Практична діяльність о. Андрія Поповича в реалізації духовних та освітніх проблем жителів села Фоковбіки (Букового).

Доповідь на тему: Практична діяльність о. Андрія Поповича в реалізації духовних та освітніх проблем жителів села Фоковбіки (Букового). Якщо про багатьох видатних просвітителів минулого, про тих, які сіяли розумне, добре, вічне ми вже рідко згадуємо – то постать о. Андрія Поповича, його духовна праця постійно присутні в нашому житті. Зустрічаємо цей труд в будовах, які він зводив на благо нашого народу, а особливо в духовній сфері, бо беручи до своїх рук «Великий Церковний Ізборник» під час церковного богослужіння, та і в домашній обстановці ми прилучаємося до плодів праці о. Андрія. Я дозволю собі коротко зупинитися на життєвих шляхах о. Андрія, якими його проводив наш Спаситель. Народився в сім'ї священика, а в дев'ять років став напівсиротою, незабаром і повністю сиротою. Очевидно, що початкову освіту здобув у Севлюші. Навчався в двох гімназіях, семінарію закінчив у 1834 році, тоді ж був рукоположений на священика, прийняв целібат, працював там, де його відправляла церква. На формування поглядів отця Андрія дуже вплинув єпископ Василь Попович (1838-1864). Отця Василія, як світські історики, так й історики греко-католицької церкви, за його плідну діяльність ставлять на друге місце по значимості після освіченого єпископа Бачинського, радника австрійського цісаря. Єпископ В. Попович любив наш русинський народ, підносив його не тільки релігійно, а й національно-культурно. Він русинську мову запровадив у єпархіях як урядову, за нього в семінарії вчилися русинською мовою, він звертався до священиків і вимагав, щоб ті своїх дітей записували не мадярами, а русинами, заснував дяко-вчительську школу, де вчилися 2 роки, заснував культурно-літературну спілку, яка б видавала для русинських шкіл книжки та газети і назвав її «Общество Василія Великого» (1866). Товариство видавало газету під назвою «Свъет». Єпископ В. Попович всім священикам, які мали потребу будувати нові церкви наказував зводити їх лише кам'яними. Так, на початку діяльності о. Василія кам'яних церков було 30, а по смерті – 234. Він написав кілька нових пісень, зокрема колядку «Божій син днес народился». Приклад для о. Андрія був дуже достойним. Як високоосвічена людина, добрий церковний пастор о. Андрій розумів, що без освіти не може виховувати народ. Тому він ще в 1847 році написав і видав «Маленькую образную Библію ветхого і новаго Заветов въ употребленіе сельськихъ дітей», було чотири видання цього твору. Останній був виданий в Унгварі (Ужгороді) 1874 року. В 1852 році о. Андрій видав буквар «Вірний Ангел», який був досить хороший, при бажанні діти, читаючи його, могли вчитися і латиною і кирилицею. В 1859 році о. Андрієм за власні кошти була видана в двох томах «Велика Біблія». Отець Андрій, маючи гідного вчителя – єпископа В. Поповича добре розумів значення церковнослов'янської мови для збереження національної свідомості й автентичності нашого народу. Це він доводив у своїй праці «Сила богослужебного языка» надрукованій у львівському виданні «Зоре галицкой». Вершиною творчої діяльності о. Андрія було видання «Великого Церковного Сборника», яким ще і в наші дні користуються священики і православної, і греко-католицької конфесій та їхні вірники. Керувався о. Андрій, видно такою логікою, що вірні стараються брати участь у церковних відправах, але більшу частину літургійних співів, які співалися раз, двічі на рік, співав дяк, бо лише в нього у крилосі була відповідна церковна література. Щоб всі люди могли брати участь у церковних відправах – то о. Андрій зібрав всі змінні частини церковних богослужінь на всі неділі і свята літургійного року й видав окремою книгою в 1866 році під назвою «Великій Церковный Сборникъ». Так, як в Ужгороді в ті роки не було друкарні – то книгу видано в столиці держави – Відні. Книга витримала і тепер витримує багато видань, але, як твердять фахівці, найкраще її видання 1887 року видане заходами Товариства св. Василія Великого. Отець Андрій багато зусиль приклав, щоб його парафіяни як у Великій Копані, так і в Буковому навчилися співати всі відправи за текстом Сборника. Навчання велося у школі, біля храму. Цей церковний спів існує і в наші дні, він став всенародним, коли вже всі вірники церкви славили Господа Бога своїм співом. Цей всенародний спів на Закарпатті названо «простопінієм», тобто простим, одноголосним співом. Відомим письменником того періоду був о. Олександр Митрак, який повертався з Мараморощини і завернув до Копанської церкви. Хочу зразу ж сказати, що слова Митрака стосуються також буківської церкви бо о. Андрій і був її будівничим і священиком. Олександр Митрак пише: «Вертаючись з Мараморощини я задовільнив своє бажання оглянути Велику Копаню і власними очима побачити досі небувалої у нас душпастирської праці місцевого священика о. Андрія Поповича, який ціле своє життя присвятив для просвічення народу. Наука в школі вже закінчилася, так що я міг оглянути лише шкільний будинок. Літом діти вже о п'ятій годині ранком ідуть до школи, щоб відтак могли помагати своїм батькам при польових роботах без того, щоб занедбати школу. Та велику радість і приємність я зазнав в церкві на Утрені і св. Літургії. Щось подібного у нашій церкві я ще ніде не чув, ані бачив. Це направді була католицька, соборна церква, живий храм живого Бога де єдиними устами і єдиним серцем славиться й оспівується пре чесне і величне ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Всі хлопці й дівчата приходили до церкви з Великим Зборником, що його видав місцевий парох. Дяк тільки почав перше слово пісні, а тоді вже ціла церква підхопила і прекрасно і молитовно продовжувала співати, від початку утрені, аж до самого кінця». Цей приклад запозичили і інші парафії. Досліджувати історію якоїсь церкви досить складно, бо архіви церковні розкидані по державним і приватним сховищам. Все ж таки дещо вдається зробити. З 1816 року Мукачівський Єпископат почав випускати церковні документи або шематизми. Аналіз даних по шематизмах говорить нам, що до 1828 року церкви, як будівлі, селяни Фоковбік ще не мали. Частина з них так звані «нижні жителі» (теперішня вул.. Миру в Буковому) ходили до церкви в Малу Копаню, а «верхні» - ті, що живуть на верху села або як ще говорять «на березі» відвідували церкву у Великій Копані. З 1828 року церква в селі вже існувала. Чи побудована вона була самими селянами, чи куплена в готовому виді – не знати поки що. Але шематизми нам говорять, що з 1829 року першим священиком був Михайло Бачкай з Малої Копані. Перших вірників було всього 20. З 1831 року священиком був Іван Кардаш. До 1856 року священиків було лише два. З 1856 в церковних шематизмах священиком ми зустрічаємо вже особу о. Андрія Поповича. Яким чином енергійний, розумний священик, який жив в Ужгороді потрапив у Велику Копаню, а потім і в Букове? Як вже було сказано на формування поглядів о. Андрія дуже вплинув єпископ Василій Попович, він мав проблеми з великокопанською паствою того періоду, де мораль була на дуже низькому рівні. Коли про це дізнався о. А. Попович – то він почав просити архієрея, щоб його призначили священиком у Велику Копаню. Отець Василій Попович дуже відговорював о.Андрія від цього рішення. Та з 1855 року о.Андрій Попович – священик Великої Копані і поселення Фоковбіки. Старі люди мені говорили, що до 70-х років ХХ ст.. в селі Служба Божа з участю священика проходила в другу неділю тижня. Коли о. Андрій ознайомився з обстановкою у Великій Копані – то відвідав і Букове. Село школи не мало, церква була дерев'яна, невелика (ще донедавна старожили показували мені зруйнований фундамент, де вона стояла). Вірний своїм поглядам, розуміючи, що з темними , безграмотними селянами мало що можна було зробити о. Андрій домовився з селянином В. Старостом виділити одну кімнату для освіти дітей. Зразу ж набралася різновікова група – 36 учнів. Спочатку заняття проводив сам о. Андрій, потім, за шематизмами, першим вчителем був півчо-дяк Микола Гаджега, потім Михайло Рацин та інші. В 1960 році о. Андрій зібрав селян і сказав, що необхідно будувати нову школу і церкву. Він з селянами, як говорили старожили, навідав найбільшу тоді землевласницю баронесу або як тоді звучало баровку Перені і просили її сприяти в будівництві школи. Баронеса дозволила в її лісах заготовляти дерево для школи. З Божої волі та за стараннями о. А. Поповича в 1864 році постало нове приміщення школи, збудоване біля церкви. Школа мала такі розміри: 565см довжини, 460см ширини та 275см висоти. Тобто площа одного класу становила 26м². Першим вчителем нової школи став Андрій Іванчо, а потім Микола Гаджега. Ще раніше за школу о. Андрій заклав фундамент на нову, кам'яну церкву, пам'ятаючи слова єпископа В. Поповича, що треба будувати церкви на віки. Весь будівельний матеріал був місцевий. Камінь привозили возами з двох буківських кар'єрів або по-народному – бань. Потрібна була цегла – о. Андрій знайшов майстрів, які недалеко від новобудови випалювали цеглу. В період закладення фундаменту трапилася одна історія. Отець Андрій спочатку для будівництва покликав майстрів з Севлюша, вони коли заклали фундамент то поставили на нього півлітру сливовиці. Отець Андрій коли це побачив то накричав на майстрів, що не годиться Божу справу починати з п'янства і прогнав їх. Так як священик любив усі справи вести по закону то попередньо підписав з майстрами договір. Севлюшські майстри подали в суд на о. Андрія. Як згадували старожили, які про ці події чули від своїх батьків, - селяни на цю справу витратили багато грошей, відвідуючи судові засідання. Дерево на церкву як і на школу дала з своїх лісів баронеса Перені, звісно, не без впливу о. Андрія. Дах церкви покрили гонтою або по-русинськи – драницями. Дзвіниця, як згадують старожили, спочатку була над церквою, а потім, боячись, щоб не трапилось біди то збудували окрему дзвіницю. Коли будівля була поштукатурена то постало питання про розпис церкви художниками. Достовірно невідомо, хто перший розписував церкву. Як відомо великокопанську церкву розписували двоє відомих художників Фердинанд Видра та Ігнат Рошкович. Можливо їх і запросив о. Андрій. Церква стала духовним центром села, багато прихожан вже приносили з собою Ізборники Андрія Поповича і славили Творця простопінієм. Отець Даниїл Бендас, автор ряду статей у церковному журналі Благовіснику до річниці о. Андрія Поповича, справедливо згадує про ще одну хорошу рису о. Андрія – він любив садівництво і вчив наших селян доглядати за деревами. І правда, за стараннями о. Андрія село перетворилось на великий сад, де росли черешні, сливи, груші, яблука. Похований о. Андрій Попович в Буковому, на подвір'ї церкви, яку сам і збудував. В наші часи буківчани продовжують справу отця Андрія – повністю перебудували церкву, зробили хороше опалення Цього року розпочали і вже зараз закінчують будівництво 38 метрової дзвіниці. Але і по сьогодні, як дорослі, так і молодь добре пам'ятають, хто похований в могилі біля церкви і яке велике значення зробив отець Андрій Попович для розвитку духовності та освіти рідного села. Володимир Скляр - вчитель історії.