Чому на Закарпатті досі немає сміттєпереробного заводу?

Сміття, як то кажуть, воно і в Африці сміття. Куди не глянь, усюди його повно. До чого вже дійшли наші люди, навіть подумати страшно: влаштувати стихійне сміттєзвалище під власними вікнами!

Вранці з двору виходить такий собі солідний дядько в костюмчику, краватці з пакетом сміття в руці й залишив його… біля дерева, перед самими воротами свого двору… Той пакет там далеко не перший і сміттєва гірка там теж далеко вже не перший день лежить, судячи з «неперевершеного» запаху, що чути десятки метрів навколо.

Що ж, виходить, зробити стихійне сміттєзвалище під власними вікнами самому — зовсім не проблема, а якщо хтось неподалік населеного пункту бажає встановити сміттєпереробний завод, який без шкоди для мешканців та навколишнього середовища сортуватиме те ж таки сміття, то це чи не глобальна загроза або катастрофа. А проблема криється у банальному незнанні… Все, чого людина не знає, чого не розуміє, її лякає… Це абсолютно природно. Але з цим можна боротися, і досить легко: потрібно просто розібратися в суті питання. Люди вважають, що на територію заводу звозитимуть відходи чи не з усієї області, все це спалюватимуть чи бозна-що ще з ним робитимуть (різні плітки «ходять» серед населення), від того над ним, над найближчими населеними пунктами будуть темні «токсичні», «хімічні» хмари, що закриють собою все небо, з нього почне падати не дощ, а, скажімо,.. «циганські діти» (як то часто кажуть на Закарпатті). І взагалі з природою почне робитися щось страшне та неладне… У страху очі великі…

СЛІД БАЧИТИ РІЗНИЦЮ…

Найперше слід розмежувати поняття сміттєпереробний та сміттєспалювальний заводи. Це абсолютно різні речі, проте часто їх помилково ототожнюють. Сміттєпереробні заводи мають ряд переваг перед сміттєспалювальними. Кожен вид сміття там переробляють окремо: з пластику роблять нові упаковки, з макулатури — чистий папір, з органічних відходів — добрива і так далі. Такі заводи екологічно безпечніші, однак потребують більших фінансових затрат та високої суспільної свідомості людей. Якби сміття сортувалося одразу в місті, не довелося би закуповувати дорогі сортувальні лінії й будувати спеціальні заводи.

Процес переробки органічних відходів на такому заводі передбачає безкисневе миттєве розкладання маси, яку завантажують у піролізну піч, під дією тиску і високої температури. По суті маємо ефект перетворення речовини на молекулярні складові, що дозволяє утилізацію сміття перетворити на видобуток промислової продукції. До прикладу, завод потужністю 200 тисяч тонн на рік дозволяє отримувати 70 тисяч кубометрів газу для використання, скажімо, місцевими котельнями, 20 тисяч тонн основи для виробництва будівельних матеріалів, теплову і електричну енергію, яку дуже просто використовувати хоча б і для опалення населеного пункту чи застосовувати у промислових обсягах для вирощування овочів у теплицях (а це актуально для нашої області).

СМІТТЄПЕРЕРОБНА ЕПОПЕЯ НА ЗАКАРПАТТІ

Перші повідомлення про спорудження на території Закарпатської області сміттєпереробного заводу з’явилися у крайових ЗМІ ще у 2006 році. Тоді мова йшла про його розміщення на Виноградівщині поблизу с. Широке. Місцеві мешканці однак чинили цьому опір, вдаючись навіть до перекриття руху транспорту на трасі державного значення, яка пролягає через усе село. На черзі, у 2007-му, було Мукачево… Нові вісті про сміттєпереробні заводи поширилися у 2010 році. Представників іспанського регіону Кастельон зацікавила перспектива зведення на території Ужгородщини заводу з утилізації побутових відходів. У 2011 р. був проект розміщення заводу біля селища Буштино Тячівського району. Проте і там місцева влада стикнулася з численними протестами місцевих жителів, які були проти того, аби поряд з їхніми будинками був сміттєпереробний об’єкт. У липні поточного року до списку долучилася Берегівщина. Проте тут уже все буде, як годиться — завод таки збудують. Пояснимо чому…

З одного боку, ситуація з активною промоцією розміщення сміттєпереробних заводів на території краю без реального втілення може слугувати не на користь обласного керівництва. Мовляв, мова ведеться, інвестиції нібито залучаються, а будівництва нема. Проте поспішимо запевнити читача: це не так. Згідно з чинним законодавством подібні рішення не можуть ухвалюватися без участі громади.

Пригадаймо, керівництво Тячівської та Виноградівської районних адміністрацій стикнулися з серйозним опором місцевих мешканців. Причиною тому була недостатня роз’яснювальна робота серед населення щодо доцільності будівництва заводів на території відповідних населених пунктів. Як уже було зазначено, недостатня поінформованість, відсутність комплексу необхідної інформації стають причиною такого опору. Та щось підказує, що заводи тут таки будуть, оскільки та ж роз’яснювальна робота зараз активно проводиться, тому найближчим часом можемо сподіватися зміни рішень місцевих громад.

Що стосується Берегівщини, то тут заводу справді бути. Відповідно до розділу IV-1 Закону України «Про планування та забудову територій» Яношівською сільською радою проведено громадське обговорення переваг будівництва нового об’єкта. Обговорення провели, рішення громади затверджене сесією сільради. На підставі цього був розроблений проект відведення земельної ділянки. Згідно з документацією потужність заводу, що буде розміщений на площі 29,16 га, становитиме 20 тис. т/рік, а обсяги вантажних перевезень складатимуть 54 т/день. Варто зазначити, що Яношівська сільська рада стала переможцем конкурсу Програми ENPI Угорщина—Словаччина—Руму¬нія—Україна на отримання гранта в розмірі 968 тис. євро для будівництва заводу переробки твердих побутових відходів з відповідною транспортною та інженерною інфраструктурами.

ЕПІЛОГ

Проблема сміття насправді набагато серйозніша, ніж ми звикли її оцінювати. Якщо вірити даним світової статистики, то з кожним роком нас стає дедалі більше, відповідно і продуктів життєдіяльності також більшає. Кому як не нам задуматися над тим, яким буде наше майбутнє? Земля — не невичерпне джерело ресурсів, колись усе-таки все закінчиться, що ж буде далі? Тому сучасна наука активно розробляє проекти повторного використання продуктів, вироблених людиною. То чому би нам не йти в ногу з часом і не докластися до збереження екологічної рівноваги у своєму регіоні? Зрозуміло, що один сміттєпереробний завод на території області не врятує ситуацію. Проте він покладе початок нової програми збереження природи, екології і, відповідно, хорошого та комфортного проживання на території Закарпаття. Пафосно? Зовсім ні. Реально. А те, що реально зробити чи втілити, потрібно реалізовувати.

Вікторія Русин