бути нахабним та вміти дивитися в очі. Чесно, я про це мріяла з дитинства, зі школи. Ось захотілося і все. Давно готувалася до цього морально.

– То переборола і вийшла на сцену. Страшно було?

– Так. Дуже незвично. Пікантно. Дивні відчуття. Не вірила, що зможу таке зробити. Перемогла себе!

– Якщо дивишся під час роздягання на людей, то помічаєш їх погляди, реакцію. Яка вона?

– Байдужим точно нікого не залишаю. По-різному реагують: хтось відразу йде знайомитися, хтось просто «пожирає» очима, хтось намагається «підкупити» вже після виступу: купують квіти, коктейлі. Хтось нагло залицяється. А буває, що чоловіки зляться…

– Чому?

– А ви у них спитайте. Мабуть, зачіпляю чимось. Можливо, вони розуміють, що не можуть оце тіло отримати. Подивилися і все. Тому хтось викрикує, хтось щось пошло коментує. Хтось, як вже казала, залицяється. А хтось потім ще й біжить за мною. Мабуть, допомогти роздягтися (сміється, -авт.) Добре, що у нас охорона дуже хороша – і в Ужгороді, і у Львові, і в Трускавці, і в Хмельницькому, і в Івано-Франківську. Зупиняють таких на півдорозі.

– Не образливо чути такі вигуки? Зрештою, не на таку ж реакцію розраховуєш?

– А я не звертаю уваги. Я знаю, що все виглядає максимально гарно. Знаю, що вульгарного нічого нема. Не переходжу межу, коли вже буває просто противно. Роздягаюся лише в кінці танцю. Роблю це так, аби найголовнішого не було видно – це такий своєрідний натяк. Прикриваю еротичні місця якимось елементом танцю – або пістолетом, або ранцем.

– Може, того чоловіки й зляться?

– Може! (сміється, – авт..)

– Тим не менше, після таких «вигуків» та «коментарів» не важко посміхатися?

– А хто сказав, що мені неприємно це чути?? Ну, звісно, все залежить від виховання людей. Образливе кричать переважно молоді студенти. Старші чоловіки такого собі не дозволяють. Їм не б’є тестостерон по вухах. Хіба вже дійсно бидло якесь прийшло дивитися моє шоу.

– А як жінки реагують?

– Думала, що будуть агресивніше. Є, звісно, такі які викрикують щось негарне. Не знаю, може, щоб заспокоїти своє его. Але в основному жінки реагують косими поглядами, проте і це відбувається не часто. В основному, подобаюся дівчатам. Можливо, ще й тому, що не претендую на їх чоловіків.

– Я так розумію, попит на стриптиз у нас є?

– І завжди був. В мене місяць наперед розписаний. Це клуби, різні шоу, корпоративи, дні народження.

– Добре платять?

– Дивлячись за що. За поставлений номер з роздяганням – одна ціна. За просто «роздягнутися» в стрип-барі – інша.

– Буває як у фільмах – гроші в бікіні засувають?

– Так, але це тільки якщо захоче стриптизерка. Кладуть у трусики, черевички. Це нормально: так глядачі виказують свої емоції. Але – тільки якщо танцівниця це дозволяє. Якщо ні, то охорона не пропустить.

– А які купюри дають?

– 50 чи 100 доларів, 100 гривень, 500 гривень.

– А гривні чи навіть копійки?

– Ой, ні, такого не було. Напевно, таке лише у кіно можливо.

– Як багато стриптизерок в Ужгороді? Є конкуренція?

– Не знаю, здається, я одна. І це не тільки в Ужгороді. Їх нема більше ні в Івано-Франківську, Луцьку, Полтаві. Є хіба у Львові, Києві, Харкові, Дніпропетровську. Та й усе. Тому я весь час в дорозі, багато замовлень. Звісно, багато, «псевдостриптизерок» – дівчат, які готові просто роздягатися. І все – ніяких номерів та акробатичних трюків. Навіть за тілом своїм не стежать. Просто роздягаються і все. Шкода, але на таке люди ведуться. Ну як вона станцює на 20-ти сантиметрових підборах?

– А це обов’язково?

– Так. Має бути хороша фігура, пластика, постановка номера. Все інше – «халтура».

– То може варто взяти учнів? Поділитися досвідом?

– Можливо, колись так і зроблю. Були такі плани. Хоча всі свої знання і так не віддам: моє вміння напрацьовано роками. Однак не виключаю можливості, що відкрию «сприп – школу», де буду навчати дівчат. Хочеться колись і балет створити в Ужгороді, який показуватиме еротік-шоу.

– Розкажи трохи про свої номери.

– В мене їх багато. Є агресивні – із капелюшком, сигарою або автоматом. Є позитивні або класичні – з шаликом чи в сукні. Є молодіжні – наприклад, студентка. Останній мій номер – «Мері Попінс» – із парасолькою. Коли я його відкриваю, розливаються краплі води на оточуючих. Всім подобається!

– Знаю, що ти – дворазова чемпіонка України з еротичного танцю. Що це за змагання?

– На них виявляють сильнішого у цій сфері. Вже тричі брала участь, зокрема,у «танцях на пілоні». Це дуже важко, але я їх вивчила, і в цьому напрямку – найсильніша в Україні. Ніхто так не вміє стрибати на тридцятисантимерових підборах, як я. Це і трюки, мостики тощо. Цього року теж братиму участь.

– Бачу, подібні танці приносять тобі не тільки гроші, а й задоволення…

– Звісно. Найбільше задоволення – коли виходить все, чого ти хочеш. Коли публіка задоволена, коли оплесків багато. Коли йдеш з посмішкою з клубу – це все важливо для мене.

Андрій СТЕГУРА