Секс, пійло і рок-н-рол... Це Шипіт (Шипот), крихітко!

Шипіт – мальовничий 15-метровий водоспад у Карпатах (заповідник Шипот, Воловецький район, Закарпатська область). Неподалік водоспаду чарівна полонина. Щороку влітку на цю полонину з’їжджаються кілька тисяч осіб із країн колишнього СРСР (цього року близько трьох тисяч), щоб позитивно провести час і відпочити від цивілізації, суєти та клопотів.

Дехто приїжджає сюди на день-два, дехто затримується на тиждень, дехто - на весь теплий сезон. Велика частина контингенту Шипоту – представники різних субкультур, а також диваки, марґінали і допитливі мандрівники...

Хіпі, панки, нудисти, анархісти...

Заснували Шипіт як явище кілька хіпі в 1993 році. Протягом багатьох років це було місце “паломництва” прихильників різних субкультур із пострадянського простору. З роками явище набуло масового характеру, а контингент ставав дедалі цивільнішим (без самоідентифікації з якою-небудь субкультурою). Зараз таких більшість. Люди просто приїжджають сюди, щоб відпочити на природі та поспостерігати за непоганою атракцією – сумішшю чудернацького одягу, поведінки, ритуалів і стилю життя. Шипіт - це сплетіння національностей, поглядів та ідеалів. Хіпі, панки, анархісти, борці з режимами, незвичні таланти (наприклад, плетіння метеликів чи гра на саморобних інструментах), пияки і волоцюги, нудисти і рунвірівці...

«Вітаємо! Випити щось є?»

На полонині розміром у п’ять-шість футбольних полів розкинулося наметове містечко зі своїми вогнищами, прапорами, мовами та культурами. Червоно-чорний прапор, синьо-жовтий, прапори Білорусії, Бразилії, растаманів (курять “травку”, носять дреди і слухають реггі)... “Піпли (від англійського people – люди), не бачили, де луганські стоять?”, - запитує молодий хлопець. “Ні, тут Броди, Суми, Львів”, - відповідаємо. П’ять-шість наметів утворюють двори із вогнищами всередині. Біля дворів таблички – “Ужгород”, “Бердичів”... Першим словами під час виходу на полонину часто є такі: “Вітаємо на Шипоті! Випити є щось?”.

На Шипоті прояви агресії є нетиповим явищем. А то настільки різнорідне населення просто повбивало б одне одного. А так націоналісти, анархісти та “східняки” розповідають жарти і співають разом, старі дядьки і підлітки розказують одне одному цікаві життєві історії, латиші й білоруси спілкуються мовним суржиком... В одному місці курять “травку”, вибиваючи шаманські мотиви на тамтамах (африканські барабани). В іншому пиячать, співаючи під гітару, ще в іншому – панки зі своїми горнятками, прив’язаними до штанів, просять налити чогось випити… Хтось спить п’яний у подертому одязі в траві, хтось готує вечерю, звідкись доносяться звуки, як голосно кохаються, у далині грають у волейбол... Це - хіпове “місто щастя”, де є – “секс, пійло й рок-н-рол”. Це місце анархічної свободи – ходи голим, займайся сексом, пий до нестями, медитуй чи “пасись” на чорницях. Лиш інших не дратуй... Люди відкриті та вітаються одне з одним. І не має значення, що вони не знайомі. Більшість усміхнені й життєрадісні, відкриті до бесіди і запанібрата.

«Бабло» перемагає «зло»

Фірмові тутешні напої – місцевий шмурдяк і самогон. Також місцеві жителі активно продають молоко та сироватку. Чим ближче до Шипоту - тим дорожче, чим далі в глиб села Пилипець, – тим дешевше. Її величність комерція достукалася і до цієї асоціальної території. Неподалік Шипоту магазинчик “Плай” переростає в готельний комплекс. Тут цілий день черги по щось. Це вже третій чи четвертий готельний комплекс із лазнями та гірськолижними трасами в цьому селі. Підприємливі бізнесмени з Києва та інших великих міст скуповують землю та облаштовують територію під туристичну Мекку. Сюди приїжджають цілий рік відпочивати заможні люди із Києва та Москви. Тепер вони виходять на Шипіт подивитися, наче в зоопарк, на тамтешнє життя.

А у водоспад наголяса слабо?

Де-не-де на Шипоті видніються індіанські вігвами (каркас будівлі, обкопаної та обкладеної каменем, - сосни, дно – щедро застелене віттям ялини, стіни – клейонка чи брезент). На околиці живуть “олдові” (від англійського old - старий) хіпі – засновники Шипоту. Проте подейкують, що більшість з них через надмірну концентрацію “цивілів” і комерціалізацію перебралися в інше місце в Карпатах... Місцевою “родзинкою” є купання наголяса у водоспаді Шипіт. Після бурхливої ночі кілька секунд під водоспадом моментально приведуть до тями. Вода в ньому холодна, мов лід, тож купаються переважно в хорошу погоду, яка тут буває рідко. Через те, що Шипіт - це підніжжя хребта, тут часто зупиняються хмари, і дощ може періщити ледь не цілий тиждень безупину. Або погода змінюється п’ять разів на годину. Злива-сонце-дощ, злива-сонце... Тривала погожа погода тут не менша дивина, ніж сніг в Африці.

Правил нема, але смітити зась

Приємно дивує екологічна свідомість шипотівців – 90% чемненько зносять сміття до контейнерів унизу, біля входу до заповідника. І не має значення, чи ти панк-нігіліст, чи нудист-анархіст, - все одно рубати можна лише сухі дерева, сміття слід виносити, а вогонь розкладати подалі від стовбурів дерев. Неписані правила, яких більшість дотримується. Той, хто не дотримується, дістає зауваження від сусідів чи місцевих авторитетів - “олдових” хіпі. “Олдові” живуть у резервації на околиці полонини у вігвамах, імітуючи індіанське плем’я. Приємно також було бачити, як кілька разів люди повертали власникам загублені мобільні чи гаманці, без торгу за викуп цінної речі. Звісно, власник за це сам пригощав пивом чи вином...

Як на Купала язики вогню чорне небо лижуть…

Апогеєм Шипоту є ватра на Купала (саме на неї більшість і приїжджає). Її складають із сухих сосен, сягає вона 10 метрів заввишки. Коли спадають сутінки, ватру підпалюють. Під шаманські ритми тамтамів і завивання, які повинні нагадувати шаманські заклинання, люди танцюють в танку довкола вогнища. Решта стоять поблизу – балакають, знайомляться, щось п’ють, щоразу відсуваючись від багаття, біля якого робиться нестерпно гаряче, йдуть шукати цвіт папороті... Язики полум’я лижуть чорне небо. Оця картинка, овіяна купальськими легендами, замішана в навколишнім гармидері, щедро скроплена спиртним та продимлена “травкою”, і творить атмосферу Шипоту. Так, свято вдалося. “До наступного року, зустрінемося на Шипоті!”, - кажуть тобі наступного дня на прощання...