Педагоги їдуть за кордон...

Така основна думка нашої розмови з професором Ужгородського національного університету, доктором біологічних наук, експертом Дунайської програми Євросоюзу Андрієм Ковальчуком, котрий повідомив, що біологічний факультет продовжує героїчно випускати викладачів. Педагогів! Котрі не лише поповнюють шерег освітян у сільських та міських школах, але й вступають до аспірантури, працюють затим на відповідальних посадах у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах.

- Та картина в Україні - сумовита, - скрушається Андрій Анатолійович, - адже кількість народонаселення все падає, і перспектива не дуже гарна в майбутніх сівачів розумного, доброго, вічного. Бо ж кого вчити?.. У нашому вузі буде відбуватися поступове скорочення заочних відділень. Бо й згідно до теперішньої політики Міністерства освіти і науки України, заочні відділення тримати невигідно. Для нашого факультету потрібно набрати собі понад 40 заочників, аби тобі дали за викладання повну ставку, яку преспокійно дають за 11 студентів зі стаціонару. Чому заочників має бути в чотири рази більше? Це - алогічно, незрозуміло! Та й знання в цих майбутніх "фахівців" стають не найліпші. Заочне - як відстійник для нечестивих вигнанців зі стаціонару. На заочне з денного на одному з курсів вигнали аж 80 студентів. І які з них витанцюються спеціалісти?

- Вкрай кепсько, з точки зору працевлаштування, - продовжує професор, - що не розвиваються в краї науково-дослідні інституції природоохоронного плану. В разі чого владі за консультацією нема до кого звернутися, крім біофаку і хімфаку нашого університету. Через те й наукові дослідження в краї мають не системний, а випадковий характер. На три-чотири курси нині припадає один майбутній фахівець з самобутнім мисленням, а отже, перспективою. Але, безперечно, він має знати, що знайде себе відтак у житті, а не шукатиме місцину в Києві чи за кордоном. Василь Зубач