Віктор Погорєлов: “Я мрію пройтися вулицями Ужгорода, не забруднивши черевиків!”

Ужгородський міський голова в інтерв’ю газеті “НЕДІЛЯ” про те, звідки бере енергію, ставлення до недоброзичливців і можливу участь у парламентських перегонах.Дружина була проти, аби Віктор Погорєлов знову йшов на вибори міського голови. Але він пішов. І виграв. Пані Любов, твердить мер, змирилася. І підтримала. Родина завжди була для нього надзвичайно важливою – надійним тилом в житті активної людини.

Він двічі “увійшов у ту саму річку”, але, запевняє, змінився. Віктор Погорєлов каже, що цього разу він – більш жорсткий мер, проте зізнається: досі вчиться, у тому числі – і в молодих членів своєї команди. Напередодні ювілею з людиною, відповідальною за життя Ужгорода, говоримо не, як зазвичай, лише про роботу, себто про місто. А й про життя. Втім життя міста вже давно є його власним…

- Ви вдруге на цій посаді й багато років біля керма в місті. Чи ще чогось вчитеся або ж працюєте на досвіді, що маєте?

- Я дуже задоволений, що у владу пришла молодь, яка сьогодні виявляє ініціативу, працює на імідж Ужгорода – , можливо, і в невеличких справах, але ж творить його як місто вільне, толерантне, духовне, те, в якому може відчути радість життя кожна людина. Оця небайдужість мене надихає.

- Колись Ви сказали, що в минулій каденції вчинили кадрові помилки. Як змінилися Ваші підходи до формування команди?

- Під час виборів були певні домовленості й були зобов’язання, які сьогодні виконані. Але якщо кадри, щодо яких ми домовлялися, протягом року не зможуть увійти в резонанс з моїми намірами, з інтересами міста, з тим, що я б хотів утілити в життя в Ужгороді, то будемо вирішувати…

- Ви вдруге на такій ключовій посаді. Як відрізняється мер Погорєлов зразка минулої каденції від сьогоднішнього?

- Як на мене, ситуація перш за все відрізняється тим, що тоді економічний стан був кращий… Що ж до мене особисто, то за роки людина набуває досвіду, мудрості. Усвідомлюєш: не завжди слід бути аж таким прискіпливим у певних питання, і навпаки – коли протягом певного часу людина не виконує завдань і доручень, то слід із нею прощатися… Можливо, раніше я б не завжди йшов на дуже жорсткі кроки, але тепер розумію, що часом це необхідно.

- Знаємо про Вашу перевиборну програму, про стратегію розвитку міста… Що саме неодмінно хочете втілити?

- Я хотів би, аби щось важливе лишилося в місті після мене – щоби в місті було здійснено стратегічні проекти: не просто відремонтовано дорогу, не тільки встановлено нові ліхтарі… Ті об’єкти, які будували мої попередники, наші діди – вони зосталися. Четверта школа – колишня гімназія, до речі. перша школа в моєму житті… Та навіть об’єкти в Новому мікрорайоні: хтось же їх проектував, будував, віддавав свої години, дні життя, аби вони постали…

Хтось зробив зусилля, спрямував свою енергію, прагнення… Люди віддавали себе розвитку міста. І лишали по собі серйозні речі, не думаючи про відомість власного прізвища. І це не тротуарна плитка, яку слід буде міняти за кілька років, бо вона знищиться, і не лавиці, які нині є, але завтра треба буде нові… Я радий, що в місті вже є об’єкти, які залишаться після мене: міст у Боздоші, який стоятиме роки й роки, нехай його треба буде свого часу й ремонтувати…

Вокзал, який визнаний одним з кращих у Європі і на будівництві якого я був щодня понад ста днів… Старий ужгородський вокзал стояв століття, а цей простоїть іще довше. Мій батько будував, облаштовував Цвинтар Героїв – Пагорб Слави, працював там із самого початку, вклав свої сили, енергію і зробив усе, аби належно вшанувати пам’ять загиблих у Великій Вітчизняній війні… Кожна людина має свої недоліки, і часом великі, але є речі, які лишаються по тобі на віки.

- Ужгородцям відомо про плани будівництва нового моста, садочка і школи. Знаю, що один із Ваших намірів стосується й саме Кальварії…

- Так, я хочу відновити хресну дорогу – каплички на Кальварії, усі 14. Цілком здійсненна мрія, просто слід знайти можливості для цього. І я знайду. Це – лише одна справа з тих, які маю бажання втілити. Загалом же все, що будується, створюється в місті, має бути гідним. Наприклад, я не задоволений будівлею, яка виросла на перехресті Берчені-Фединця – я б цього не дозволив, коли б на той час був мером. Та й багато чого ще, наприклад квітковий ринок біля входу на пішохідний міст – він архітектурно паплюжить місто…

Треба мати підходи та просто патріотизм. Я з великою повагою ставлюся до тих корифеїв, чий внесок у розвиток Ужгорода важко переоцінити. Дуже поважаю Юрія Ільницького, Василя Лінтура, Сергія Устича, Еміла Поповича – я багато в них навчився. Івана Машкова, котрий теж чимало зробив для Ужгорода. Ці люди виборювали фінансування для розвитку, розбудови нашого краю, а в Союзі – величезній державі – було непросто відстояти інтереси невеликого регіону і міста, залучити кошти на будівництво промислових об’єктів. Вони, як і багато інших, віддавали себе Ужгороду. І шкода, коли про таких людей не згадують, а вони є прикладом ставлення до свого міста.

- Як Ви визначаєте пріоритети в житті міста? Зрозуміло, що справ дуже багато, але що вважаєте найголовнішим?

- Пріоритет – це забезпечення життя міста і нормального життя городян. Якщо в нас не дуже хороші дороги, і ми дещо робимо – це ще не є пріоритетом. Працюємо над відродженням скверів, над тим, аби привести до ладу береги річки, аби діяли фонтани… Але й це не обов’язково пріоритет, це – звичайна щоденна робота. Найбільш значуще –наповнення бюджету, робота малого та середнього бізнесу і такі важливі речі, як водопостачання й забезпечення опаленням бюджетних закладів і тих ужгородців, які залишилися без тепла.

- Що під час Вашої другої каденції дається найважче і чи бувало, що за ці місяці Ви пошкодували, що виграли вибори?

- Ні. У мне руки не опускаються. Навпаки – з’являється впевненість, професійна злість. Завжди хочеться сказати, як ото говорять: не треба нас дурити, ми ще не п’яні (усміхається). А що дається найважче? Вирішення політичних інтриг. Ці інтриги – це, як правило, не боротьба за ідеї. А лише прагнення деяких осіб задовольнити свої приватні матеріальні інтереси. Це боротьба за домовленості, часто – необ’єктивна. Складно й тому, що ми живемо в час реформ – від податкової сфери і до соціальної…

- В Україні на часі новий політичний сезон і – вибори д парламенту? Чи не плануєте брати участь?

- Я ще не визначився, але думаю над цим. Можливо, є люди, які більш цього гідні. Проте, якщо політична сила, яка мене підтримує, мені довірить… А втім, мені вже довірили ужгородці, і я працюю в місті. Сьогодні я не виключаю можливості своєї участі у виборах в парламент, але остаточного рішення не маю.

- Завжди так було, що лідер має на своєму шляху недоброзичливців. І у Вас є ті, хто не сприймає Ваших дій, а то й ставиться відверто вороже. Чи не збиває це зі шляху?

- Мене дехто називає ворожбитом (усміхається). Я – не, як кажуть росіяни, “колдун”. Але вмію ставити захист. Так, я вмію захищатися. І мене не просто збити з курсу. Мабуть, навіть неможливо…

- Ну, Ви знаєте, про ваші екстрасенсорні здібності в місті говорять…

- Не приховую, що в мене є певні відпрацьовані здібності. Маю розвинену інтуїцію. З першого погляду можу визначити, що являє собою людина і навіть на що хворіє. Володію силою відчувати певні енергетичні потоки. Замість того, аби просто “качати” м’язи і цим хизуватися, навчився акумулювати в собі внутрішні сили. Я їх використовую лише на добро, на конструктив, на будівництво, російською – на “созидание”. Свою енергію я черпаю від рідної землі, від Бога, я – віруюча людина і вдячний, що мені це дано.

- Яке місце в Ужгороді – Ваше улюблене?

- Я знаю і люблю все місто, але особливими для мене є центр, Театральна площа. Це – місце мого дитинства і миле мені з усіма його проблемами: з поламаними лавицями, з пошкодженою бруківкою… Мені часто говорять про вулицю Погорєлова… Так, вулицю треба ремонтувати, і ми до неї доберемося. Але першість сьогодні слід віддати тим вулицям, де ходить більше людей, їздить більше авто.

На вулиці Погорєлова розміщена така серйозна установа, як облгаз, і шкода, що ця структура ще не готова посприяти в ремонті дороги, але ми на це очікуємо. Не слід показово робити вулицю Погорєлова лише тому, що вона носить ім’я мого батька… Є ті, яким увага потрібна більш терміново.

- Чи задоволені тим, як городяни сприймають своє місто, як поводяться з ним?

- Я переконаний, що кожен ужгородець має право на гідне життя в місті – право на роботу, право на відпочинок… Але якщо хтось не згідний із тим, як розвивається міське життя, хочеться просто їм сказати: не заважайте!

Прикладів неналежному ставленню багато: зламані лавиці, розбиті вітрини, понищені сакури, вкрадені форсунки з фонтанів… Це показує, що є особи, які не живуть одним духом із містом. Хочеться їм багато що сказати, пояснити правила спільного життя в громаді… Наголосити: якщо ти справді ужгородець, то і стався до міста належно! Я далекий від того, аби називати городян “свинями” і “скотинами” ,як це робив мій попередник. Це просто люди, які своїми якостями іще не доросли до того, аби називатися істинними ужгородцями.

Всім говорю: ми творимо місто разом! А тим недоброзичливцям, які ставляться відверто вороже, мушу сказати: ми вже перемогли і перемагатимемо далі, незважаючи на увесь спротив!

- Про що мрієте – як людина і як міський голова?

- Про те, або пройтися вулицями Ужгорода, не забруднивши черевиків!

- Знаю, що часом Ваш робочий день навіть довший за 12-годинний. Та все ж спитаю: як відпочиваєте?

- Як відпочиваю? Приходжу додому, приймаю душ, їм, і… розглядаю документи, які не мав змоги вивчити через відвідувачів, котрі щодня біля мого кабінету. А на ранок – вже знову готовий працювати.

- До речі, про ранок…
- Часто він починається з віником або шлангом для поливу – вранці я виходжу у двір, прибираю. У мене два собаки… Ніколи не буває ранку без зарядки: бігаю (небагато, кілометр-півтора), маю гантелі, тренажери, обливаюся водою…

- А самі собі відпустку не подаруєте?
- Так. Нарешті подарую. Я вже тривалий час у дуже великій напрузі і без відпочинку: підготовка до виборів, вибори та – робота мера, в якій і вихідних, як правило, нема… Після дня народження йду у відпустку – думаю, на два тижні.

- Невдовзі у вас ювілей, справді серйозна дата – 60. Яких вітань, яких подарунків очікуєте?

- Подарунків?! Поцілунків! (усміхається)

Алла Хаятова, спеціально для газети “НЕДІЛЯ”