З добре поінформованих джерел

Письмову заяву на братків та ініціаторів рекетирського наїзду п.Ратушняк писати відмовився. Що б це означало?..



А розгадка є дуже простою. Відвідавши наприкінці 1997 року в м. Києві Павла Лазаренка у затишному офісі неподалік від вул. Банкової, де за спиною господаря кабінету висів великий портрет Президента України пензля відомого майстра, Сергій Миколайович Ратушняк у результаті співбесіди увійшов до антипрезидентської по формі, а по суті — антидержавної, коаліції політичних сил. Назад до Ужгороду, тоді ще мер, повернувся не з пустими руками: в кейсі була не одна сотня тисяч доларів готівкою.



Але за результатами виборів-1998 політична місія Лазаренка на Закарпатті була провалена, а сам місіонер слідом за екс-прем’єром також подався за кордон. І ось віднедавна долею невідпрацьованих (звісно, політично!) брудних грошей почали цікавитися... Мабуть, у Павла Івановича Лазаренка в екзилі закінчилися грошенята, якщо він змушений звертатися через “посередників” до таких дрібних боржників як “EX-MER”. Тепер п.Ратушняк намагається «перевести стрілки» грошової ситуації зі своєї голови на кілька цілком здорових. При цьому він свідомо намагається дезінформувати високих посадових осіб правоохоронних органів краю щодо ніби-то місцевого характеру боргів та ініціаторів рекету. Переслідуючи при цьому дві мети: по-перше, таким “макаром” він намагається у такий хитро-сумнівний спосіб “відвести” кофлікт з “братками”; а по-друге, отримати такий необхідний силовий захист державних органів від вчорашніх покровителів та інвесторів власного матеріально-фінансового стану, не розголошуючи при цьому неприємних утаємничених “нюансів” про свою спільну діяльність з П.Лазаренком.