Спробу осмислення сучасного Закарпаття зробив талановитий прозаїк із Ужгорода Василь Зубач

У журналі “Дзвін”, який є часописом Національної Спілки письменників України, у восьмому його номері було опуб-ліковано повість Василя Зубача “Вечори біля високої полонини на селах, маленько нижчих за тоту полонину”.

Василь ЗУБАЧ.

У повісті відомий ужгородець, що родом із Диканьки, Василь Зубач осмислює сучасне життя в Закарпатті та робить це, як земляк Миколи Гоголя, у стилі народних розповідей про життя серед відьом, іншої нечистої сили, церков і попів-спасителів. З твору можемо зробити висновок, що відьом на Закарпатті не менше як у Диканці, тому тут є чим гордитися. Цілком можливо, що, завдяки опублікуванню у всеукраїнському часописі “Дзвін”, Василевої повісті на Закарпаття звернуть увагу люди і поч-не більше приїжджати туристів до обласних ме-моріальних пам’яток нашого зоряного минулого.

Василь Зубач письмом та письменництвом займається чи не все життя. Набував досвіду полювання за привидами та відьмами художніх образів ще за межами Закарпаття: У Волинській та Полтавській областях. Також він відвідав чимало країн, перебуваючи на службі в Північному флоті, де холодний клімат, але гарячі душі. Маючи таке насичене життя позаду, Василь також цим самим отримав і паралельний досвід у доцільному письмі. Хай і не для блага всього нашого незрівнянного народу, а просто для са-мопізнання, та все ж… У словах його творів проглядає все минуле, життя та любов до нього, любов до моря, вселенського океану, сонця, що світить всюди. Такий оптимізм дав колір звичайним словам та рукою письменника доцільно розставив їх у письмі. Що хотілося б пригадати, то це його опубліковану частину – видані книжки “Плин”, “Тибі, Лоці, Гізелла та інші”, “Все-вишнє око Любові” та роман “Котигорошкові світанки”. Але нова повість “Вечори біля високої полонини на селах, маленько нижчих за тоту полонину” — це зовсім свіжий твір, не схожий на попередні спроби Василя Зубача. У ньому можна побачити картину психології Закарпаття, взаємостосунки між людьми. Автор влучно описує їх, вдало продовжуючи Гоголівськи мотиви, з’явилися в творі не самі собою, а завдяки барвистим чуткам, що так і чуються чи не щоднини у селах Закарпаття. Особливо поблизу високих полонин, де так близько до Бога, а чорт, буває, візьме за рехлик і тягне вниз, відбираючи здатність до польоту.

Повість одночасно класична й сучасна – мотиви ж містики інтерпретовані в руслі нашого часу. Через це повість при першому прочитанні може здатися більш страшною, як твір про давно забуті часи.

Ось таке воно наше Закарпаття – страшне, як і в Гоголя. І це навіть вигідно – не треба їхати до Диканьки, щоб налякатися.



Дмитро КЕШЕЛЯ, "Едельвейс Закарпаття"