Через бездушність працівників ЖРЕР-3 71-річна ужгородка-інвалід змушена переїжджати із власної квартири до рідні

У вівторок на Майдані наш Президент безапеляційно констатував, що останній рік українці прожили радісно й щасливо (?!?) Ну чим не відомий лозунг сталінських часів “Жить стало легче, жить стало веселей”? Мабуть, перебування на вершині затьмарює таки розум настільки, що він не хоче сприймати жорстку реальність, яка аж криком кричить, що простим громадянам жити, — ні, виживати! — у власній державі стає дедалі важче...
Яскравим і жахаючим прикладом деградації морально-етичних цінностей у владної чиновницької команди є повсякденне життя-буття мешканців багатоквартирного житлового будинку (т.зв. “малосімейка”) на вул.Заньковецької, 3, в Ужгороді.

Кореспондент “UA-Reporter.com” побував у одній із квартир цього 9-поверхового будинку — одного з трьох, більш відомих серед городян як “Народ” і “Партія” “Єдині”, де мешкає Габріела Юріївна Токар, котра інакше, як на милицях, пересуватися не може. У неї в гостях якраз перебували ще дві сусідки по будинку. І ось що вони розповіли:

— Наш будинок та ми, його мешканці, кинуті фактично напризволяще. Так, у нас до цього часу немає тепла і ми змушені обігріватися хто чим може, бачите, зібралися біля каміну і так гріємося... Минулого року тепло включили аж 14 грудня, а виключили 14 березня. А цього року обіцяють хіба що під новий рік.

А все через що? Підвал будинку вже роками постійно підтоплений водою, сам будинок поставлений на капітальний ремонт, однак жодного руху в цьому напрямі з боку працівників ЖРЕРу-3, де начальником колишній сантехнік п.Савка, упродовж літа та осені не спостерігалося. Хоча, як нам відомо, на ці цілі виділено 80 тисяч гривень. Однак скільки ми до ЖРЕРу не зверталися, відповідь одна — коштів нема! А де ж ці гроші поділися?

Мало того, коли ми востаннє були у п.Савки, то він запевнив, що приїде спецмашина і викачає із підвалу воду (директор КП “Ужгородтеплокомуненерго” Юрій Фогел, з яким у мешканців будинку відбулася бесіда, у цьому випадку готовий навіть послати своїх спеціалістів, аби ті позварювали труби, які прийшли у непридатність!). Однак... Так, машина дійсно приїхала, але її водій, зазирнувши через віконце і побачивши, скільки у підвалі води, сказав, що бензину йому на цю процедуру не вистачить, сів у машину, розвернувся і поїхав геть.

Ми, виходить, для цього водія та його начальства не люди? Тоді хто? Хіба на це ми заслужили, чесно віддавши роботі свої найкращі роки? До кого нам ще йти? Та й хіба ми багато просимо? Невже вже не залишилося жодного совістливого й чесного чиновника, який би відповідав за те, що він говорить і обіцяє?

Чіткі й конкретні відповіді на оці вистраждані та сповнені болю запитання немолодих уже жіночок хотіла б почути і редакція “Р-ра” — і в першу чергу від начальника ЖРЕРу-3 пана Савки, керівника Ужгородського міського управління житлово-комунального господарства Івана Крайниківського.

А поки що... Поки що ж 71-річна жінка-інвалід через байдужість і бездушність тих, кому за посадою належить робити все, аби вона комфортно почувалася у своїй комунальній квартирі, змушена на холодний осінньо-зимовий період переїжджати до рідні у мікрорайон “Шахта”. Ганьба!
Ужгород: Хата Крайниківського — скраю...
Юрій Фогел: Батареї просять тепла,
або відверто про проблеми "Ужгородтеплокомуненерго"
ЖРЕРи і народ не близнюки — звірі
"Проспектне" сміттєзвалище у центрі Ужгорода, який символізує ворота України в Європу!