Справа Різака: справедливий вирок чи політичне замовлення?

Тижневик "2000" продовжує аналіз і перелік доказів, на які послався Апеляційний суд Івано-Франківської області, що визнав екс-губернатора Закарпаття Івана Різака винним в організації масових заворушень у Сваляві і присудив йому п'ять років позбавлення волі. В матеріалі використовується касаційна скарга адвокатів Василя Мокану та Ірини Піх.

Іван РІЗАК.

На підтвердження винуватості Різака І. М. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 157, ч. 1 ст. 294, ч. 2 ст. 365 КК України, суд послався у вироку також:

— на оголошені в процесі судового слідства показання потерпілих Сапрун І. А., Онищука Д. П., Бондарської Л. Ю., Литвинчука С. П., Чернявської Ю. Ю., Бойсана Ю. Я., Косінського М. В., Реути О. М., Ярути І. М., Свінтозельского І. С., Ільницького Ю. Л., Олійника О. М., Подворної Ю. О., Горона М. Я.

На думку суду, свідчення цих потерпілих підтверджують факт нападу, захоплення будівлі та насильного виселення з готелю «Комфорт» у м. Свалява, перешкоджання проведенню передвиборної агітації.

А на нашу думку, ці свідчення підтверджують тільки те, що ніяких масових заворушень не було, а була масштабна фальсифікація кримінальної справи проти Різака. Тому ніхто і не хотів бачити живих свідків у суді, а обвинувачення прагнуло, щоб просто зачитали так звані протоколи допитів.

Мабуть, не сподівалися, що Різак їх добре вивчить. Підсудний показував суду десятки однакових за текстом «протоколів допиту». Наводив приклади. Однак і після цього суддя називає ці свідчення доказами вини Різака.

До прикладу, свідок Савка В. В. в судовому засіданні заявив, що в ході досудового слідства під час допиту відповіді писав власноручно. В матеріалах справи є тільки ксерокопії протоколів його допитів, надрукованих слідчим. Крім того, свідок заявив, що він давав свідчення не в прокуратурі, а в одному з райвідділів міліції Львівської міліції. А яке відношення має львівська міліція до справи Різака?

Сам слідчий Мисяк на судовому засіданні заявив, що він не знає, звідки взялося формулювання «масові заворушення» щодо свалявських подій. Коли в суді Різак показав Мисяку схожі протоколи, той тільки і зміг вимовити: «Розумієте, то був вал...» От і вся аргументація. В окремій постанові до вироку суддя писала: «В матеріалах кримінальної справи наявні процесуальні документи в ксерокопіях з різними номерами кримінальних справ, а будь-які процесуальні рішення щодо їх обґрунтованої появи в справі, слідством не прийняті... Зокрема, в протоколах допитів свідків мають місце одні й ті ж самі покази з однаковими граматичними помилками, що в суді призвело до заперечення свідками даних показань на слідстві. Окремі свідки взагалі заперечили в судовому засіданні ознайомлення з протоколами їх допитів на досудовому слідстві».

Однак після своїх же власних слів суддя прийняла до уваги ксерокопії протоколів та ще й назвала їх доказами вини Різака. Наведемо ще один приклад.

Витяг з протоколу допиту свідка Чернявської: «По суті заданих мені запитань можу показати, що на даний час обставин вчинення нападу на мене Стодівку І. І., Налену О. С., Гребенко М. І. та Скшипека в 1994 році детально не пригадую. Я підтверджую покази, дані мною по вказаному факту в ході досудового слідства та судового слідства, оскільки вони правдиві. 22.01.1994 р. я з подругами Стодівкою і Наленою О. С., Гребенко М. І. поверталась на Україну з Республіки Польща. Кордон ми пересікали на митному посту «Щегині». Кордон ми пересікали на автомобілі під керуванням громадянами Польщі Скшипека Я. В. Він віз на територію України килими і мав нас довести до м. Городок. В якій це годині було, я на даний час не пригадую, однак це було вночі. Пересікши кордон, ми поїхали в напрямку м. Городок. На об'їзній дорозі м. Судова Вишня наш автомобіль наздогнав автомобіль ВАЗ шостої моделі без номерних знаків червоного кольору...»

Отже до кримінальної справи Різака підшито протокол допиту студентки Чернявської 1994 року (!), коли вона мала якісь проблеми при переході кордону.

Коли Різак зачитав на суді слідчому Самбіру протоколи допитів свідка і потерпілої Чернявської (а документи схожі, як дві краплі води, — навіть помилки одні й ті ж), то слідчий розгубився. Тим більше, що з протоколу випливало, що слідчий Самбір потерпілу і свідка допитував всього 10 хвилин.

А протокол був на 5 друкованих сторінках, частина його стосувалася подій 1994 року. Коли ж Різак запитав слідчого про те, яке ж відношення мають і перестрілки 1994 року до свалявських подій, Самбір відповів: «Ну що ви, це ж папірці, це не протоколи допитів».

Тобто сам член слідчо-оперативної групи, створеної Медведьком О. І. по «справі Різака», не захотів визнавати «протоколів», які сам же з колегами і готував. Зате визнала суддя. Ще й засудила Різака.

Серед оприлюдненених є і «протокол» допиту Сергія Литвинчука. Звертає на себе увагу те, що в Кремінці він дає свідчення о 12.50, а вже о 13.10 він — на допиті у Львові.

Суддя у вироку говорить, що судом встановлено: «до приміщення вказаного готелю прибуло багато осіб. Вони поводили себе зухвало. Провокували конфлікти».

А тепер цитуємо свідчення Литвинчука, на які посилається суд: «Я зауважив, що від штабу Ющенка був джип темного кольору, виробництва, напевно, Японії, автомобіль Мерседес-500, якщо я не помиляюсь, та ще один-два автомобілі, які мали атрибути штабу Ющенка. Інші автомобілі були від штабу Януковича. Люди, які зібралися під готелем, були спортивної будови тіла, коротко стрижені». Знову запитання до судді: так які ж особи вели себе зухвало, — ті, що від штабу Ющенка, чи ті, що від штабу Януковича? Суд так і не розібрався, а засудив тільки прихильників Януковича.

Після зачитання суддею свідчень Миколи Горона підсудний звернув увагу судді на те, що на підставі цього свідчення слідчий повинен бути притягнутий до кримінальної відповідальності за розголошення таємниці досудового слідства. Справа в тому, що Микола Горон відмовився давати свідчення слідчому у зв'язку зі станом здоров'я і лише підтвердив свідчення свого брата Володимира. Як один свідок дізнався про свідчення іншого свідка, допит якого проводився на кілька годин раніше?

Уважно вивчили протоколи допитів Бойсана Ю. Я. та Косінського М. В., не можна не побачити, що обидва впродовж десяти хвилин допитувалися одночасно одним і тим же слідчим. Крім цього, як випливає з ксерокопій, Косінський допитувався як свідок 21 лютого, а потерпілим став ще раніше — 16 лютого. Однак суддя продовжує це називати «доказами вини Різака». Ільницький Ю. Д. свідчить, що до нього ніхто не застосовував фізичну силу, і ніхто нічого в нього не вкрав. Абсолютна більшість оголошених судом свідчень «потерпілих» лише підтверджує те, що вони говорять про моральну шкоду, яка була завдана, мовляв, перешкоджанні проведенню виборчої агітації. Хоча така агітація не проводилась. Залишається питання: для чого ті люди приїхали в Закарпаття?

Тобто суд першої інстанції не заперечує, що на підставі цих свідчень не можна встановити та довести ні злочинні дії засудженого, ні причинний зв'язок між його діяннями і наслідками.

Крім того, потерпілий Глібовицький В. Ю., зокрема, пояснив, що події того дня 13.11.04 р. перестав пам'ятати, як зайшов у готель по свої речі, а що було до того і після того, пам'ятає дуже погано (т. 24 а. с. 138). Потерпіла Тацей М. І. 13.11.04 р. не була ні в місті Свалява, ні біля готелю «Комфорт». Потерпілий Федаш М. М. судом не допитувався. Потерпіла Нагірна С. Я. пояснила суду, що 13.11.04 р. ні вона, ні інші особи будь-якою агітаційною роботою не займалися, до неї насильство не застосовувалось і не бачила застосування насильства до інших (т. 24 а. с. 151 — 154). Всі зазначені допитані судом особи, яких суд назвав потерпілими, пояснювали, що вони станом на листопад 2004 року навчались в різних вищих учбових закладах країни, погодились на пропозицію поїхати на Закарпаття агітувати тому, що бажали побачити місцеві краєвиди за рахунок невідомих осіб, які фінансували проїзд, харчування та проживання. 13 листопада 2004 р. вони агітаційною роботою у місті Свалява не займались, агітаційних матеріалів не отримали. Вечором того дня їх примусили виїхати з Сваляви.

Всі, без виключення, пояснили, що їм зовсім нічого не відомо про причетність Різака І. М. до подій у м. Свалява, які мали місце 13.11.2004 року. Про це пояснювали суду: потерпілий Глібовицький — 17 січня 2007 року (т. 24 а. с. 132—141); потерпілі Тацей, Нагірна, Процик — 31 січня 2007 року (т. 24 а. с. 141—160); потерпіла Литвинчук — 22 лютого 2007 року (т. 24 а. с. 195—216); потерпілі Савка, Басовський — 5 квітня 2007 року (т. 24 а. с. 288—301); потерпілі Шишко, Гонсьор, Гришак — 18 квітня 2007 року (т. 24 а. с. 301—321). Судячи з пояснень потерпілих, такий же висновок незаперечний.

Суд не повинен був обґрунтовувати винуватість Різака І. М. переліченими свідченнями потерпілих, допитаних в суді, тим більше — посилатись на оголошені з ксерокопій протоколів допитів пояснення, оскільки вони не мають сили доказів, тому що здобуті незаконним шляхом, що є неприпустимим відповідно до ст. 62 Конституції України. Так, відповідно до вимог ст. 66 КПК України, докази в кримінальній справі збираються такими процесуальними шляхами:

«Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати в порядку, встановленому цим Кодексом, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій, вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Виконання цих вимог є обов'язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій.

Докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями.

У передбачених законом випадках особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі доручити підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі».

Слідчий не скористався жодним з можливих процесуальних шляхів для отримання пояснень вищевказаних осіб, не визнавав їх потерпілими. Він «запозичив» ксерокопії постанов про визнання потерпілими та ксерокопії протоколів допитів цих людей зі справ, які були в провадженні інших слідчих і здобуті як докази іншими слідчими, підшив їх до розслідуваної справи і включив в додаток до обвинувального висновку. Ксерокопії протоколів про визнання потерпілими є в томі 16-у на сторінках 28—29, 63—320 справи, в томі 18-у на 93—118 сторінках.

Протягом судових слухань суд першої інстанції так і не з'ясував, за якими кримінальними справами ці люди визнані потерпілими, де знаходяться докази, передбачені ст. 65 КПК — постанови про визнання їх потерпілими та свідчення потерпілих. Намагання сторони захисту з'ясувати ці питання не мали успіху, оскільки суд відмовив у клопотанні витребувати одну із справ, з якої виділялись матеріали, із Свалявського районного суду Закарпатської області. Використання зазначених вище свідчень суд пояснює тим, що слідчий виділив вказані матеріали з іншої кримінальної справи в порядку ст. 26 КПК України і в кінці кожного тому засвідчив відповідність процесуальних документів, що не суперечить вимогам закону.

Слід зауважити, що за приписом ст. 26 КПК, виділенню підлягають не матеріали, а справа і лише у випадках, які викликаються необхідністю і коли це не може негативно позначитися на всебічності, повноті і об'єктивності вивчення і вирішення справи. Отже виділена справа повинна не втрачати вигляду кримінального провадження, а наявні в ній «процесуальні документи» — встановлених ст. 65 КПК — вимог до доказів у кримінальній справі. В даному випадку досудовим слідством порушені вимоги ст. 26, 65, 66 КПК України, а обґрунтування обвинувального вироку цими доказами судом порушує вимоги ст. 334 КПК та ст. 62 Конституції України.

— на показання в судовому засіданні допитаних як потерпілих та свідків працівників Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області Шелепа М. І., Залоги С. М., Бабинця В. А., Паппа В. Д., Улмана В. Т., Поцко В. П., Орешко В. С., Бізілі І. В. та на оголошені в судовому засіданні показання Буташа М. М., Кондора І. І.

З пояснень працівників міліції вбачається, що 13 листопада 2004 р. вони в робочому порядку отримали інформацію про поселення значної кількості людей в готелі «Комфорт» у м. Свалява. Зокрема, Залога С. М., котрий обіймав посаду начальника відділу громадянства і міграції Свалявського РВВС УМВС України в Закарпатській області, стверджує, що отримав таку інформацію від начальника відділу — Бізілі І. В. з одночасною вказівкою про перевірку паспортного режиму. Паспортний режим він перевірив, пересвідчився, що в готелі перебувають туристи, зняв копії з їхніх анкет і з готелю не пішов, оскільки побачив, що біля готелю почали збиратися сторонні особи.

Коло готелю також з'явилися інші працівники міліції — Шелеп М. І., Бабинець В. А., Папп В. Д., Улман В. Т., Поцко В. П., Орешко В. С., Бізіля І. В., Буташ М. М., Кондор І. І., прибула оперативна група. Контролювати ситуацію їм наказав начальник райвідділу — Бізіля В. І., котрий в свою чергу отримав таку вказівку від свого обласного керівництва. Всі разом вони спостерігали, як незнайомі люди виводили мешканців готелю на вулицю (т.24 а. с.116—122).

Про існування вказівок Різака І. М. щодо виселення людей з готелю або вчинення ним інших дій жодному з працівників міліції нічого не було відомо.

Про це свідчать допити: Залоги С. М., Панн В. Д., Поцко В. П., Шелеп М. І., Улман В. Т. в суді 16 січня 2007 року (т. 24 а. с. 116—132) та допит Бізілі І. В., Бабинця В. А., Орешко В. С. в судовому засіданні 13 березня 2007 року (т. 24 а. с. 228—247). Будь-яких претензій до Різака І. М. працівники міліції не мають, із заявами про визнання потерпілими не зверталися, стверджують, що не вважають себе потерпілими по справі.

Отже і ці докази не доводять якоїсь причетності Різака І. М. до подій у Сваляві. Єдиний виняток — свідчення потерпілого Бізілі І. В. (суд у вироку стверджує, що він є свідком). На думку суду, причетність Різака І. М. має підтвердити потерпілий Бізіля І. В., котрий пояснив суду, що після проникнення невстановлених слідством осіб у готель: «...йому зателефонував Різак І. М., який в грубій формі повчав його щодо виселення агітаторів та погрожував зняттям з посади».

Насправді Бізіля І. В. уточнив, що з Різаком І. М. він особисто знайомий не був і до подій, які мали місце в готелі, ніколи по телефону не розмовляв. Щодо телефонної розмови 13 листопада 2004 р., уточнив: «Я не впевнений, що до мене телефонував Різак Іван Михайлович. Я тільки чув голос по телефону. Чи дійсно в трубці говорив Різак Іван Михайлович, не знаю і ствердити не можу» (т. 24 а. с. 228—247).

Суд не пояснює у вироку, чому уточнюючі пояснення цього потерпілого не беруться до уваги. Таке безмотивно вибіркове ставлення до доказів підтверджує наявність процесуальних порушень, передбачених ст. 369 КПК.

— на дані протоколу огляду місця події від 13.11.2004 р. ( т. 15 а. с. 50—73).

Цей доказ, як і багато інших, є особливим. Слідчий Мишак сказав в суді, що він нічого не міг оглянути, бо прийняв справу значно пізніше. Власниця готелю з протоколом огляду місця події не ознайомлювалася. Але найцікавіше те, що цей протокол огляду підписаний Володимиром Гороном, основним керівником групи так званих «студентів-агітаторів».

Сам п. Володимир працює в м. Кременець Тернопільської області одним із інструкторів спортивного клубу, як і його рідний брат Микола Горон.

Однак досудове слідство і суд констатують, що студентів «викидали» на вулицю і під дулами вивозили з готелю. У зв'язку з цим виникає логічне запитання: як же п. Горону та ще одному студентові вдалося після інциденту обійти всі кімнати готелю, описати «погромлені кімнати» і підписати протокол огляду події? Отже у суді була прийнята як процесуальний документ ксерокопія протоколу допиту, підписаного зацікавленими особами, яких слідчі і суд називають потерпілими. Згідно з усіма юридичними нормами такий протокол не може вважатися об'єктивним. Є всі підстави вважати, що деякі представники прокуратури не хотіли, аби брати Горони з'явилися в суді. І вони там так і не з'явилися, не було зачитано і свідчення Володимира Горона. В протоколі допиту, який є в матеріалах справи, Володимир каже, що він разом із друзями під час інциденту в Сваляві був озброєний різними предметами (зокрема ніжками від табуреток) і готові були до бійки. А, можливо, і брали участь у бійці? Адже на початковому етапі розслідування слідство розглядало неправові дії як «гостей» готелю, так і тих, хто там проживав.

Не менш цікаві свідчення Володимира Горона про те, що люди, які зайшли в готель, не мали наміру битися, а просто попросили їх спуститися вниз до автобуса. А чи не може це означати, що команду на виселення і від'їзд студентів (тим паче — в супроводі міліції (що підтвердили «помаранчевий» нардеп Кеменяш, міліціонери і студенти) дали люди, зацікавленні в дискредитації Різака, що вся провокація була добре продумана.

Однак повернімося до протоколу огляду. Підсудний не раз звертав увагу на те, що протокол огляду підписаний людьми, які згодом будуть визнані потерпілими. Однак за нормального продовження справи можна було знайти сторонніх понятих, які б могли бути об'єктивними в цій справі. З огляду на це здається фантастичною заява Різака, що фото кімнат готелю монтувалося в телестудії відомої приватної фірми. Навряд чи цей протокол огляду може бути доказом вини Різака.

— на дані висновків судово-медичних експертиз № 287, 288 від 01.12.2004 р., згідно з якими у Орешка В. С. і Залоги С. М. виявлені легкі тілесні ушкодження (т. 15 а. с. 240—241, 256—257).

Зауважимо: експертиза датована аж груднем, а не одразу після інциденту. Крім того, експертиза не встановила, що міліціонери Орешко і Залога отримали легкі тілесні ушкодження 13.11.2004 р. біля готелю «Комфорт», а лише констатувала, що вони могли їх отримати в цей час. Так, на запитання підсудного до начальника Свалявського бюро судмедекспертизи п. Лизанця «Чи не могло це статися 15, 14 чи 16?» той дав ствердну відповідь. До того ж експертизу пройшли тільки двоє міліціонерів, а за початковою версією слідства «побито» було понад десяток міліціонерів.

Однак і це суд визнає за доказ навіть після того, як п. Залога С. М. в суді детально пояснив, що ні до якої судмедекспертизи ніколи не звертався. Його свідчення є в протоколі суду. Суд так і не зміг встановити, чому саме постраждалий Орешко під час інциденту вилучив рушницю з бойовими набоями в п. Удворгелі, помічника народного депутата. І зброя ця, як показують матеріали слідства, була не в машині, а п. Удворгелі бігав з рушницею у дворі біля готелю. В матеріалах справи це теж є, слідчі робили судово-балістичну експертизу (може, Кеменяш чув постріли саме з неї, бо іншої зброї на місці інциденту ніхто не виявив).

На підставі факту вилучення зброї робився навіть обшук у приміщенні фірми «Алекс», якою керував п. Удворгелі. Найцікавішим в цій історії є те, що постанову про відмову в порушенні кримінальної справи проти Удворгелі п. Мисяк підписав тільки 15 березня 2005 р. Тобто тільки після свідчень п. Балоги, який заявив, що в інциденті винна обласна влада. Суд же цим подіям і матеріалам взагалі не дав ніякої оцінки.

Більше того, судмедексперт сказав, що у висновках судмедекспертизи взагалі не потрібен підпис постраждалого — згідно з новою інструкцією. Тому там і немає (!) підпису п. Залоги.

— на дані письмових заяв потерпілих Костецького Є. О., Парфенюка С. Ф., Горона М. Я., Свінтозельского І. С., Ярути І. М., Федаша М. М., Шишка А. П., Подворної Ю. О., Горона В. Я., Глібовицького В. Ю., Савки В. В. (т. 15 а. с. 127—138).

На жаль, пані Стефанів так і не почула в суді свідчень і студентів, і міліціонерів, що не було ніяких заяв від проживаючих у готелі «Комфорт». Ніхто після інциденту не звертався в міліцію, чи за медичною допомогою. Це ще раз свідчить про те, що ніяких постраждалих у той вечір не було. На це звертав увагу підсудний, в тому числі і в своєму клопотанні, де цитував нардепа Кеменяша, що той десь через тиждень передав ксерокопії десятка заяв студентів. Самі заяви так і не з'явилися. Різак ще довго намагався з'ясувати в суді, де ж заяви всіх «постраждалих». Ні досудове слідство, ні суд відповіді на це питання не дали.

— на дані протоколів пред'явлення осіб для впізнання по фотознімках від 06.12.2004 року та 08.12. 2004 року, згідно з якими працівники міліції Залога С. М., Бабинець В. А., Бізіля І. В., Буташ М. М., Папп В. Д., Шелеп М. І., Орешко В. С., вказали на Паульо В. Д. як на особу, яка керувала нападом та брала участь у нападі на готель «Комфорт» у м. Свалява 13.11.2004 року (т. 15 а. с. 346—349, 250—251, т. 17 а. с. 89—104).

Паульо перебуває у слідчому ізоляторі. Майже сім місяців не визнає себе винним і в Свалявському суді. Не визнав себе винним і в Івано-Франківському апеляційному суді. Паульо заявив, що він приїхав на місце події після інциденту. Про це говорить і Різак у своїх свідченнях: йому було відомо, що Паульо з'явився там пізніше. Як і Балога, Петьовка, Токар. Адже Паульо — президент клубу вищої ліги. Це ж не бандит з вулиці, як хотіли його представити ті, з ким так плідно співпрацював.

Очна ставка Паульо і колишнього начальника міліції Бізілі відбулася. А всі інші чомусь цієї процедури не пройшли, а тільки по фото впізнавали Паульо. Крім того, у кримінальній справі є свідчення міліціонерів про те, що про Паульо вони тільки чули, а впізнати не можуть. Про це більшість з них заявляли і на суді. Однак суд і це не взяв до уваги.

— на дані протоколів пред'явлення осіб для впізнання по фотознімках від 10.12.2004 року, згідно з якими потерпілі Гришак С. О., Федаш М. М., Шишко А. П. вказали на Паульо В. Д. як на особу, яка керувала та брала участь в нападі на готель «Комфорт» у м. Сваляві 13.11.2004 року (т. 15 а. с. 355—360).

Прикметно, що йдеться лише про трьох студентів, які за фотографіями підтверджують участь Паульо в нападі на готель. Очних ставок не було? Напрошується думка, що просто цього було досить для ухвалення бажаного вироку суду. У другій половині грудня активно ведеться розслідування, і складові розслідування вже майже доводять вину Паульо, а в суд справа потрапляє лише через сім місяців. За кілька місяців ідентифікувати із ста чоловік, що (за версією слідства) брали участь в інциденті, слідчі змогли тільки Паульо. Виходить, що власне інцидент нікого не цікавив. Там ніхто не постраждав, тому так звані потерпілі у переважній більшості не хотіли з'являтися в суді. Очевидно, мета була одна — примусити Паульо дати хоч якісь свідчення проти Різака.

Коли знайомишся зі справою, то мимоволі складається враження, що судове слідство проводила висококваліфікована суддя Стефанів, а вирок, який вона зачитала, писав хтось інший. Бо цей вирок абсолютно не відповідає оцінкам тих чи інших подій, розглянутих у судових засіданнях.

— на дані висновку службового розслідування від 16.12.2004 р. за фактом отримання тілесних ушкоджень працівниками міліції Залогою С. М. та Орешком В. С.

У матеріалах за підписом начальника ГУ УМВСУ Закарпатської області Віктора Чепака є «Висновок про підсумки службового розслідування за фактом отримання тілесних ушкоджень начальником ВГІРФО Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області Залогою С. М. та інспектором ДПС ВДАІ цього відділу Орешком В. С.», датований 16 грудня 2004 р. Це дивний документ — з професійної точки зору.

Цим висновком засвідчено, що 13 листопада 2004 р. в готелі «Комфорт» в місті Свалява поселилася група із 50 молодих осіб чоловічої та жіночої статі (у матеріалах слідчого Данчі йдеться про 42 студентів — членів партії «Пора». — Авт.). А на суді виявилося, що членів «Пори» в Сваляві взагалі не було. Як встановив Чепак, місцева міліція з'ясувала, що в готелі проживали студенти навчальних закладів з метою здійснення агітації громадян за кандидата в Президенти України Ющенка В. Ю. Однак всі міліціонери засвідчили, що студенти говорили про туристичну мету свого приїзду. Те саме було вказано і в анкетах проживаючих. Чепак встановив, що біля входу в готель зібралося близько тридцяти агресивних молодих людей, потім їх стало близько 60 осіб (слідством і судом встановлена чисельність у 100 чоловік, але за п'ять місяців слідства слідчим Львівської прокуратури паном Мисяком було ідентифіковано одного Паульо В. Д. — Авт.)

Чепак В. І. констатує, що правопорушники били міліціонерів Залогу С. М. та Орешка В. С., внаслідок чого останнім було завдано тілесних ушкодженнь, про що нібито свідчать результати судмедекспертизи. Правда, пан Чепак так і не пояснив, як з'явилися результати експертизи Залоги С. М., бо той і на досудовому слідстві, і в суді заявив, що не проходив експертизи. Чепак також не з'ясував, чому Орешко В. С. постраждав, адже саме він вилучив зброю в помічника нардепа п. Удворгелі. Чепака обурило, що Бурлака Б. Б. порушив кримінальну справу не за фактом скоєння злочину групою осіб Паульо, а у зв'язку з тим, що ці дії нібито допустили вказані студенти. Просто Бурлака хотів все чесно розслідувати. Подальше розслідування справи засвідчило, що Паульо на місце інциденту приїхав пізніше, а Удворгелі бігав з рушницею якраз під час інциденту.

Не вказано у згаданому висновку, що коло готелю робили Балога, Петьовка, Токар.

— на дані акту підрахунків збитків в готелі «Комфорт» від 01.12.2004 року (т. 16 а. с. 191).

Цей «доказ» теж більш ніж сумнівний. Різак понад десять разів звертався до суду з проханням провести судово-бухгалтерську експертизу готелю «Комфорт», щоб встановити збитки при інциденті. Суд постійно відмовляв без будь-яких пояснень. Насамкінець суд прийняв постанову про відмову проведення такої експертизи через відсутність відповідних фінансових документів. Тобто нема жодного бухгалтерського документу, який би засвідчив суму збитків. А власниця готелю п-ні Тацей сказала, що сума збитків встановлювалася «на око». Нагадаємо, що п-ні Тацей з'явилася в готелі через тиждень після інциденту, створювала комісію для оцінки збитків із своїх працівників, з результатами роботи комісії так і не ознайомилася. Крім того, в суді вона засвідчила, що з актом огляду її теж не ознайомили. Виходить, що суддя просто механічно переписала з обвинувального висновку прокуратури суму збитків? Невже суддя Стефанів забула навіть про свою постанову, якою констатувала неможливість встановлення суми збитків?

— на дані роздруківок розмов з мобільних телефонів (т. 17 а. с. 232—334).

Той, хто не знає матеріалів справи, може подумати, що в кримінальній справі є санкціоновані судом матеріали роздруківок розмов губернатора Різака, які стали доказом його винуватості.

До матеріалів справи слідчий долучив дані не роздруківок розмов, а дані телефонних з'єднань мобільних телефонів, які належали Паульо та його друзям. У той вечір ніяких телефонних з'єднань з Паульо Різак не робив. І матеріали т. 17 це підтверджують. Номер того телефону, який «приписували» Різаку в суді, йому не належав; за ним було з'єднання з одним із колег по футбольному клубу Паульо, який по справі «Свалявського епізоду» взагалі не проходить. Прикметно, що суддя загнала себе в глухий кут, адже в іншій постанові, якою епізод по зловживанню Різаком службовим становищем був відправлений на дослідування, стоїть завдання прокуратурі встановити, кому той телефон належав.

Однак у вироку все вищенаведене суд визнав письмовими доказами, які, мовляв, підтверджують винуватість Різака І. М. З таким твердженням не можна погодитись, оскільки, по-перше, за своїм змістом жоден із наведених документів не містить фактичних даних про діяння Різака І. М., і, по-друге, за своєю формою є незавіреними ксерокопіями непроцесуального походження, що не дає підстав кваліфікувати їх як докази, що відповідають вимогам ст. 65 КПК України. Посилання у вироку на вказані ксерокопії — це порушення вимог ст. 65 КПК та ст. 62 Конституції України.

— на пояснення свідків Паульо В. Д., Пацкана В. І., Зозулі І. І. як на досудовому слідстві, так і в суді про те, що Різак І. М. по телефону кілька разів давав вказівку Паульо В. Д. та Пацкану В. І. «поїхати в м. Свалява і повикидати з готелю якихось студентів, що приїхали агітувати за Ющенка», таку ж вказівку отримав і Рущак Б. І.;

— на пояснення свідків Машіко І. І., Поповича В. І., Гуранича В. В., Русинковича, Мастяк та Рущака Б. І.

Втім, з'ясувалося, що Машіко І. І., Попович В. І., Гуранич В. В., Русинкович, Мастяк та Зозуля І. І. взагалі Різака не знають. А в суді, вони сказали, що щось від когось чули про вказівки Різака. Але ні на досудовому слідстві, ні в суді жодних підтверджень якихось незаконних дій Різака не навели. Принагідно зауважимо деякі подробиці, а саме: Пацкан В. І. кум Паульо, а Зозуля І. І. — рідний брат дружини Паульо. Така собі невеличка «родина свідків». Крім того, Паульо в суді розповідав про те, що вказівку від Різака він отримував, сидячи в одному з ресторанів Ужгородського району «Камелот». Невже це місце п. Паульо вказав, щоб знайти ще кількох людей, які нібито чули вказівку Різака.

В газеті «Фест» під час перебування Різака в СІЗО з'явилося інтерв'ю дружини Паульо, в якому вона чітко каже: «Володя повернувся додому злий. Питаю: «Чи буде вже дома?» Відповів, мовляв, «мушу їхати, бо там такоє»... Стільки разів телефонували, щоб їхав розбиратися з тими студентами. От він і поїхав на свою біду».

Але Надія Паульо, чітко підтвердивши, що Паульо їхав не з ресторану «Камелот», а з дому, так і не могла сказати, хто ж дзвонив, бо все передавалося через водія. Як «обробляли» Паульо в Львівському СІЗО, п. Надія теж сказала: «У Львові нам були прямі погрози. Мені нагадували про дітей, аби я сиділа вдома з ними і не їздила до чоловіка. Далі Володі погрожували. Мовляв, ти багато знаєш, але не відаєш, хто ми, з якої структури, і з якого боку до тебе підійдемо. Чи знаєш, що тут люди від туберкульозу, інфаркту, інсульту помирають, але ніхто ніколи не дізнається, від чого насправді вони пішли на той світ... Тиск на нього був великий. Знаю, що боксерів до нього підсаджували, погрожували в якийсь «общак» перевести. Я, чесно кажучи, в цих речах не розбираюся, а Володя такий, що скаржитися не буде».

А коли додати до цього звинувачення у двох десятках нібито скоєних Паульо злочинів, стає зрозуміло, чому Паульо дав згоду підписати свідчення проти Івана Різака.

Слід наголосити, що Різак І. М., згідно з вироком, засуджений за організацію масових заворушень; перешкоджання здійсненню виборчого права за попередньою змовою групою осіб, з використанням влади і службового становища; перевищення влади — шляхом надання злочинної вказівки двом особам — Паульо В. Д. і невстановленій слідством особі.

Суд у такий же спосіб, як і досудове слідство, стверджує, що Різак І. М. надавав таку ж вказівку ще Пацкану В. І. та Рущаку Б. І. Ні досудове слідство, ні суд не пояснюють, чому злочинність діяння виникає у разі спілкування Різака І. М. з Паульо В. Д. і невстановленою слідством особою і не становить складу злочину у випадку з Пацканом В. І. та Рущаком Б. І. Суд у вироку наводить слова свідка Паульо В. Д., котрий, як вважає суд, пояснив, що 13 листопада 2004 р. він разом з Пацканом В. І., Поповичем В. І та водієм Балогом В. С. виїхали у Сваляву, де разом з іншими своїми знайомими та невстановленими слідством особами брали участь у масових заворушеннях та перешкоджали мешканцям готелю проводити агітацію. За вчинення цих дій він був засуджений вироком Свалявського районного суду від 31.01.2006 р.

Також суд наводить свідчення Машіко І. І. про те, що той прибув на місце події, проник у готель, вибив двері, вивів з готелю двох студентів, порвав агітки, теж був за це засуджений Свалявським районним судом тим же вироком, що і Паульо В. Д.

Суд наводить у вироку свідчення Поповича В. І. про те, що він зайшов у готель, вивів двох дівчат, але особисто нікому тілесних ушкоджень не завдавав...

Напрошується висновок, що свідчення згаданих осіб мали б забезпечити причинний зв'язок між вказівкою Різака І. М. та наслідками, що вилилося, мовляв, у вчинення особами, які дістали незаконну вказівку, дій, що їх можна кваліфікувати як масові заворушення і насильницьке перешкоджання агітаційній роботі.

Суд вважає встановленим, що Паульо В. Д., Попович В. І., Гуранич В. В. та Машіко І. І., перебуваючи в групі невстановлених досудовим слідством осіб, «... пересовуючись поверхами готелю... поступово захопили готельні номери, в яких перебували приїжджі мешканці — потерпілі Савка В. В., Мельник В. В., Гонсьор Р. В., Шишко А. П., Глібовицький В. Ю., Курташ В. М., Сапрун І. А., Нагірна С. Я., Процик О. Ю., Басовський Д. Л., Гришак С. О., Горон В. Я., Федаш М. М., Горон М. Я., Онищук Д. П., Демків Я. А., Бойсан Ю. Я., Бондарська Л. Ю., Литвинчук С. П., Литвинчук Н. М., Чернявська Н. А., Подворна Ю. О., Ільницький Ю. Д., Ярута І. М., Олійник О. М., Олійник О. М., Свінтозельский І. С., Парфенюк С. Ф., Реута О. М., Косинський М. В., Коритко С. В... ламаючи опір потерпілих, шляхом застосування погроз та фізичного насильства, наносили удари руками й ногами потерпілим та, виштовхуючи їх з кімнат, примусово вивели всіх потерпілих на площадку перед готелем « Комфорт»...», а також те, що «під час захоплення будівлі готелю «Комфорт», виконуючи незаконну вказівку підсудного Різака І. М., Паульо В. Д., діючи за попереньою змовою, спільно з Поповичем В. І., Гураничем В. В. та Машіко І. І., особою, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, та групою невстановлених слідством осіб, в кількості приблизно 100 чоловік умисно знищили агітаційні матеріали в підтримку кандидата в Президенти України Ющенка В. А. пошкодили та знищили майно готелю «Комфорт» на загальну суму 10 490 грн...»

Однак насправді свідчення цих осіб не дають підстав для встановлення причинно-наслідкового зв'язку між діями (вказівкою) Різака І. М. та подіями, які мали місце 13 листопада 2004 р. в готелі «Комфорт». Так, свідок Паульо В. Д. пояснив суду 1 лютого 2007 р. (т. 24 а. с. 161—179) таке:

«Приїхавши в Сваляву, я автомобілем під'їхав під готель. Працівники міліції теж там були, їх було 10—15 чоловік, вони були зі зброєю. Біля готелю я зустрів народного депутата Кеменяша, він сказав, що не треба виселяти студентів, що вони самі їх би вивезли. Далі я поспілкувався, крім Кеменяша, ще з Балогою і Петьовкою... Далі я поїхав додому переодітися, так як падав сильний дощ» (т. 24 а. с. 167).

На питання прокурора Завальського О. Я. свідок пояснив: «Коли я приїхав до готелю, ніяких дій не вчиняв, я тільки розмовляв з Кеменяшем» (т. 24 а. с. 168).

На питання захисника Мокану В. Д. свідок Паульо В. Д. пояснив: «Я особисто не вчиняв ніяких дій стосовно студентів і працівників міліції. Студентам і працівникам міліції тілесних ушкоджень я не наносив. В приміщення готелю я не проникав, стояв внизу, говорив з працівниками міліції, студенти в той час всі стояли біля готелю. До знеструмлення готелю я не причетний... До пошкодження майна в готелі я не причетний. Я не застосовував до працівників міліції і студентів ніяких речей. Я особисто вчинив те, що поїхав у Сваляву, був перед готелем «Комфорт» і спілкувався там з народним депутатом України Кеменяшем О. М. Я особисто з готелю не «викинув» жодної людини (т. 24 а. с. 169). Я особисто, стоячи на вулиці під готелем, натовп не підбурював і не провокував, я старався якось залагодити цю ситуацію» (т. 24 а. с. 171).

На питання захисника Піх І. Б. свідок Паульо В. Д. пояснив: «Людям, яких привіз із собою, я дав вказівку приїхати зі мною в Сваляву до готелю «Комфорт», інших вказівок я їм не давав. Людям, які зібрались біля готелю «Комфорт» я особисто не давав ніяких вказівок... Я не давав вказівки Поповичу заходити в готель, виводити когось, хто давав йому таку вказівку, я не знаю» (т. 24 а. с. 170). На питання суду свідок Паульо В. Д. пояснив: «Конкретну вказівку штурмувати готель я не давав нікому.» (т. 24 а. с. 172).

Свідок Машіко І. І. пояснив суду, що з Різаком І. М. він не знайомий, не мав з ним жодних відносин. Про те, що треба їхати у Сваляву, йому сказав телефоном Шендило, котрий в свою чергу пояснив, що йому телефонував Різак І. М., особисто Машіко цієї розмови не чув, голосу Різака І. М. не чув (т. 24 а. с. 180).

На питання захисника Піх І. Б. свідок, зокрема, пояснив: «Особисто мені Різак І. М. не давав вказівки заходити в готель. Різак мені не телефонував. Я заходив у готель і виводив студентів тому, що майже всі люди, які були присутні перед готелем, так чинили і я робив як усі.» (т. 24 а. с. 181).

Свідок Попович В. І. пояснив суду, що також з Різаком І. М. особисто не знайомий, жодних стосунків не мав. 13 листопада 2004 р. поїхав у Сваляву разом з Пацканом і Паульо, оскільки в цей вечір був разом з цими людьми (т. 24 а. с. 185). На питання захисника Мокану В. Д. свідок пояснив: «Я не причетний до збору і об'єднання біля готелю 100 чоловік. Я не чинив опір працівникам міліції, оскільки вони стояли в стороні від готелю. Я не наносив тілесних ушкоджень працівникам міліції. Не причетний до знеструмлення готелю. Предметів для нанесення тілесних ушкоджень з собою не мав. В готель зайшов вільно, без опору. Я ні руками, ні ногами не бив потерпілих. Я не бив нікого палицями. Персонально від Різака І. М. я не отримував вказівок так чинити, і ніхто конкретно мені не казав так поступати» (т. 24 а. с. 186). На питання суду свідок пояснив: «Насильство до студентів я не застосовував. Двері в готель я не вибивав. Паульо не давав команди всім заходити у готель» (т. 24 а. с. 188).

Свідок Гуранич В. В. пояснив, що з Різаком І. М. особисто не знайомий, поїхав у Сваляву тому, що йому зателефонував Шендило і просив приїхати у Сваляву. Приїхавши на місце, зайшов у готель, виводив студентів за руку. Насильство не застосовував, натовпом не керував, нікого не підбурював до вчинення неправомірних дій. Не чув ніяких команд (т. 24 а. с. 190—194).

Отже, суд у вироку навів лише ті свідчення Паульо В. Д., Поповича В. І., Машіко І. І. та Гуранича В. В., в яких вони підтверджують або отримання безпосередньо від Різака І. М. незаконних вказівок, або отриману ними від інших осіб інформацію про те, що такі вказівки від Різака І. М. надходили. З їхніх пояснень як на досудовому слідстві, так і в суді в ході слухання цієї справи та слухання справи Свалявським райсудом вбачається, що вони ніколи і ніде не визнавали вчинення таких злочинів, як активна участь у масових заворушеннях та перешкоджання веденню агітації. Паульо В. Д. повністю заперечив вчинення таких неправомірних дій, а Попович В. І., Гуранич В. В. та Машіко І. І. визнали лише факт проникнення в готель без застосування насильства, визнали пошкодження дверей і кількох примірників агітаційних матеріалів.

В межах цієї справи неможливо спростовувати пояснення цих осіб, неможливо вважати їх неправдивими та стверджувати про вчинення ними злочину на підставі інших доказів, оскільки ці люди не є підсудними у справі. Не виправляє ситуацію і наявність в матеріалах справи вироку Свалявського районного суду Закарпатської області від 31.01.06 р., оскільки перелік доказів, дозволених для застосування в кримінальному провадженні, викладений у ст. 65 КПК, є вичерпним. Вирок іншого суду не може бути доказом у кримінальній справі. Свідчення названих вище осіб, в яких вони повністю, прямо і однозначно заперечують виконання даних Різаком І. М. вказівок, заперечують свою участь як у насильницькому перешкоджанні здійсненню виборчого права, так і у масових заворушеннях, заперечують вчинення будь-яких дій, які складають об'єктивну сторону цих злочинів, — суд у вироку не навів, про них змовчав і оцінку їм не дав. Адже наведення пояснень цих осіб змусило б визнати відсутність причинного зв'язку між нібито вказівкою Різака І. М. і наслідками у вигляді дій інших осіб. А це означало б доведеність відсутності в діях Різака І. М. інкримінованих складів злочину.

Крім того, що з пояснень Паульо В. Д., Машіко І. І., Поповича В. І., Гуранича В. В. не можна зробити висновку, що вони брали активну участь у масових заворушеннях та перешкоджали роботі агітаторів насильницьким шляхом, їхні пояснення не можуть бути визнані належними доказами по справі, оскільки вони здобуті незаконним шляхом. З матеріалів досудового слідства на 253—259 сторінках справи тому 18 — вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 31 січня 2006 р., яким вказані особи засуджені за вчинення масових заворушень та перешкоджання громадянам у вільному здійсненні ними законного права на ведення передвиборної агітації.

Не зважаючи на це, слідчий визнав Паульо В. Д., Машіко І. І., Поповича В. І., Гуранича В. В. свідками у справі, допитував їх як свідків, попереджаючи про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КПК. В такий же спосіб вони були допитані і судом. На неприпустимість подібних порушень прав особи в кримінальному провадженні вказав Пленум Верховного Суду України у ч. 2 п. 4 постанови від 27.12.85 р. (з наступними змінами) «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ»:

«Роз'яснити судам, що співучасники вчиненого злочину, навіть при окремому розгляді справ, допитуються щодо обставин спільного вчинення злочинних дій без попередження їх про кримінальну відповідальність за відмову від дачі або за дачу за відомо неправдивих показань».

Таким чином, пояснення Паульо В. Д., Машіко І. І., Поповича В. І., Гуранича В. В. як на досудовому слідстві, так і в суді є такими, що отримані незаконним шляхом і з огляду на ст. 62 Конституції України обвинувачення ними не може бути обґрунтоване.

Беззмістовним є посилання у вироку суду на свідчення Рущака Б. І., суду від Різака І. М. виїхати у Сваляву для вчинення незаконних дій. Суд підтвердив у вироку, що такі дії Різака І. М. не є злочином а також підтвердив, що Рущак Б. І. не вчинив жодної незаконної дії на виконання отриманої вказівки. Свідчення Пацкана В. І. в суді теж підтверджують лише ігнорування вказівок Різака І. М. (т. 24 а. с. 175—178). Таким же беззмістовним по відношенню до обвинувачення Різака І. М., є посилання на свідчення Зозулі І. І., Русинковича В. В., Мастяк І. І.

Не відповідає дійсності твердження суду у вироку про те, що в судовому засіданні свідок Кеменяш О. І. повністю підтвердив показання свідка Рущака Б. І. Свідчення Кеменяша О. М. цілком спростовують пояснення свідків Поповича І. І., Гуранича В. В. та Машіки І. І. про те, що про незаконні вказівки Різаком В. І. їм стало відомо з почутих ними розмов між Кеменяшем О. М., Шендило М. і Рущаком Б. І.

Свідок Кеменяш О. М. сказав у судовому засіданні 22 лютого 2007 р. (т. 24 а. с. 195—216), що: 13 листопада 2004 р. він приїхав у готель «Комфорт» у Сваляві, оскільки йому зателефонував помічник і повідомив, що є ускладнення з агітаторами. Перебував біля готелю майже 4 години. Пояснив, що не знає, чи мав Різак І. М. відношення до виселення. Пояснив, що агітаційних матеріалів не було. Ствердив, що прізвище Різака І. М. впродовж цих подій взагалі не називалося.

Власне, з'ясування за допомогою наведених вище свідчень осіб, які 13 листопада 2004 р. перебували коло готелю «Комфорт» у Сваляві, їхніх дій; з'ясування обставин, очевидцями яких вони були, свідчить лише:

— про порушення вимог ст. 26 КПК України у цій справі;

— про встановлення в незаконний спосіб кримінально-караних дій стосовно осіб, які не є підсудними у справі.

Отже, наведений аналіз мотивувальної частини вироку дає підстави стверджувати, що

— судом неправильно застосовані норми кримінального закону;

— суд припустився істотних порушень кримінально-процесуального закону;

— висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи.

Хочеться щиро вірити, що наведених лише тут аргументів (а їх значно більше) суддям Верховного Суду України буде достатньо, аби об'єктивно оцінити сумнівний вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області і винести по так званій «свалявській справі Різака» об'єктивне рішення. Ця касаційна скарга для української верховної Феміди має стати не лише справою честі, але й іспитом на політичну незаангажованість і незалежність правосуддя.

Павло ПАСІЧНИЙ, "2000"
Різак нарікає на Івано-Франківський суд і пише лист Карпачовій
Адвокат Василь Мокану: "Захищаючи Івана Різака, я ще раз переконався, що будь-який громадянин України є абсолютно незахищеним перед владою"
Під час передачі апеляційної скарги правоохоронці намагались арештувати брата екс-губернатора Івана Різака — Василя
Екс-губернатора Закарпаття Івана Різака засудили на 5 років позбавлення волі умовно з випробувальним терміном один рік