“Декому пожежна охорона не потрібна!”
Ми ніколи від покладених на нас обов’язків не відмовлялися, робили те, що могли в умовах фінансової кризи в часи становлення української державності. Звісно, на роботі позначалися і відсутність сучасного обладнання, бойового одягу, паливно-мастильних матеріалів, що, втім, помітно й сьогодні, але ми робили свою справу, а відсутність належного матеріального забезпечення завжди намагалися компенсувати непоганим вишколом наших пожежників, ентузіазмом та відданістю службі. Пожежна охорона залучалася і була однією з перших служб, яка починала ліквідацію паводків і 1998 і 2001 років. Наші підрозділи відкачували воду, укріплювали береги річок. Саме завдяки нашим дружнім стосункам з пожежниками м. Дармштадт після повені комунальному господарству нашого міста було подаровано гуманітарний вантаж з пожежними насосами для відкачки води, рукавами, одягом. Ще по сьогоднішній день прибиральники в місті одягнуті в рожеві куртки дармштадських пожежників, а насоси відкачують воду та бруд при аваріях на вулицях міста.
Окрім пожеж та паводків, було й чимало інших надзвичайних ситуацій, в яких наші підрозділи проявили себе з кращого боку.
Зважаючи на те, що державний бюджет фінансує пожежну охорону лише на 30-40 відсотків, міська влада впродовж останніх років завжди надавала посильну допомогу пожежній охороні, незважаючи на економічні негаразди самого міста. Кожного року міська рада знаходила кошти в міському бюджеті для того, щоб тільки підтримати пожежну охорону в роботі на благо міста та його мешканців. В різні роки виділялось по 20-40 тисяч гривень. Погодьтесь, це мізерні кошти в масштабах міста, але чималі кошти для нас, коли треба знаходити можливість придбати бензин (до 15 тонн на рік), одяг для пожежників, інвентар. Коли будівля пожежної частини в центральній частині нашого європейського міста ще опалюється дровами, і пожежні, після вдалої боротьби з вогнем, мокрі, цілу ніч гріються біля печі. Але ж це будівля міста і допомогти привести її в придатний стан – це не є чимось стороннім для міської ради.
Велику стурбованість у нас сьогодні викликає будівля 16-ти поверхового житлового будинку, міської та обласної лікарень, які в зв’язку з недостатнім фінансуванням не можуть виконати в повній мірі протипожежні заходи, що створює реальну загрозу для людей, що там знаходяться. Мешканці 9-ти поверхових житлових будинків не можуть почувати себе безпечно, тому що сьогодні у міських пожежних немає в достатній кількості технічних засобів (насамперед, автодрабин) для евакуації людей з верхніх поверхів. А більшість пожеж — до 80 % — виникає саме в житловому секторі.
Тому, готуючись до прийняття бюджету міста на 2003 рік, ми розробили Програму забезпечення пожежної безпеки міста. (Вона, до речі, є частиною загальнодержавної Програми та Програми забезпечення пожежної безпеки Закарпатської області на 2003-2010 роки, тож для її реалізації було виділено відповідні кошти). Наша міська програма була підтримана міськвиконкомом та подана на розгляд сесії. З великим подивом, готуючись до прийняття бюджету на 2003 рік, мені повідомили, що одна-єдина комісія міської ради категорично проти виділення коштів для забезпечення цієї програми. Під час сесії міської ради, на якій затверджувався бюджет міста, такі депутати, як п.Ю.Чижмарь, п.О.Солонтай, п.В.Панасенко, п.Р.Левицький, п.П.Чучка були проти виділення коштів для підтримки боєздатності пожежної охорони — вони апелювали тим, що пожежну охорону має фінансувати державний бюджет. Але дозволяю собі запитати:
— Що робити, якщо не фінансує? Закрити пожежні частини і відправити людей у неоплачувані відпустки? Це буде законно, але чи буде від цього користь простим мешканцям міста? У мене склалось враження, що шановні пани депутати мають індульгенцію від пожеж. Ні! Від серця відлягло, коли під час голосування побачив, що все-таки переважна більшість депутатського корпусу розуміє всю важливість справи боротьби з вогнем. Розуміють, що обираючи їх, прості мешканці міста поклали на них надію про допомогу і захист та покращення свого життя, здоров’я, захист своїх домівок та майна.