Йозеф Гайніш: "Словаччину люблю душею, до Закарпаття серцем я приріс!"

— Пам'ятаю з дитинства науку мого батька, як треба вітатися сусідові справа, і сусідові зліва, — розповідає голова обласної культурно-освітньої організації "Матіца словенська на Закарпатті" Йозеф ГАЙНІШ. І продовжує далі:— Справа біля нас жив сусід римокатолик. Йому вітався "Гіанум жіс Крістус". А з лівого боку мешкав греко-католик, і з ним я вітався вже "Слава Ісусу ХристуГ. А третьому сусіду кланявся просто "Добрий день!".
Пан Йозеф годинами може розповідати про життя-буття словаків на Закарпатті, та й загалом в Україні. Сам за походженням словак, у 1992 році заснував "Матіцу словенську на Закарпатті", спочатку як місцевий осередок в Ужгороді, а з 1993 року — як обласну організацію. Каже, що діяльність організації була спрямована, перш за все, на розвиток словацької національної освіти, культури, відродження обрядів, традицій, поглиблення національної самосвідомості, духовного піднесення.— А наскільки збереглися мовні та культурні традиції словаків, зокрема на Закарпатті, бо коли одна нація проживає з іншою, вони асимілюються?

— Справа в тому, що радянський період дуже негативно позначився на збереженні ідентичності словаків. Зміни настали аж на початку 90-х років, особливо після виникнення Словацької Республіки, і тоді вже самі словаки нашої області заявили про себе. І за якихось 10 років словацька культура ожила. Цей процес відродження нашої культури, історії я порівнюю з квіткою, яка зів'яла. А коли її напоїли цілющою джерельною прохолодною водою, вона розквітла! Мовні традиції здебільшого збереглися у старшого покоління, які завжди їх дотримувалися. Для прикладу: старші люди, маю на увазі бабусь і дідусів, зберегли у своїй пам'яті словацьку мову, тобто ту, якою говорили ще їхні батьки. Середнє покоління потрапило під вплив радянського середовища, і лише ті не розгубили мовний і культурний скарб свого народу, хто хотів зберегти його для прийдешніх поколінь. А молодь вчиться.

Саме "Матіца словенська" була ініціатором факультативного вивчення словацької мови в Закарпатській області. Бо, за словами Йозефа Гайніша, нині в багатьох населених пунктах, де компактно проживають словаки, факультативне вивчається їхня рідна мова. Завдяки зусиллям організації у 1997 році в Ужгороді було відкрито перший клас зі словацькою мовою навчання. Нині функціонує вже 9 класів, де, до речі, працюють 5 учителів, запрошених зі Словаччини. А на базі цих класів у 2004 році створено самостійну школу № 21 зі словацькою та українською мовами навчання.

— У чому полягає відмінність словацької освіти від української?

— У цих сферах є багато спільних рис. Як і українці, словаки мають загальні школи. Хоча у Словаччині більш поширені гімназії. В Україні лише недавно почали їх започатковувати. Скажу ще й таке, що навіть між міністерствами освіти і науки України та Словаччини існує угода про визнання українських документів про середню і вищу освіту там, у Словаччині, і в нас, в Україні.

— Наскільки є доступними для закарпатських словаків художня література та, зокрема, навчальні підручники для школярів?

— За сприяння нашої організації школа добре забезпечена як підручниками, методичними засобами, дитячою літературою, так і спортінвентарем. Перекладами займаються викладачі словацької кафедри Ужгородського національного університету...

— А чи однаково виховують своїх дітей українські і словацькі сім'ї?

— О! Це питання є досить цікавим. Мені здається, що словацькі діти більш самостійні і впевнені в собі. Це швидше вплив їхньої школи, ніж батьків.

— А як, цікаво, сприймають словаки, що проживають на території Словаччини, закарпатських словаків?

— До створення незалежності України вони про нас знали дуже мало. Хоча і кордон був близько, але за Радянського Союзу тут панувала повна ізоляція. В багатьох закарпатських словаків у Словаччині проживали родичі. Але бачитися чи навіть їздити бодай раз на рік було неможливо. Тепер все змінилося, й нині з етнічними словаками у нас дуже тісні відносини.

— А де найбільше збереглися традиції: у селах чи у місті?

— Як не дивно, у селах живе набагато менше словаків, ніж у самому місті Ужгороді, але там наша культура дуже добре збереглася. Це, можливо, тому, що вони проживають компактно, а не розпорошені, як у місті, і спілкуються рідною мовою. У тих селах, де проживають мої земляки, навіть вулиці мають словацькі назви. Скажу, що найбільше словаків нині проживає в Ужгороді та районі у таких селах, як Анталовці, Глибоке, Новий Кленовець, Родникова Гута, Середнє, Сторожниця, а також у селі Тур'ї-Ремети Перечинського району та у Великому Березному. Словаки не заселяли самостійні села. Винятком є село Новий Кленовець, яке в 30-х роках минулого століття заклали колоністи, які походили з гемерського села Кленовець.

— А чи різняться архітектурно словацькі села?

— Для сіл, які в минулому населяли та й дотепер населяють словаки, є дві характерні форми забудов обійстя. В селах, північніше від Ужгорода, були всі будови обійстя, звичайно будовані одна за одною, на одній лінії'. Хати стояли кожна самостійно або були тісно пов'язані одна з одною. Для сіл, південніше від Ужгорода, переважали села, в яких обійстя мали забудову до кута. Дім стояв у передній частині двору, а господарські будівлі — поперечно в задній частині двора. Дім в обох випадках стояв на одній стороні двора та був орієнтований на вулицю своєю вужчою фронтовою стороною.

— Закарпатські і словацькі традиції дуже тісно переплелися. Є такі серед них, що нам здається, що вони — закарпатські, а насправді є словацькими.

— Звичайно, багато дечого переплелося і в культурі, і в традиціях. Насамперед це дуже добре виражено у багатьох піснях. Практично, мелодійно й текстом наші з вами народні пісні дуже близькі, споріднені. Ця схожість є і в стравах.

їхня організація сприяла заснуванню фольклорних колективів і церковних хорів, які сьогодні функціонують в багатьох населених пунктах краю. Крім того, рівно 10 років тому за ініціативи "Матіци словенскої" було відкрито редакцію словацьких передач на Закарпатській державній телерадіокомпанії. Організація має ще один успіх: у 1998 році вийшов перший номер власного друкованого органу "Підкарпатський словак". Газета виходить раз на місяць і є єдиним в Україні періодичним виданням словацькою мовою.

— До речі, а наскільки у вашій сім'ї збережені словацькі традиції?

— Я б сказав, що у нашій родині традиції моїх прадідів досить добре збереглися. Особисто я намагаюся продовжувати у своїй сім'ї ці звичаї. Наприклад, ми шануємо і святкуємо Святу вечерю, Різдво. Готуємо національні страви. Із Пасхою теж пов'язані цікаві обряди, про які ми пам'ятаємо, чи то, скажімо, розмальовування яєць, чи то поливання, а саме посвячення Пасхи збереглося у закарпатських словаків з давніх-давен. І збереглися старовинні пісні, їх співають навіть усі мої родичі. А мені особисто дуже приємно побувати між словаками у селах Тур'ї-Ремети, Середньому, де сільчани збираються між собою і співають старовинні народні пісні, які нині вже не чути у виконанні фольклорних колективів. Скажу ще й таке: більшість традицій пов'язані з релігійними святами. Перед Пасхою у нас, наприклад, є "зелений четвер" і "біла субота". От дівчата в "зелений четвер" до сходу Сонця бігли на потічок і вмивалися, приговорючи такі слова: "Щоб я була така молода, свіжа, гарна, як оця водиця!" У перед-великодну п'ятницю вони стояли під вербою і розчісували волосся; це для того, щоб у них були довгі й густі коси.

— На Закарпатті на весіллі для того, аби чимшвидше розійшлися гості, на стіл подають завершальну страву — голубці. А чи є у словаків подібна страва, що символізує те саме?

— Знаєте, голубці варять і в нас. Їх вміють смачно готувати І у Східній Словаччині. Вона, як не дивно, і в нас теж є завершальною стравою на весіллі чи якихось урочистостях. Бачите, у наших двох народів є спільність. Але! Але, скажімо, у Західній Словаччині про голубці вже ніхто не знає. У словаків є ще одна дуже смачна страва, називається "капусниця". Вона, в принципі, заміняє голубці, бо її теж подають на завершення гостини. Капусницю варять і на Святий Вечір. А рецепт простий. Вариться квашена капуста з домашньою копченою ковбасою, і грибами, свіжими або ж маринованими... Ця страва стала вже традиційною й на наших фашіангових балах...

— То що, пане Иозефе, це питання і будемо вважати замість голубців останнім у нашій розмові...

Розмову вела Маріанна Шутко, "Новини Закарпаття".
В Ужгороді обговорено проблемні питання українсько-словацьких взаємин у гуманітарній сфері
В Ужгороді спілкувалися германісти
В Ужгороді радилася еліта економічної науки України та Росії