ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Закарпатець Йожеф Беца — рятівник олімпійських медалей

    30 жовтня 2020 п'ятниця
    Легенда закарпатського футболу Йожеф Беца

    Чимало видатних спортсменів народжується в маленьких провінційних містечках чи в селі, а згодом, виявивши свій талант, потрапляє у престижні столичні клуби, їх запрошують на навчання в популярні навчальні заклади, вони отримують у великих містах помешкання і доживають свого віку далеко від родинного дому. Та є особи, які, ледь дочекавшись пенсії, згортають усі справи і повертаються в "рідні пенати" - тут рідна земля, своє повітря, неквапливість провінційного життя. Так вчинив відомий у футбольному світі олімпійський чемпіон вже далекого 1956 року, добре знаний як футболіст і тренер закарапатець Йожеф Беца, який повернувся до Мукачева, де народився, робив перші футбольні кроки, звідки пішов у широкий світ.

    Його обрали почесним громадянином міста, членом відділення НОК України Закарпаття, а сусіди навіть обрали неформальним головою будинкового комітету. 6 листопада поточного року Йожефу Йожефовичу виповнилося 80 років.

    Він розпочинав футбольний шлях у команді "Іскра" рідного міста, та здібного юнака одразу запросили до кращої команди краю ужгородського "Спартака". Коли 1948 року кілька гравців з того клубу були запрошені до київського "Динамо" (Михайло Коман, Ернест Юст та інші), серед запрошених був і Беца. Але його перехопили військові, яким справні гравці теж були потрібні. Спочатку він потрапив до "Спартака" (Станіславів - тепер ІваноФранківськ), де командувач армії був великим прихильником футболу, а згодом перевели до львівського СКА, де він провів кілька сезонів. 1954 року львівську команду тренував заслужений майстер спорту Олексій Гринін, колишній нападник і капітан московського ЦДСА. Повертаючись до Москви, він забрав зі собою і Йожефа Бецу, який одразу потрапив до основного складу армійського клубу. ЦДСА 1955го виграв Кубок і став призером чемпіонату країни. Тут на нього звернули увагу і тренери збірної - мало хто тоді був так технічно підготовлений, вдало грав у повітрі, добре бачив поле і співпрацював з партнерами. Щоб потрібного гравця не переманили інші клуби, тодішній міністр оборони маршал Жуков викликав Бецу до себе і вручив йому погони молодшого лейтенанта, зарахувавши у кадрові офіцери. Після Олімпійських ігор 1956 року Беца знову потрапив на прийом до міністра - Жуков нагороджував армійських спортсменів­чемпіонів і вручав кожному золотий годинник відомої фірми. Через багато років Йожеф Йожефович подарує цей годинник і свою олімпійську медаль онукові Арсену, сину своєї доньки та відомого вірменського футболіста Бориса Мелікяна. Крім доньки, має ще й сина, який навіть подавав хороші надії у футболі, але через струс мозку не зміг продовжити футбольну кар'єру і тепер живе у Ростові, де займається бізнесом.

    Три струси мозку мав і сам Йожеф Беца, що змусило його у неповні тридцять років закінчити успішні виступи на футбольному полі. Він поїхав навчатися до Ленінградського військово­фізкультурного інституту, де й дістав диплом футбольного тренера. Розпочинав тренерську стезю у ростовському СКА помічником славного Віктора Маслова, а коли той через два роки пішов до київського "Динамо", став головним наставником, здобувши одразу четверте місце за підсумками сезону 1964 року. Потім у його послужному списку були ще армійські команди Львова та Одеси, групи радянських військ у Німеччині, "Арарат" (Єреван), "Кайрат" (Алма­Ата), "Металург" і "Торпедо" (Запоріжжя).

    Та варто ще повернутися до того пам'ятного олімпійського 1956 року, що приніс збірній СРСР золоті олімпійські нагороди у далекому австралійському Мельбурні. На тому турнірі Беца провів тільки один матч - з Індонезією, що закінчився сенсаційною нічиєю - 0:0, хоча наступного дня радянська збірна перемогла 4:0 і далі вже не спотикалася. Але Беца зазнав наприкінці першої зустрічі досить прикрої травми, яка вивела його зі складу. Це сталося на останній хвилині матчу при рахунку - 0:0. На чужій половині поля зібралися дві команди, індонезійці відчайдушно відбивалися, тримаючи у центрі поля лише одного форварда. Хтось із захисників сильно вибив м'яча на чужу половину, куди за ним кинувся отой прудкий форвард. Воротар збірної СРСР Яшин вибіг йому назустріч і ...минувся з м'ячем. Уявіть собі - ворота пусті, до м'яча мчить індонезієць, а йде остання хвилина матчу. Усю небезпеку першим зрозумів Беца і кинувся навздогін - уже в межах штрафного майданчика у неймовірному стрибку­підкаті він вибив супернику м'яч з­під ніг. Через кілька секунд пролунав свисток про закінчення матчу. Коли після фінальної гри, яка теж відбувалася з неймовірними пригодами (чого вартий перелом ключиці захисника Тищенка, який залишився на полі і у додатковий час дав гольовий пас) і принесла перемогу над Болгарією - 2:1, футболісти отримували золоті медалі, хтось пригадав, що їх могло й не бути, якби Беца не врятував ситуацію у матчі з Індонезією.
    "Суботня пошта"

    У легенды закарпатского футбола Иосифа Бецы юбилей

    Закарпатець Йожеф Беца: Перший український чемпіон Олімпіади

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору