Віктор Балога : Хто винен в тому, що Україна не виконала умови для безвізового режиму ?

У 2005 році, коли Президент Ющенко прийняв рішення зробити Україну безвізовою для іноземців, то це була чиста політика. Він думав, що у відповідь на це західні партнери приймуть аналогічне рішення, і українці їздитимуть в Європу без віз.

Час показав, що це було хибне уявлення про надання безвізового режиму. Хоча помисли були найбільш благородні.

А зараз ми наблизилися до істини в цьому питанні набагато ближче, ніж 10 років тому. Але, політична верхівка так і не зрозуміла, що у візовому питанні політики відсотків 20%, не більше. Усе решта – це спосіб захистити себе, а не створити додаткові проблеми. Це певний комплекс заходів, які оберігають їхні цінності, інтереси і спосіб життя.

Чи може пострадянська країна, яка не є членом ЄС, і яка має проблеми з територіальною цілісністю, отримати безвізовий режим. Приклад Молдови показує, що може. Але, для цього потрібно не лише апелювати до сумління європейців, а виконувати абсолютно прості і прагматичні умови. Адже насправді Євросоюз зацікавлений у безвізовому режимі з Україною не менше нас самих. Для них це додаткові кілька мільйонів людей, які привезуть свої гроші в європейську економіку, або самі стануть її частиною.

Замість того, Україна роками робить з безвізового режиму велику політику і одночасно імітує процес виконання поставлених Європою умов. Станом на сьогодні, з плану дій щодо візової лібералізації досі не виконано такі пункти як:

- наявність на всіх пунктах пропуску обладнання для зчитування біометричних паспортів;

- не створено запобіжників від шахрайства при отриманні внутрішніх паспортів, особливо в частині частої зміни прізвища та ім’я;

- правова база щодо біженців та мігрантів досі не адаптована під стандарти ЄС;

- не створено захищені телекомунікаційні лінії та аналітичну систему для обміну інформацією між центральним апаратом міграційної служби і її територіальними підрозділами;

- не внесено зміни в Кодекс законів про працю щодо захисту сексменшин.

Тобто, як ви бачите, в цьому списку немає питань, які не можна вирішити протягом двох, максимум-трьох місяців, якщо враховувати проведення тендерних процедур. Що стосується законодавства, то максимум два тижні роботи і все готове. Потрібна навіть не політична воля, а банальна виконавська дисципліна – постановка чітких задач, контроль за їх виконанням і покаранням винних у саботажі.

Ми знали заздалегідь дату Ризького саміту? Знали. Ми знали, що там будуть приймати рішення щодо безвізового режиму? Знали. Нам було відомо, що потрібно виконати до того часу? Так! І хто після цього винен в тому, що зараз нам не дають безвізовий режим? Погані європейці? Путін? Комуністи? Хто винен в тому, що Україна не виконала домашнє завдання?

Питання риторичне і всі ми знаємо на нього відповідь. Тим не менше, лише в день саміту ми зрозуміли, що потрібно приймати кадрові рішення щодо осіб, які провалили важливе завдання.

Якщо після цього Україна знову потратить час не на системну роботу, а на імітацію і заклики допомогти Україні, то це буде виключно наша вина і наша відповідальність. І цю відповідальність мають розділити між собою як Кабінет Міністрів, так парламентська більшість і Президент.