Якою є межа бідності в Україні?

Сьогодні у світі відзначають Міжнародний день боротьби з бідністю. Всесвітній банк вважає межею бідності дохід чотири долари на добу на особу, або 120 доларів на місяць. Офіційний прожитковий мінімум в Україні становить 472 гривні на місяць.

Отець Михайло Демид, директор Інституту церковного права УКУ:



— Усе залежить від того, в якій місцевості і в якому середовищі живе та чи інша людина. Наприклад, монаху не потрібно багато грошей. Він має що їсти і де жити. Селянину не треба тратитися на городину, на молочні продукти, бо усе є своє. Найважче доводиться жителям великих міст: потрібно і прохарчуватися, і одягнутися, і за комунальні послуги заплатити, і милостиню подати. Не завадять гроші і для того, щоб культурно збагачуватися. На мій погляд, у Львові можна скромно прожити за тисячу гривень на місяць. Інакше доведеться в чомусь собі відмовляти.



Ольга Загуляєва, завідуюча сімейною амбулаторією Першої клінічної лікарні м.Львова:



— Кожна людина повинна мати таку кількість грошей, щоб нормально харчуватися, одягатися, заплатити за комунальні послуги, спорядити дітей у школу, купити ліки і хоч би раз на квартал піти в театр чи на концерт. Для цього потрібно мати дохід не менше, як 1,5 тисячі на людину.

Хочу сказати, що останнім часом добробут наших людей зріс, вже немає такої чорної біди, як було раніше. І все ж не всі наші пацієнти можуть собі дозволити купити необхідні ліки. Ми диференційовано підходимо до таких ситуацій: виписуємо дешевші аналоги або скеровуємо людей у денний стаціонар на лікування. Бо й справді, для старших людей з невеликою пенсією витрати на ліки – це суттєві видатки.



Галина Сорочинська, педагог за освітою, домашня господиня:



— Точної цифри назвати не можу, але давно час, щоб наші люди жили достойно. Щоб молодим спеціалістам, а особливо хлопцям, платили достойну платню, аби вони могли одружитися, мати дітей. Дуже обурює, що не всі люди переймаються, що навколо них живуть бідні, немічні, хворі люди. Пускаємо феєрверки в повітря, а в лікарнях немає необхідного обладнання, медикаментів. Влаштовуємо у столиці всілякі дефіле, де “круті” купують собі сукні за тисячі доларів, а діти-інваліди продають свої малюнки, щоб зібрати гроші на гама-ніж. Ні, у мене зовсім немає заздрощів до багатих, бо я сповідую філософію Сковороди, але щоб бідних у нас було менше, багатих повинно хоч іноді відвідувати почуття сорому.



Роксолана Богуцька, модельєр:



— Напевно, це тисяча гривень. Але на ці гроші навіть одна людина вже не одягнеться і не купить жодної речі з побуту. Їх вистачить хіба на більш-менш пристойне харчування, - щоб не сидіти на картоплі і кефірі. Ну, ще на маршрутку, - щоб доїхати до роботи. Про те, щоб утримувати сім’ю, навіть не йдеться.



"Високий замок"