Акція під офісом президента: яка країна-такі і штурми Капітолію
23 лютого в Одесі оголосили вирок активісту Сергію Стерненку. Його засудили до семи років позбавлення волі і визнали винним у трьох злочинах: викраденні людини, незаконному зберіганні зброї та нападі з метою заволодіння майном. Йдеться про справу 6-річної давності щодо викрадення депутата однієї з райрад Одеси Сергія Щербича. 20 березня під офісом президента на Банковій пройшла акція протесту на підтримку засудженого Стерненка.
Дана акція, збитки від якої попередньо оцінюють в 2 мільйони гривень, запам'ятається не влучними гаслами і сформульованими до влади вимогами, а погромами. Саме тому переважна більшість відомих політиків намагаються якомога більше дистанціюватися від цієї події. Хто саме з політиків був організатором даної події, в даний час не відомо. Однак ні для кого не секрет-значна частина структур, які виступали організаторами акції (зокрема, рух "Ні капітуляції" та інші), так чи інакше пов'язані з екс президентом України Петром Порошенком. Проведення подібного роду акцій є стратегією Порошенка і його соратників по делігітимації чинної влади з метою створення умов для вимоги дострокових виборів.
В реальності ж акція пройшла не так, як планувалося. У зв'язку з цим прив'язуватися до неї, з політичної точки зору, стало невигідно. З цієї причини представники європейської солідарності масово засудили методи, які використовувалися на цій акції, зокрема, вандалізм.
Українські ЗМІ протягом останніх двох років просувають ідею неминучості Майдану. Судячи з повідомлень в інфопросторі, організаторами даних акцій є незадоволені діючою владою маловпливові політики. Однак "бажаючих" серед політиків взяти на себе відповідальність в даний час не виявилося.
Наслідки акції під ОПУ будуть не такими, як сподівалися організатори. Перш за все, погроми не надто добре позначаться на перспективах даного протесту на підтримку Стерненка. Даний рух відразу радикалізується, що робить його неприйнятним для дуже багатьох потенційних учасників. У підсумку дискусія про необхідність звільнення людей, через що і збиралася акція, перетворилася на обговорення допустимості або неприпустимості методів цього протесту. Сам Стерненко на цьому тлі відійшов на другий план. Втім, не зрозуміло, як учасники акції уявляли собі це звільнення? Вони думали, що Зеленський їх почує і підпише указ про звільнення? Дуже оптимістично з боку українського населення. Слід більш обдумано підходити до подібних акцій і організовувати людей на більш високому рівні. Тільки тоді вимоги народу мають шанс бути почутими.
Стерненко в цій історії перетворюється на символ, жертву режиму, людину, навколо якої відбувається мобілізація незадоволених. По відношенню до протестувальників, правоохоронці діяли відносно м'яко. З точки зору державницьких і юридичних підходів, з боку влади було неправильним дозволяти учасникам акції влаштовувати ці погроми. Тому чисто з політичної точки зору, влада дозволила протестувальникам показати себе не з кращого боку і буде використовувати це при будь-якій можливості.
Технологічно ця історія дуже нагадує захоплення Капітолію в США. Однак яка країна, такий і захоплення Капітолію. Тактика урядів у Вашингтоні і Києві дуже схожа: дати можливість натовпу показати себе не з кращого боку, щоб потім використовувати це для розколу політичних опонентів. Такі аналогії напрошуються самі собою, але ніяких фактів і підстав наполягати на тому, що це була провокація з боку влади, в даний час - немає.
Вогнищоподібні протести, подібні до тих, що відбулися на минулих вихідних, жодним чином не допоможуть звільнити Стерненка або інших ув'язнених. Між Урядом України та її народом вже давно утворилася величезна яма, в яку кожна зі сторін намагається скинути один одного. Залишається питання-хто кого?