Олесь Гончар і Закарпаття

Нинішнього року класику української літератури Олесю Терентійовичу Гончару виповнилося б 90.

3 найновіших публікацій письменника довідуємося про досі незнані життєві обставини, про те, як обдарований талантом сирота змалку торував собі шлях у житті. Допомагало йому найвище обдаровання — передчуття - провидіння.

Саме це провидіння знову привело Олеся Гончара в гори. Але цього разу це були не ті грізні гори з важкими походами-боями в Трансільванських Альпах, де сержанту-мінометнику з допомогою коней, нав'ючених військовим спорядженням, довелося підніматись на круті кряжі й обминути загибель, а унікальний, рідкісної краси куточок мирних лісистих Карпат, що на Свалявщині. Сюди, у най-віддаленіше село Ганьковицю, з якою транспортний зв'язок тільки вузькоколійкою (нею звозилася паровозиком деревина з лісу в Сваляву), Олесь Гончар у важкий для себе і приятелів час разом з відомим літературознавцем Володимиром П'яновим і закарпатським письменником Іваном Чендеєм приїжджає "нелегально" (про це майже ніхто не знав). Не стільки на звичайний відпочинок, а щоб усім хоч трохи усамітнитись... Тут, у вузькому колі, було відзначено і полудень віку В.П'янова, який давав благословення в літературу не одному молодому шістдесятникові. Лісовий затишок дорогому гостеві О.Гончару, як, власне, й іншим митцям, створювало без розголосу інтелігентне, щире подружжя Полянських - директор Ганьковицької школи Володимир Костянтинович та учителька української мови і літератури цієї ж школи Марія Олексіївна. А погідного травня 1986 р. Олесь Гончар, як голова Українського комітету захисту миру, перебуваючи на Закарпатті у зв'язку з проведенням тут Міжнародної конференції прихильників миру, знову приїжджає у милу його серцю мальовничу Свалявщину. Взаємно радісно-хвилюючою і для свалявців, і для самого письменника та його дружини Валентини Данилівни стала ця зустріч, бо була відкритою і велелюдною. Але спершу О.Гончар відвідав тих малят, які приїхали із Чорнобильської зони на відпочинок у профілакторій "Кришталеве джерело", щиро цікавився станом їхнього здоров'я. Затим багато його шанувальників зустрілися віч-на-віч з улюбленим письменником у Свалявській школі-інтернаті. Тодішній директор цього навчального закладу Ю.П.Тидір, завідуюча райметодкабінетом О.В.Яній, вчителі та учні школи щиро вітали високого гостя. Олесь Терентійович відчув це тепло, дякував. Згадав письменник-фронтовик той час, коли проходив із боями через красиві Карпатські гори. І коли загинули його бойові побратими (деякі, може, лежать і в безіменних могилах в Ужгороді, у Карпатах), він дав клятву, якщо залишиться живим, написати про їхнє коротке, сповнене подвигів життя.

Своєрідним продовженням цієї незабутньої зустрічі став урок-брифінг, проведений у ЗОШ №3 м.Свалява під керівництвом

учительки української мови та літератури М.М.Шашковської. Тут був розіграний цікавий спектакль: до кореспондентів (учнів класу) прийшов високий та елегантний, знаючий і мудрий у своїх відповідях сам Олесь Гончар, образ якого прекрасно зіграв старшокласник, відмінник навчання Юрій Мелеш. Учні написали листа у Київ Олесю Терентійовичу. Крім цього, фотознімки з розповіддю про перебування О.Гончара у Сваляві, його цікаву зустріч з освітянами і школярами надіслала також учителька О.В.Яній. Відповідь не забарилися: "Зустрічі на Свалявщині для мене незабутні".

Щоб прихильне Провидіння супроводжувало і нашу життєву долю, не забуваймо щиросердні слова Олеся Гончара, звернені до всіх, особливо до молоді:

"...Нинішнє життя, яким воно не є складним, все ж треба цінувати, боротися за нього... Будьте роботящими, духовно багатими і щасливими людьми на своїй землі".

Йосип Долинич, м.Свалява
Названы 100 великих украинцев