На ювілеї пряшівських "сімдесятників" говорили про проблеми місцевого українства

Регіональна рада Союзу русинів-українців Словаччини в Пряшеві щороку влаштовує кілька „акцій”, спрямованих на вшанування визначних діячів культури свого регіону, найчастіше – при їх життєвих ювілеях.

Останньою з них було вшанування недожитого 70-літнього ювілею – українського письменника Михайла Дробняка (1942-1984). Одночасно організатори провели бесіду з журналістом Мирославом Ілюком з нагоди його 70-річного життєвого ювілею.

Вечір відбувся 12 грудня у кафе-цукерні „Вікторія” (раніше „Верховина”), а модерували його близькі друзі ювілярів Єва Олеар та Степан Крушко. Представляючи їх публіці, Єва Олеар підкреслила, що обидва вони були нерозлучними друзями. Разом в Пряшеві вчилися на кафедрі української мови та літератури Університету ім. П. Й. Шафарика, разом жили в гуртожитку, а після закінчення університету разом працювали в українських засобах масової інформації.

Михайло Дробняк, автор поетичних збірок „Розлуки і зустрічі” (1967), „Смуги світла” (1969), „Очі в долонях” (1994), „Колосся надії” (1975), „Шепіт землі” (1981) , „Стріти людину” (1983), „Вістря днів” (1986) та романів „Далини” (1978), „Шумовиння часу” (1979) та „Райдуги” (1982), відійшов із життя в розквіті творчих сил – 42-річним.

Його ровесник Мирослав Ілюк тягне лямку головного редактора єдиної української газети у Словаччині „Нове життя” вже 22 рік. Якщо раніше („за комуни”) в газеті працювало вісім державою оплачуваних редакторів, нині він один виконує функцію шеф-редактора, технічного редактора, набірника, коректора та дистрибутора газети – без регулярної зарплати. На щастя, є в нього невеличка „стареча” пенсія, яка дозволяє йому зводити кінці з кінцями. На питання модератора С. Крушка, як він дає собі ради в таких складних обставинах, М. Ілюк відповів: „Без любові до свого народу і без поваги до читачів таку роботу виконувати не можна. Від липня місяця минулого року я за свою роботу не одержав ні цента. Власті скупувато ставляться до потреб національних меншин, часто обрізують і ті мінімальні кошти, як це сталося з нашою газетою в минулому році, які неминуче потрібні для видавання газети. Зовсім можливо, що вкрай незадовільна грантова система підтримки національної преси в Словаччині може в майбутньому підірвати існування української преси. Додаймо, що гранти не передбачають виділення коштів навіть для зарплати редактора. Тому редакції марно сподіватись на те, що колись прийде в редакцію молода людина, коли для неї не будуть забезпечені гроші для зарплати. А на наступний рік, який перед дверима, зовсім не маємо фондів. На жаль, ні спонсори не горнуться нам допомагати”.

Не виключено, що „Нове життя”, яке без перерви виходило 60 років, перестане існувати в недалекому майбутньому. В подібній ситуації опинилися і літературно-громадський двомісячник „Дукля” та дитячий щомісячник „Веселка”. Ці два журнали на громадських засадах редагує одна людина – письменник Іван Яцканин.

Із спогадами про своїх колишніх студентів виступили учителі ювілярів – Юрій Бача, Михайло Роман, Йосиф Шелепець та Зузана Ганудель, публіцист Юрій Дацко, які розповіли про свою співпрацю з обома ювілярами на журналістичній ниві, про їх педагогічну практику у Пряшівській українській гімназії ім. Т. Шевченка, а письменниця Маруся Няхай – про допомогу М. Дробняка на початку її літературних змагань. Прозвучали і вірші М. Дробняка.

Щойно іменований консул України в Пряшеві Світлана Свищева букетом квітів привітала М. Ілюка з ювілеєм та подякувала йому за самовіддану роботу на ділянці плекання національної свідомості русинів-українців Словаччини.

Микола Mушинка