Русини: міфічний етнос чи окрема національність?
Як відомо, «русинське питання» в сучасній Україні актуалізується і використовується виключно для досягнення певних політичних цілей як внутрішніми, так і зовнішніми силами, що становить загрозу суверенітету та територіальній цілісності України.
Беззаперечні історичні факти вказують на те, що спершу слово «русин» вживалося тільки в однині як похідне від форми множини «русь». Як самоназва слово «русин» виникло в Україні та Білорусі, на відміну від Росії, де самоназвою стала прикметникова форма «русский». У Речі Посполитій у XVI–XVIII ст. назва «русини» вживалася щодо українців та білорусів разом, для протиставлення їх «Москві», так-званим «москвитинам».
Саме тому, «міфічний «русинський» етнос Закарпаття міг «з’явитися» лише в умовах незнання і широким загалом, і науковцями та політиками того факту, що «русинами» ще недавно звалися всі українці. Більше того, етнологічна наука, і не тільки в Україні, визнає русинів Закарпаття субетнічною групою українського народу. Тому виокремлювати «русинів» як окрему націю немає жодних наукових підстав.
Теж саме стосується і «русинської мови» та її численних локально-регіональних особливостей. Історично, її виникнення обумовлене впливом на неї російської, польської, словацької, угорської та німецької мов, яка все ж є південно-західним діалектом української мови, що визнано Міжнародним стандартом «Коди представлення назв мов» ISO 639-3:2007. Тож її відстоювання і намагання визнати та «узаконити» є нічим іншим, як безглуздою вимогою узаконити один з діалектів української - державної мови.
Але, незважаючи на чіткі історичні факти та дослідження, окремі активісти постійно намагаються привернути увагу громадськості до цього «наболілого питання». Так, у 2008 р. голова т. зв. «Сойму Підкарпатських русинів», православний отець Дмитрій Сидор, перебуваючи в Мінську, оголосив про незалежність Підкарпатської Русі. Подібні тенденції зайшли так далеко, що у 2008 р. навіть «духовний няньо вшистких русинів світа», голова Світового конгресу русинів Павло-Роберт Магочий і голова Світової академії русинської культури Стивен Чепа вимушені були опублікувати «Відкритий лист-заяву про відмежування від екстремізму в карпаторусинському русі».
Варто звернути увагу і те, що спалахи активізації діяльності русинських організацій часто збігаються у часі із загальноукраїнськими політичними процесами, як, наприклад, після зміни влади внаслідок Помаранчевої революції 2004 р. і під час загальноукраїнської кризи 2007 р., в контексті складних воєнно-політичних подій, що розгорталися в Україні після Революції гідності, і нарешті, сьогодні, після зміни української влади.
Цілком зрозуміло, що «русинське питання» використовується в Україні, зокрема на Закарпатті, для досягнення певних політичних цілей – як внутрішніми так і зовнішніми силами, і становить загрозу для суверенітету та територіальної цілісності України.
Отже, основним і головним «русинським питанням» і сьогодні залишається набуття окремого статусу «русинського народу» на території України. Але, якщо для одних головним завданням є досягнення правового визнання русинської етнічності (точніше – субетнічності), збереження і розвиток русинської народної культури, мови, традицій, звичаїв тощо, то представники політичного напряму вирішення соціально-економічних і культурних проблем русинів вбачають у зміні державно-адміністративного статусу Закарпаття у складі України або шляхом відродження автономної республіки у складі якоїсь іншої держави, або навіть утворення незалежної держави.
Але, перед тим, як щось вимагати і стверджувати, «активістам» необхідно ознайомитися з простими історичними фактами, адже той, хто не знає свого минулого, той не має майбутнього.
