Молочна галузь Закарпаття: від дотацій до прибутків
За радянських часів молочна промисловість краю нараховувала 12 промислових підприємств та близько 20 цехів, переробляла понад 430 тонн (!) молока за добу. Канули в Лету колгоспи і радгоспи, а з ними великі молокозаводи і сотні тонн молока. Як сказав один розумний чоловік, ламати – не будувати. І сьогодні на базі 159 реформованих КСП утворено 248 господарств, в тому числі 41 – фермерське. Правда, з цієї кількості далеко не всі розводять корів, а отже, і надоюють молоко. Серед найсолідніших господарств – ПСП “Ватра” в Концові, де утримується 200 корів, та ДП “Агрофірма “Леанка” в Середньому Ужгородського району, ВСГК “Нове життя” на Виноградівщині, в якому – 148 корів. Всього господарств, де розводять корів, – близько 90, і вони зі своїми 4 тисячами корів, звичайно ж, не роблять погоди на молочному ринку області. Основна “дійна корова” для молокопереробних підприємств краю – приватний сектор, в якому наразі нараховується понад 137 тисяч голів ВРХ і який поставляє на переробку понад 60 відсотків молока.
Загалом за 9 місяців року всіма категоріями господарств надоєно понад 324 тисячі тонн молока, причому найбільше – на Тячівщині. Виробництвом молочних продуктів в області займаються шість підприємств: СП “Дельта” на Виноградівщи-ні, філія “Настуня” ЗАТ “Автопорт Чоп” в Часлівцях Ужгородського району, ВАТ “Ужгородмолоко” в обласному центрі, ТОВ “Молочник” на Свалявщині, ПП “Компакт-М” в Мукачеві та сироварня в с. Нижнє Селище Хустського району. Останні два підприємства займаються виробництвом сиру.
Основними виробниками молока в області є “Настуня” і “Дельта”. Мають непогані сучасні виробництва, випускають продукцію без консервантів і стабілізаторів, що й зумовлює той факт, що закарпатські господині віддають перевагу саме цим продуктам. Сьогодні в крамницях маємо велике розмаїття як молокопродуктів, так і виробників. Але, погодьтеся, щонайменше пересторогу викликає завозне молоко, яке, влітку вигріваючись в пакетах під палючим сонцем, продавалося на базарах. Або коли купуєш в магазині молоко, дата виробництва якого позначена тим днем, коли ви взяли в руки пакет. Той факт, що завод-виробник знаходиться за сотні кілометрів від місця продажу, наводить на вельми підозрілі роздуми...
Наше ж, закарпатське, молоко проходить щонайменший шлях до покупця. Заготовляють його підприємства здебільшого по селах. І саме заготівля молока є найбільшою проблемою підприємств галузі. Аби зібрати тонну-півтора, двічі на тиждень молоковоз тієї ж “Настуні” долає понад 300 км, що зумовлює високу собівартість кінцевого продукту. Отож і виходить, що привозна продукція пораз дешевша своєї. Великі концерни на зразок “Галактона”, “Комо”, “Президента” тощо працюють в областях, де збереглись великі ферми і є значна кількість корів в приватному секторі. Влітку в цих регіонах закупівельна ціна молока сміховинна – 25-30 копійок. У нас же – 67-74 коп. за літр. При цьому селяни воліють продати літр молока за 1-1,20 грн. на базарі чи сусідам. Тим більше, що навчені досвідом співпраці з “Ужгородмолоко”, яке не вчасно розраховується із селянами за здану продукцію. Неохоче здають молоко і сільськогосподарські підприємства, бо продавши його у своїх фірмових магазинах або на базарі, одразу отримують “живі” гроші, які можуть пустити на ті ж корми чи добрива.
Однозначно, коли фермери і приватники відчують, що їм вигідно продавати молоко, вони його охоче здаватимуть. Необхідно зацікавити здавача хоча б продажем за пільговими цінами кормів тощо. І цим шляхом вже йдуть деякі підприємства.
Тим не менше, як ми вже зазначали, молокопереробні підприємства краю, працюють на половині своїх потужностей. Незважаючи на збільшення поголів’я і надоїв у порівнянні з минулим роком, молока гостро не вистачає. Низькою залишається молочна продуктивність корів: в середньому від кожної корови за вісім місяців одержано по 1359 кілограмів молока. Хоч це майже на триста кілограмів більше, ніж торік, проте ще далеко від тих надоїв, які могли б отримувати. Отож і виходить, що вигідніше відправити спецавтомобіль у Вінницьку область – собівартість молока буде нижчою. Так вже працює “Дельта”, укладають такі договори й інші підприємства.
Як ми вже зазначали, найперша причина такої ситуації – малоземелля Закарпаття. За даними Мінагрополітики України, наша область займає перше місце в державі щодо щільності худоби на гектар угідь. Пасовища і забезпечення кормами – головний біль селян. Особливо це питання загострилось минулого засушливого року, коли приватники через нестачу кормів змушені були пустити під ніж немало худоби. Тепер доведеться чекати 3-4 роки, аби поголів’я зросло відчутно. Проблема дійсно серйозна і вирішувати її треба не тільки на районно-сільському рівні, а й на обласному. Розвиток сільськогосподарської галузі, підтримка фермерських і приватних господарств – серед пріоритетів діяльності голови облдержадміністрації Івана Різака. Керівник області наголошує, що посадовці мають покінчити з практикою загального поверхового керівництва і зосередитися на конкретних проблемах галузі. Особливо це стосується встановлення партнерських відносин між владою і приватним сектором.
Враховуючи фактор малоземелля, подальше збільшення поголів’я великої рогатої худоби неефективне. Шлях єдиний, переконаний губернатор, – інтенсифікація галузі, тобто підвищення продуктивності корів. Основний акцент слід робити на поліпшенні племінних та продуктивних якостей худоби як в особистих селянських господарствах, так і на фермах, паралельно впроваджуючи сучасні технології утримання, годівлі, доїння корів, а також забезпечення високоякісними кормами. Все це потребує значних коштів. І фермеру, а тим більше простому селянину самотужки не придбати ні племінної корови чи бика, ні сучасних технологій. Голова ОДА підписав розпорядження “Про обласну програму поліпшення племінних та продуктивних якостей худоби в особистих господарствах населення за рахунок штучного осіменіння великої рогатої худоби у 2003 р.”. Відповідно такі ж програми, але вже довгострокові, розробили в районах. На їх реалізацію передбачається щорічне виділення коштів з місцевих бюджетів. Таким чином допомога йде по всій вертикалі – від державного до місцевого рівня. Щодо державного рівня, то Закони України “Про племінну справу у тваринництві”, “Про Загальнодержавну програму селекції у тваринництві на період до 2010 року” визначили конкретні напрями, які, що найголовніше, підкріплюють коштами. На наступний рік сільгоспвиробникам передбачено виплату двох видів дотацій – державну, в тому числі і за вироблене та продане підприємствам молоко. Інша – спеціальна бюджетна дотація передбачена на одну голову маточного поголів’я тварин. При цьому обов’язкова умова – проведення ідентифікації всього стада.
Наразі на Закарпатті маємо 18 племінних господарств, з яких два – племзаводи і 16 племрепродукторів, каже Олександр Тюпа, начальник відділу тваринництва головного управління сільського господарства і продовольства ОДА. Цьогоріч 24 господарства області на практиці відчули підтримку держави: в рамках держпрограми “Селекція у тваринництві” протягом 9 місяців року їм виділено 527 тисяч гривень дотації. Всього ж запланована річна сума – 1 млн. 17 тис. гривень.
Виділяються кошти і з місцевих бюджетів, зокрема на здешевлення вартості послуг штучного осіменіння в особистих селянських господарствах селян. Якщо минулого року на це профінан-сували 48,2 тис. грн., то за 8 місяців цього року – вже 24,5 тисячі. В кінці року повернуть і ПДВ селянам на здану продукцію, в т.ч. і молоко.
Закарпатські молокопереробні заводи покладають надії на нещодавно прийнятий Закон України “Про молоко і молочні продукти”. Він містить раціональні положення, ось тільки механізм їх реалізації наразі на розроблений. Правда, не погоджуються молочники з пунктом Закону, згідно з яким передбачається встановлення мінімальних цін на сировину і молокопродукти. Кажуть, це суперечить ринковим принципам. Питання – спірне. В той же час молочники обома руками за встановлення граничних торгових надбавок. З останнім важко не погодитись, адже не виробляючи нічого, торговці на готову продукцію ставлять 20-30-відсоткову націнку. Закон передбачає і введення квотування на вироблену продукцію. Буде проведено також атестацію молочних підприємств і після того деякі з них закриють.
Необхідно навести лад і на самому молочному ринку області. Зокрема, має бути жорсткішим контроль з боку відповідних структур за якістю молокопродуктів. Те, що в магазинах таке розмаїття молоковиробників добре – це ринок. Як ми переконались, без завозної молокопродукції область не обійдеться (Нагадаємо, 80 відсотків “свого” молока одразу споживають або продають самі ж власники корів). А як бути ужгородцям і мукачівцям? Правда, тут одразу напрошується інше запитання: чи вся завозна продукція відповідає санітарно-гігієнічним вимогам?
Загалом же, навіть ті кілька аспектів, порушених в даній статті, засвідчують: молочна галузь області – одна з найпроблематичніших. Але в жодному разі не безперспективна. Якщо працюватимемо на цю саму перспективу, то в кінцевому результаті матимемо і своє молоко, і молокопродукти. А тим часом молоковироб-ники вирішили об’єднатися і створили свою асоціацію – “Молочники Закарпаття”, в яку ввійшло шість підприємств і агрофірм. За мету вони собі ставлять формування та розвиток ринку молока і молочних продуктів в області, ефективне вирішення проблем його заготівлі, захист інтересів виробників і переробників молока. Як-то кажуть, гуртом і батька легше бити. Наталя МИГАЛИНА