Наталія, мов квітка над рікою…

Крім усього, наша чарівниця — голова незалежної профспілки міста Ужгород. У чомусь це видається дуже логічним, адже сама вона теж народилася в обласному центрі, а якщо точніше — на вулиці Берчені на теренах мальовничого мікрорайону «Шахта», якому ще й вона додає іміджу. Закінчила школу №2, де директорував тоді Дмитро Калинич. Дали їй знань удосталь, бо ж недарма після школи вісім літ відпрацювала в архівному відділі облвиконкому. Перебудова трохи порозмітувала всіх. Через те ніхто особливо не подивувався, коли в 1993 році наша Козубенко рік відпрацювала за магазинним прилавком. А відтак — над нашою рікою опікується справами героїв Афгану. Десятирічка цієї важливої праці минула минулоріч.

А в житті, як у житті — по-різному буває. Як сама говорить, чоловіка побила міль, а два хлопчики лишилися на радість. Ігор уже дев’ятикласник, майже дорослий, а Саша — в третьому класі. Вчаться добре, а, головне, в тій же школі, де продуктивно навчали маму — навпроти церкви адвентистів.

На вихідні полюбляють сходити в дивний дубовий ліс на «Шахті». Він розповідає їм казки духовним пошумом верховіття, але не присипляє думок про хліб насущний — регулярно родина циркулює на свою дачу з мотиками. “Зрештою, це відмінне трудове виховання”, — зауважує Наталія. І важко з нею не погодитися.

— Раніше ще вишивала, — сміється, — а тепер із цими революціями і розподілами портфелів усе частіше життя по мені вишиває свої узори “з тривогою пополам”, як писав поет Павло Тичина.

А ще ця просто дивовижна жінка, якщо є з чого, такого вам наготує, що ви відразу зрозумієте: рай ось тут і нікуди більше йти не треба.

— А в кого готувати навчилася? — запитую наївно.

— Та ж у мами! — аж ображається вона. — Моя люба Олена Іванівна сімнадцять років кухарем пропрацювала в їдальні на фанерно-меблевому комбінаті. Вона була мені і за татка, і за себе. Родом із Верхньої Визниці Мукачівського району. Вже сімнадцятиліткою поїхала в обласний центр шукати щастя, бо ж у родині їх восьмеро було. Спробуй прогодуй. Кожен сам повинен був собі шукати кусень хліба. Її мама Марія Михайлівна має зараз 96.

Іще Наталя любить дуже подорожі, природу.

— І мужчин, — пробує “підколоти” її подруга Людмила, що тримається на білому світі думками про чоловіків.

— Лише як частину пейзажу, — філософськи посміхається Козубенко.

— А що тобі не подобається в шефові Сергієві Слободянюку?

— Він — найкращий, — коротко відповідає вона. Василь Зубач