Самобутність Закарпаття і символіка, або Яким бачиться русинам прапор гірського краю

Якщо розпочали дискусію про символіку Закарпатської області, доречним буде нагадати таке. Відомо, що теперішнє Закарпаття (історична Подкарпатська Русь (Русинія) після Другої світової війни було включене до складу Радянського Союзу і приєднане до Радянської України спочатку як державне утворення, а з 1946 р. — як Закарпатська область у складі України.

Ужгород. Пам’ятник першому Президенту Карпатської України о.Августину ВОЛОШИНУ.

Наш край має дуже багату історію, котра за роки радянської влади і, навіть, незалежної України великою мірою замовчується. За післявоєнний період нашим краянам радянськими істориками втовкмачувались чужі цінності і перекреслювалася вся довоєнна історія регіону. І дотепер наші діти не знають видатних діячів, які прославили свій край на весь світ. За останні роки в Україні помітний деякий прогрес у розвитку демократичних процесів, що позначається також і на регіонах. Це стосується й самобутнього Закарпаття, де переплелися долі людей багатьох національностей, які живуть разом у мирі й злагоді упродовж багатьох століть.

Територія області, як і територія басейну ріки Дунай, є прабатьківщиною слов'ян. Основне корінне населення краю - русини — походить від білих хорватів. Ще в першому тисячолітті наш край входив до складу Великої Моравії. Писемність русинам принесли брати Кирило і Мефодій, котрі, починаючи з 863 р., за 4 роки створили для слов'ян Великої Моравії азбуку, написали кирилицею (глаголицею) місцевою слов'янською мовою книги для богослужіння, підготували священиків і запросили із Константинополя першого слов'янського єпископа.

Основою русинської мови є старослов'янська, церковнослов'янська мови, які були базисом для багатьох слов'янських мов. Тому і тепер наші русини легко можуть зрозуміти і росіянина, і українця, болгарина і серба, чеха і словака, поляка і білоруса — практично будь-якого слов'янина, на відміну від деяких наших сусідів-слов'ян, мова котрих зазнала упродовж століть значно більших змін.

Богобоязний русинський народ вже в XVII ст. мав свою граматику і підручники для навчання. Перебуваючи століттями у складі різних державних утворень, русини, незважаючи на спроби їх асиміляції, не втратили своєї самобутності.

21 жовтня 1918 р. підкарпатські русини стали членами „Союзу поневолених народів Європи" і світовою співдружністю разом з іншими членами цього Союзу були визнані окремим народом, який має право на самовизначення. А 8 травня 1919-го Центральна Русинська Народна Рада прийняла постанову про вихід округів із русинським народом зі складу Угорщини, щоб приєднати їх на правах автономії до складу новоутвореної слов'янської держави - Чехословаччини. Сен-Жерменська конференція, де зібрались переможці Першої світової війни, підтвердила повну незалежність Чехосло вацької держави, яка включає до себе автономну територію Русинії на південь від Карпат.

Перебуваючи в складі Чехословаччини, русини Подкарпатської Русі мали можливість навчатися рідній мові, в урядових документах писалось, нарівні з чеською, русинською мовою. В 20-х роках минулого століття був прийнятий герб Подкарпатської Русі (Русинії). Ці дві назви нашого краю визнані рівними в Сен-Жерменському договорі). З початку 90-х років, уже в незалежній Україні, за численними зверненнями русинських та інших організацій, він прийнятий як чинний герб нашого краю. Тим самим Закарпатська обласна рада пошанувала його історію, а також результати обласного референдуму 1 грудня 1991 р., на яко му 78% закарпатців проголосувало за надання нашій області статусу „спеціальної самоврядної території, як суб'єкта в складі незалежної України".

Уже тричі з 1991 р. обласна рада визнавала русинів за окрему національність і зверталася до вищих керівників держави з пропозиціями врегулювати цю проблему. До слова, русини офіційно визнані за окрему національність у всіх країнах, де вони компактно проживають. Комітет з прав людини ООН восени минулого року висловив свою стурбованість з приводу неврегульованості питання визнання русинів в Україні і в своєму рішенні запропонував нашій країні визнати їх на офіційному рівні.

У зв'язку з рішенням обласної ради про проведення конкурсу на створення проектів прапора області Народна рада русинов Закарпаття (НРРЗ) наприкінці 2006 р. подала в оргкомітет свій проект.

Запропонований НРРЗ прапор — це полотнище, що складається з поздовж розміщених смуг (зверху вниз): синьої — 50%, білої — 25%, червоної — 25%. Посередині прапора — теперішній герб Закарпатської області. Співвідношення довжини прапора до ширини — 2:1. Він є прототипом прапора товариств ім. О.Духновича, що діяли в довоєнній Подкарпатській Русі й були наймасовішими організаціями русинів. За роки незалежності України цей прапор уже близько 15 років є прапором русинів Закарпаття. Він також прийнятий усіма русинськими організаціями багатьох країн, що входять у Світову раду русинів, як прапор материнської землі — Подкарпатської Русі.

Після подання проекту прапора НРРЗ у конкурсну комісію я прочитав в одній з обласних газет, що він дуже схожий на російський прапор. Але автори статті, очевидно, недостатньо розуміються в даному питанні, бо значно більше на російський подібні прапори Словенії, Словаччини, а русинський більше схожий, скажімо, на прапор Сербії, лише там інші пропорції кольорів.

Схожих прапорів у різних країнах є достатньо, але це ще нічого не означає. Як вважає НРРЗ і я особисто, русини, як основний корінний народ нашого регіону, в якого славна, велика історія і, сподіваємось, добре майбутнє в демократичній Україні, мають право на представлення своєї атрибутики на розгляд комісії і, як ми сподіваємося, на позитивне рішення обласної ради. Цим самим, переконаний, було б пошановано свою історію і своїх предків.



Євген ЖУПАН, голова Народної ради русинов Закарпаття, депутат Закарпатської обласної ради, заслужений лікар України.