Сен-Жерменський мирний договір став визначальним у долі підкарпатських русинів

Сен-Жерменський мирний договір став визначальним у долі підкарпатських русинів. 2009-09-28 Ужгород. Конференція, присвячена 90-літтю Сен-Жерменського договору У столиці мальовничого Закарпаття, в місті Ужгороді, 10 вересня 2009 року у приміщенні актового залу Обласної ради профспілок відбулася науково-практична міжнародна конференція, присвячена 90-літтю Сен-Жерменського договору. Як відомо з історії, ця угода була підписана 10. 09. 1919 року п’ятдесят чотирма державами світу. Головуючим конференції, на якій було підписано вищезгаданий документ, був президент США Вільсон Томас Вудро. Саме тоді, у передмісті Парижа, містечку Сен-Жермен-ан-Ле зробили аналіз Першої світової війни. У той час, фактично, було засвідчено розпад Австро-Венгерської монархії, а прийнятим малим договором було надано русинам, які проживають на південь від Карпат, автономне управління (автономну республіку Підкарпатська Русь) у складі чехословацької Республіки з таким рівнем управляємості, яка б не загрожувала безпеці Чехословацької країни. Тобто, «де-юре», державність підкарпатських русинів була стверджена. Рішення Сен-Жерменського мирного договору дало також невід’ємне право для русинів Підкарпатської Русі на рівні з словаками Словаччини, 22 листопада 1938 року Конституційним Законом №328 було отримано конституційну можливість на подальше формування національної Підкарпатсько-русинської держави у складі Чехословацької республіки. Це, «де-факто», здійснилося. На цьогорічній міжнародній конференції прийняли участь вчені із Чехії, Угорщини, Росії та України, а також керівництво Сойму, Народної Ради русинів Закарпатського краю, а також керівники русинських організацій. Вони поділилися думками про доленосне рішення мирного договору 1919 року, для подальшого вирішення долі Підкарпатського русинського народу. В процесі конференції було аргументовано і підтверджено резолюцією історичне значення Сен-Жерменського договору для підкарпато-русинського народу, з якою і ознайомлюємо наших читачів: Резолюція міжнародної науково-практичної конференції "90-ліття Сен-Жерменського договору 10.09.1919 р. і його значення для формування русинської нації і русинської державності» Ужгород. 10 вересня 2009 р. Учасники конференції констатували: 1. що міжнародний Сен-Жерменський мирний договір від 10 вересня 1919 року став визначальним у долі, як малих народів Європи (австрійців, словаків, чехів, сербів, хорватів, словенців і др.), так і підкарпатських русинів, що проживають здавна на своїй «території (русинів) на південь від Карпат». І оскільки він (Сен-Жермен) визнав статус підкарпато-русинського народу, як суб'єкта міжнародного права, аж до утворення ним національноїдержавності в складі ЧСР, вийшовши зі складу Угорщини з статусом автономії, отриманої ще 21 грудня 1918 р.; 2. що рішення Сен-Жерменської мирної конференції від 10 вересня 1919 року стало для русинів тим поступальним кроком, що дозволив їм подальший парламентський рух в демократичній Європі в формуванні русинської нації і русинської державності; були вказані їх національні кордони (хоч й при значному скороченні русинської етнічної території з 13 русинських комітатів до 4-х: Мараморош, Берег, Угоча, Унг.); це було підтверджено через рік міжнародним Тріанонським договором 1920 р.; 3. що хоч складна ситуація в ЧСР з штучною «чехо-словацькою» нацією, в її боротьбі за титульну першість перед німцями і угорцями, не дозволили реалізувати відразу рішення Сен-Жерменської мирної конференції від 10.09.1919 р. відносно підкарпатських русинів, проте статус Підкарпатської Русі був конституційно зафіксований чітко в Конституції ЧСР від 1920 р.. При цьому діяв національний русинський уряд, русинські національні школи, русинські політичні партії та представники від русинів в Парламенті ЧСР. 4. що рішення Сен-Жерменського мирного договору від 10.09.1919 р. дало також невід'ємне право для русинів Підкарпатської Русі, нарівні із словаками Словаччини 22 листопада 1938 р. Конституційним Законом №328 отримати конституційну можливість на подальше формування національної підкарпато-русинської держави у складі ЧСР; 5. що, діючи з цим конституційним ім'ям Республіки «Підкарпатська Русь», та з правом формування національного парламенту Сойму Підкарпатських Русинів та правом на власне автономне громадянство, русинам відкрилася унікальна можливість створити свою суверенну національну державу; 6. що це конституційне ім'я національної Республіки «Підкарпатська Русь» було згадане, як законне, навіть в сталінському договорі «Про Закарпатську Україну» від 29 червня 1945 р., що привело правителів СРСР до вимушеного кроку: ліквідовуючи русинську державність республіку Підкарпатська Русь, ліквідовувати і ім'я носіїв цієї державності — їх національності «підкарпатські русини»; 7. що найбільше цим й пояснюється категорична відмова влади України за 18 років визнати національність «русини», оскільки, як цього бояться в Києві, це визнання автоматично приведе до повернення русинам визнання дорадянського статусу їх національної території, визнаної і вказаної Сен-Жерменським мирним договором 90 років тому. А згідно міжнародного права, відновлений дорадянський статус республіки Підкарпатська Русь не може бути нижчий за вже досягнутий в дорадянський час; 8. що рішення Сен-Жерменської мирної конференції від 10 вересня 1919 р. давало право підкарпатським русинам ще до 1 грудня 1991 року, відразу піс¬ля розпаду СРСР (а пізніше, і ЧСР), запропонувати новоутвореній державі незалежній Україні залишитися Закарпаттю, історичній республіці «Підкарпатська Русь», в її складі, але з своїм дорадянським статусом автономії, що успішно й переконливо зафіксовано в результатах референдуму 1 грудня 1991 р.. Саме тоді 78% жителів «території русинів на південь від Карпат», а це в основному все місцеве русинське населення, проголосували за «спеціальну самоврядну територію і як суб'єкт в складі України, який не входить в інші адміністративно-територіальні утворення», тобто, практично, за відновлення дорадянського статусу автономії Підкарпатської Русі; 9. що необхідно звернути увагу міжнародної спільноти на відсутність в України акту ратифікації договору від 29 червня 1945 року про "Закарпатську Україну", що створило підстави для сумніву в легітимності управління Україною всі попередні 18 років, територією республіки Підкарпатська Русь; 10. що ґрунтуючись на факті вже реалізованого підкарпатськими русинами права народу на самовизначення, зафіксованого міжнародним Сен-Жерменським мирним договором 10.09.1919 р., та того факту, що 1 грудня 1991 року був проведений референдум, який виявив волю народу на своє політичне майбутнє, де 78% осіб, що взяли участь в голосуванні, переконливо висловилося за збереження дорадянського статусу Підкарпатської Русі у складі України. До сьогодні результати референдуму 1991 року, які після публікації їх в офіційній пресі, набрали чинності Закону, провокаційно не внесені владою в Конституцію України; 11. що навіть Конституційним Судом України № 6-рп/208 р. від 16 квітня 2008 р. вказано, що «рішення всеукраїнського референдуму... є остаточним і не потребує будь-якого затвердження, в тому числі й Верховною Радою», тобто волевиявлення народу на референдумі-плебісциті не потребує затвердження Верховною Радою чи іншими гілками влади, а стає Законом для виконання всім гілкам влади держави. Однак, українська влада пішло проти цього. http://ua-reporter.com/print/65168