Русин Юрко Думнич: на користь людям і Вітчизні

За доброго чоловіка, хоть би и нашого сучасника, не уповісти доброє слово – ганьба. Не знати чом, мы все шатуєме десь. Не чкодувучи свої силы, чимскорі біжиме по житю навперед, оби не споздити на сято житя. Біжиме, бо надієме ся, ош даколи, як усе ся поробит, припарадит, усе ся наладит, прийде час стати и супокуйно опобзерати ся довкола. А час, ги вода – утіче, и скорше за нас.

У болници почас обхода хворих.

У тому шаленому ритмі нико из нас, русинськых активістув, не здогадав ся у 2004 році провести сяточный вечур на честь красных вусямдесят рокув Юрка Думнича. Завто нись, по двох роках, доганявучи час, пише ся сеся статя на його честь – чоловіка честованого на Отцюзнині и за гатарами, нашого соплемінника – кандідата медичных наук (из 1970-го года) и днишнього голову Ужгородського общества подкарпатськых русинув.

Родився Юрко 27 мая 1924 рока в селі Нягові (нись – Добрянське) на Мараморощині (днись Тячовськый р-н) у родині простых селян Андрія и Анни Думничів. Дома скончив 7-класну народну школу, дале у Нересници зачав ходити до горожанської школы, котру скончив у Тячові у 1940 році. Тужба молодого хлопа выучити ся на спеціаліста привела го до учительськой семінариї в Ужгороді, котру скончив у 1944 році. Межи тим, у 1943 році як студента мобілізовали го на фронт у робочий лагер до Трансилваниї (с. Рагла, Бестерськый р-н, днись у Румуниї), де перед наступаючов совєтськов армійов ладила ся оборона и де ся строїв воєнный аеродром. Почас єдного авіаудара вун быв зраненый осколком у голову.

Як ся отворив Ужгородськый університет, у 1945 році Ю.Думнич успішно здав екзамены на медичный факултет, а по шість роках, діпломованый медик, дустав направленя на роботу у Херсонську область – на Каховську ГЕС, дале у с.Богдановка, и ищи дале – у порт Харлы тої самої области. Всягде по собі лишав доброє діло. У с.Богдановка поставив ділничу 15-місну болницю, а у порті Харлы отворив 100-місный костно-туберкулёзный санаторій.

У 1953 році Ю.Думнич вертат ся до Ужгорода и ищи того року стає главным дохтором облтубдіспансера. На сюв должности поробив аж до 1970 года. Высоко тримле званя дохтора, не чкодувучи свуй час и здоровля. Уговорює власть зачати будовати в Ужгороді, окремо од обласної болници, обласный протитуберкулёзный діспансер из стаціонаром. На свому настояв, и так в Ужгороді из часом была отворена 75-постільова болниця (на улици Чапаєва). А до того, в ушиткых районах области было пооткрывано малі туберкулёзні болници діла доспілых и діти. В’єдно – на 1200 міст. Ю.Думнич признає ся, ош такого высокого резултата сягнув ищи и зато, же медицині полівляв тогдайший міністер лісної промишлености И.Грунянськый. Міністер передав діла медикув многи об’єкты лісного господарьства, из котрых и постали туберкулёзні болници – у Жорнаві, Воловцю, Берегові, Рахові а т.д.

Ю.Думнич усе знав и добре робити, и активно отпочити. Ищи як студента Ужгородського університета закликали го до танцювалной групы Закарпатського ансамбля співанкы и танця (руководитель П.Милославськый), дале до танцювалной групы Закарпатського муздрамтеатра. Из гастролями обийшов цілоє Подкарпатя и иншаки области. Быв єдним из активістув горсько-ліжарського спорта на Подкарпатю. У 1946–1947 роках поставив из колегами буґельный утяговач на горі Плішка Перечинського р-на, а у 1953 рр. – на горі Щербин над Волосянков. Из того дале постали спортивні базы, як приміром база „Медик” у Щербині, де ся дотеперь ліжувут спортсмены и любителі, и де усе мавут звык проводити змаганя. И сам Ю.Думнич усе быв межи нима. Мало того, за вусям годув вун быв майліпший учасник змагань из слалома. А днись вун коордінатор и співак архієрейського хора Ужгородського ґреко-католицького кафедрального собора, за котрый любителі духовной співанкы знавут далеко за гатарами Подкарпатя и котрый из гастролями пообходжовав многи красні міста у Европі – Будапешт, Рим, Прагу, Братіславу, Брно, Клуж....

У роках 1994–2003 Юрко Думнич – голова Ужгородського общества подкарпатських русинув. До того, у 1996-2004 роках редаґовав цілорусинську новинку „Подкарпатська Русь”, многи матеріалы у газету писав сам. Вун учасник перших п’яти Світовых конгресув русинув. Не было такого сяточного вечора вадь стрічи у русинськых обществах, де би вун не выступив (хоть би и накурто!) из одповіднов и усе інтереснов темов.

Юрко и теперь єден из майактивных членув Общества А.Духновича. У свої 82 года и не мыслит за отпочинок. За сесе має од русинув честь и славу. А не так давно – у 2005 році – члены Общества назад го выбрали свойим головов. Бо житя Ю.Думнича – се красный образчик, як треба жити: на хосен людём и Отцюзнині!

Валерій Падяк, кандідат філологічных наук,

голова Ужгородського Общества им.А.Духновича.
В Ужгороді відбувся вечір русинської поезії
Димитрій Сидор: "Якщо Ющенко хоче увійти в історію як демократ без визнання русинів – це неможливо!"
Парадокси Івана Петровція
Як закарпатські русини відзначали Великдень і день народження А.Духновича