Військова прокуратура : міфи і реалії

Палкі дискусії на тему доцільності існування військових прокуратур велися ще в перші роки незалежності України, коли на території держави залишилося майже мільйонне угруповання збройних сил колишнього СРСР з усіма проблемами позастатутних відносин, масового ухиляння від військової служби, крадіжками зброї.
Слід зазначити, що за часів СРСР система військових прокуратур була жорстко централізована, організована відповідно до структури збройних сил, що існувала на той час, і підпорядкована структурному підрозділу Генеральної прокуратури СРСР — Головній військовій прокуратурі. Вона практично не була пов'язана з територіальними органами прокуратур, тобто з прокуратурами колишніх республік та областей. А тому Генеральна прокуратура України у лютому 1992 року отримала в своє підпорядкування нову структуру, особливостей якої ніхто з керівників не знав. Не утруднюючи себе вивченням цих особливостей, вирішили ліквідувати військові прокуратури і створити на їхніх уламках щось нове, українське — прокуратури по нагляду за додержанням законів у збройних силах та інших військових формуваннях. Створене у складі Генеральної прокуратури України Управління нагляду за додержанням законів у Збройних Силах України та в оборонній промисловості не стало створювати нової структури замість військових прокуратур. Для цього не було ні часу, ні можливостей, оскільки рівень злочинності у військах стрімко зростав. При некомплекті кадрів у військових прокуратурах треба було займатись реальною роботою, а не реформами. У травні 1993 року спочатку наказом Генерального прокурора України, а згодом і відповідними змінами Закону України «Про прокуратуру» система військових прокуратур, що існувала на той час, була узаконена. Військові прокуратури залишились, а їх штатна чисельність була суттєво збільшена, структура максимально оптимізована. Вжиті заходи допомогли досить швидко подолати негативні тенденції. Це об'єктивно підтверджують статистичні показники динаміки злочинності у військах, піднаглядних за часів СРСР військовій прокуратурі Київського військового округу, а нині — військовій прокуратурі Центрального регіону України. В складні роки реформування та створення військових формувань незалежної України кількість зареєстрованих злочинів зросла в 4–5 разів. Утім в 1998–1999 роках рівень злочинності у військах стабілізувався. Тоді до керівництва Генеральною прокуратурою України прийшла нова людина, — розпочалась нова хвиля реформаторства. Варіанти були різні: від ліквідації військових прокуратур регіонів, Головного управління військових прокуратур і підпорядкування військових прокуратур гарнізонів прокурорам областей до повної їх ліквідації з покладенням на обласних прокурорів функцій нагляду за додержанням законності у військових формуваннях. В порядку обговорення питання реформування військових органів правосуддя хочу викласти свої думки щодо місця, ролі, функцій та структури військової прокуратури. Перш за все, розвіяти деякі міфи, які існують як серед військових, так і серед працівників Генеральної прокуратури.
Міф першийВійськові прокурори залежні від керівництва міністерства оборони, тому що міністр оборони присвоює їм звання, а за рахунок бюджету військового відомства виплачується грошове забезпечення, виділяються квартири, надаються інші види забезпечення (речове, медичне, продовольче та ін.). Насправді грошове забезпечення виплачується відповідно до встановлених Кабінетом Міністрів норм, і керівництво міноборони не може впливати на його розмір. Щодо забезпечення працівників військової прокуратури житлом за рахунок міністерства оборони, то зауважу: територіальні прокурори в цьому питанні від місцевих органів влади залежні більше. Взагалі питання про залежність працівників військових прокуратур від військових посадових осіб є надуманим. Високе звання, посада ніколи не були перешкодою для притягнення до відповідальності, якщо для цього були підстави. Міф другийВійськові прокуратури не потрібні, тому що зі злочинністю у військах буде боротись Військова служба правопорядку. Оскільки повноцінного досудового слідства Військова служба правопорядку проводити не уповноважена, тому ні кадрово, ні методично, ні процесуально вона не спроможна буде ефективно боротись зі злочинністю у військах, так як це робить сьогодні військова прокуратура. Цій структурі, на мою думку, необхідна кадрова підтримка, особливо керівної ланки, структурна та організаційна перебудова, спеціальне навчання офіцерів. Тільки після створення більш-менш фахово підготовленої системи дізнання в структурі Військової служби правопорядку можливо ініціювати відповідні зміни в законодавстві щодо розширення її повноважень і надання права проводити досудове слідство по певній категорії злочинів. Як би там не було, сьогодні боротьбою зі злочинністю у військах переважно займаються працівники військових прокуратур. Шкода, якщо цю систему ліквідують одним розчерком пера або знову буде проведено непродумане реформування, яке остаточно знищить її. Більшість офіцерів військових прокуратур багато років віддали цій системі, і знову може статись так, що їхні знання, досвід, чесність, порядність і принциповість стануть непотрібними. Як наслідок, держава втратить згуртований загін професіоналів. Система потребує змін — кількісних, структурних, кадрових, а українське військо — дієвої структури з дотримання законності та права, організації боротьби з проявами злочинності у військах. Військова прокуратура Ужгородського гарнізону