Після короткого відпочинку — знову в зону АТО...

У залі Нижньосолотвинського клубу минулої суботи було особливо людно. Тут вшановували односельчан, які приїхали на короткий відпочинок із зони АТО. Коли шестеро бійців заходили у зал, всі встали і довго аплодували. Звучали вигуки «Слава Україні!», «Героям слава!», «Наші герої!».

Бібліотекар Руслана Данацко тепло привітала хлопців. Усі шестеро були в самому пеклі війни. Розповідають стримано, адже в залі – батьки, матері, родичі, діти. Лише у приватній розмові Анатолій Голик і Володимир Галасник розповіли, як близька присутність ворога тримала наших силовиків у постійній напрузі. «Гради» забрали не одне життя, було чимало поранених. Вогонь у відповідь, потім затишшя.
Неподалік була лісосмуга. Лісок вабив красою. Але не погуляєш. Там ховалися снайпери. Анатолію – 20 років. Він постійно їздив з конвоєм, перевозили техніку. Їхні бетеери не раз підбивали. Має наречену Анночку. Каже, закінчиться війна – одружиться.
Володимир Галасник уже має трьох дітей. Старшому сину – 7, середущій дочці – два, а найменшому Владику – всього 6 місяців. Згадує, як готувалися до хрестин. На неділю запросили гостей, а напередодні, у суботу, поїхав на Схід. Можна собі уявити, як було дружині. На руках – трійко дітей. День і ніч молилася за чоловіка.
…До Анатолія Голика та Володимира Галасника на сцені приєднуються Іван Вийгеш, Ростислав Оліян, Михайло Рижак, Святослав Трофімов… Дівчата з ансамблю «Солотвинка» Тетяна Копривняк, Софія Ходань, Юля і Наталка Матіцо, Кароліна Ходан розповідають про кожного. Кажуть, що хлопців не вистачає у селі. Вони – футболісти, брали участь у самодіяльності, на Різдво організовували бетлегеми. Кожному особисто дівчата дарували пісню, квіти, запрошували до танцю, згадували цікаві епізоди. Наприклад такої «моторки», як у Михайла Рижака, в селі нема ні в кого. Коли отримав поранення, все село переживало за нього.
Різні професії у хлопців: міліціонери, будівельники, прикордонник… Вони дякували за прекрасний вечір передусім культпрацівникам Любові Фешко, Руслані Данацко...
Хвилюючим був виступ депутата районної ради Василя Хмельницького. Коли хлопці їхали на Схід, він трьом подарував бронежилети. Можливо, вони комусь врятували життя. Василь Павлович від щирого серця побажав бійцям вернутися додому живими і здоровими.
Колись історики детально опишуть цю неоголошену війну. Певно, знайдуться там рядки і про наших хлопців з Нижнього Солотвина. Вони знову повертаються на Схід. Односельчани, всі ми молимо Всевишнього зберегти їм життя, бо завтра їм знову на війну.

Марія Петрів