Багатогранний талант Василя Кобаля

Василь Кобаль народився в с. Арданові на Ірщавщині. Він - композитор-пісняр, поет, фольклорист. Донині викликає захоплення своїм ентузіазмом і бажанням творити.

За плечима – чималі роки чесної парці, різних посад, титулів і відзнак. Він -член Національної спілки діячів естрадного мистецтва України ( з 1992 р. ), Національної ліги українських композиторів (з 1994 р. ), Національної спілки журналістів України (з 2000 р. ) та Національної спілки театральних діячів України (з 2008 р.).
Нагороджений почесними відзнаками Міністерства культури і мистецтв України, Міністерства культури і туризму України, численними відзнаками Закарпатської ОДА та Закарпатської обласної ради, у т.ч. нагрудним знаком „За розвиток регіону” тощо. Ними він ніколи не вихваляється. Більше любить говорити про родину, село, колективи, в яких випало працювати, про театр в цілому.
Нещодавно відсвяткував благословенні 69 років з дня народження. На святі були рідні, друзі, колеги, які ділились один з одним цікавими спогадами про іменинника, а він пригощав їх щедро, як заведено в нашому селі . Ось що вийшло з того.
- Життя – річ багатогранна. Принаймні я його таким сприймаю. Народився в селянській родині. Батько - Василь Семенович до другої світової війни працював шляховим майстром. Чи спека, чи негода, а він на дорозі трудився цілий день. Прийде з роботи, а там чекає інша, домашня робота по- господарству. Часи були важкі, опалені війною. У 1948 році в сім’ю прийшло горе – батько - годувальник трагічно загинув. Мамі - Ганні Петрівні (Бабинець ) довелось піднімати на ноги трьох дітей: брата Антона 1934 - го, сестру Терміну - 1937 –го і мене наймолодшого - 1943 років народження. Записалась у новостворений колгосп, який спочатку носив ім’я К. Маркса, згодом - І.Мічуріна, а ще пізніше називався радгоспом „Перемога”. Зарплати були невисокі, робота – важка, але наділяли додатково земельку і люди мали змогу виростити все необхідне для сім’ї. Коли ж ми підросли, мама сказала: діти треба вчитися, бо працювати на землі дуже важко. Ми й вирішили присвятити своє життя учительській справі, бо вона була почесною, затребуваною.
Сестра Терміна вивчилась на педагога і працювала багато років вчителькою Загатянської СШ, а потім - Ужгородської ЗОШ № 12. Брат Антон також здобув педагогічну освіту і був успішним директором Луківської восьмирічної та Приборжавської середньої шкіл Іршавщини, методистом обласного Інституту підвищення кваліфікації вчителів, а згодом - директором профтехучилища № 16 в м.Ужгороді.
Я дуже любив співати, добре грав на гармошці, на баяні. Змалку почав віршувати. Свої перші вірші публікував у шкільній стінгазеті, а вірш "Весна" у 1954 р. відправив в республіканську газету "Зірка" і , на моє здивування та на радість рідним, його опублікували.
- Це правда, що на олімпіаді в Ужгороді в 1958 р. ви разом з Павлом Садварієм, коріння якого також з Арданова, отримали нагороду обласного журі?
- І не тільки нагороду, а й запрошення голови журі - народного артиста України Михайла Кречка співати в Закарпатському народному хорі, де він був художнім керівником. Не володіючи нотною грамотою, ще з 1957-1958 pp. почав складати перші мелодії на власні слова, а також на слова відомих поетів ("Зацвіли у саду абрикоси", "Зоряна ніч", "Горніст"). То ж логічно, що у 1959 р. поступив на навчання в Мукачівське педучилище. Донині з теплотою згадую вчителів музичних дисциплін, а це - А.І.Скиба, А.Р.Контратович, П.М.Копинець, К.Г. Долинай, Й.Й.Гаті, Й.Й.Гарчар, П.П.Марко, В.В.Горват та інші викладачі, директор І.В.Марко. Тут створив низку власних пісень. На мої вірші писали пісні тодішні студенти педучилища - Андрій Мункачі та Василь Гайдук. Особливий успіх отримала в 1961 році пісня самодіяльного композитора А.Мункачі на мої слова "Мукачівський вальс", яка досі в діючому репертуарі молодіжних художніх колективів Мукачева.
- Розповідають, що Ви, будучи студентом, вже керували кількома художніми колективами.
- Можна сказати й так. Приміром, на другому-третьому курсах педучилища я справді керував художніми колективами Мукачівського профтехучилища № 2, молодіжним хором села Арданова, Залуж, акомпанував на баяні колективам Мукачівського кооптехнікуму та спиртзаводу, входив до складу народної чоловічої капели вчителів під керівництвом А.Скиби та В.Горвата. Дипломний іспит з диригування в 1962 році складав із студентським хором педучилища, який виконував мою пісню "Студентська прощальна". Після закінчення навчання, за власним бажанням поїхав працювати вчителем співів у Зубанівську СШ.
- На Полтавщину?
- Саме так. Тут створив власну музичну студію гри на баяні, а також хор і вокальний ансамбль, які займали призові місця на районних олімпіадах. А створений мною хор весною 1963 р. зайняв друге місце на обласному огляді сільської художньої самодіяльності Полтавщини.
- В армію, звісно, ви не призивались?
- Жартуєте? Служив у зенітно-ракетних військах у м. Кемерово (Росія), де керував армійською художньою самодіяльністю. За творчі досягнення неодноразово відзначався командуванням 14 армії ПВО та Сибірського військового округу грамотами та призами. Навіть двічі отримував короткотермінові відпустки з виїздом додому, а це на той час було явище рідкісне, похвальне. Особливою популярністю у військовій частині користувалось солдатське тріо, до складу якого разом зі мною увійшли двоє інших закарпатців - Мойше Кац та Арпад Гейдер. Ми дали багато концертів у військових частинах Сибіру, на полігоні та у шефів. Добре сприймалися у виконанні нашого тріо мої авторські пісні: "Боевой гарнизон", "Встретимся в Сибири", "Самой лучшей" та ін.
- Після армії не хотілось зайнятись чимось іншим?
- Кажу щиро: навіть не міг уявити себе поза мистецтвом і культурою. То ж після армії спочатку працював вчителем співів Загатянської СШ, звільненим секретарем комсомольської організації колгоспу "За нове життя"с. Білки Іршавського району. Згодом паралельно виконував обов'язки вчителя співів місцевої школи, де перейняв естафету від відомого композитора і диригента Петра Світлика. Керував створеним ним хором доярок та агітбригадою, а в 1968 році - тимчасово виконував обов’язки керівника народного ансамблю пісні і танцю "Кукурудзовод" цього ж знаменитого колгоспу.
У 1966 р. на Іршавщині створив самодіяльні хори в селах Загаття та Луково – останнім керував упродовж 10 років. До речі, цей хор у 1970 р. отримав срібну медаль Всесоюзного огляду народної творчості. З 1975 р. очолив хор у с.Приборжавське та ансамбль пісні і танцю "Приборжавська долина". Цей колектив отримав у 1978 році почесне звання - "народний". Паралельно працював з ансамблем пісні і танцю "Кооператор" райспоживспілки, з хором і дівочим ансамблем Іршавської СШ, а також дівочим вокальним ансамблем районного будинку піонерів „Червоні галстуки”.
- Звідки така пісенна вдача, сила волі? Адже робота колективного диригента - складна. Треба вміти опрацьовувати емоції, почуття.
- Це запитання мені задавали багато разів. По-перше, цю справу треба безгранично любити, вміти навчити людей розуміти твір, передати його інтонацію – це дуже важливо. Щоб люди співали, прислухаючись до стану душі, який є у кожному творі. По-друге, мама дуже гарно співала, знала багато пісень, легенд і бувальщин. Значну кількість цих народних перлин на все життя перейняв від неї. Та й бабуся Ганна (Кілб) Бабинець була з дитинства моїм пісенним кумиром. Зрештою, Арданово – дуже пісенне село.
- Дружина також працювала у сфері культури?
- Дружина Ганна Михайлівна все своє життя пропрацювала в основному головним бухгалтером, щоправда здебільшого в установах культури Іршави та Ужгорода. Упродовж багатьох років була активною учасницею художньої самодіяльності рідного села, солісткою народного ансамблю пісні й танцю „Верховина” Іршавського РБК та солісткою ансамблю пісні і танцю „Кооператор” райспоживспілки. Разом із нею виховали двох синів: Василь - 1968 року народження, Михайло - 1972 року народження. Маємо благословенних трьох онуків: Василя, Анну-Марію та Крістіана.
- Я пам’ятаю Вас за виступами ансамблю «Верховина»?
- Була й така сторінка в моєму житті. З 1969 р я працював спочатку директором Іршавськго РБК, а згодом. - завідувачем райвідділу культури. У цей час мені вдалося створити знаменитий народний ансамбль пісні і танцю "Верховина", яким у різні часи керували талановиті музиканти - Петро Гудз, Василь Тацак, Василь Турянин, Карло Голіба, народні артисти України - Клара Балог, Мирослав Вантух (згодом Герой України ) та заслужений працівник культури України Золтан Патко, заслужений працівник культури Михайло Керецман та Олександр Фаркаш. Також при райвідділі народної освіти, а згодом при РБК успішно діяв чоловічий вокальний квартет у складі Павла Садварія, Василя Попфолуші, Івана Канчія, де випало бути й мені та Івану Лендєлу , який у 1970 році записав на платівку Всесоюзною фірмою „Мелодія” у виконанні квартету кілька пісень.
- В управлінні культури ОДА розповіли, що у 70-80-і роки минулого століття на Іршавщині діяло понад 40 хорів, 10 ансамблів пісні й танцю, які виконували і нині виконують чимало ваших авторських творів та обробок, записаних вами народних пісень.
- Усе це правда. І сьогодні мені приємно те, що мої авторські твори - такі як "Верховино, полонино", „За селом...”, "Колисаночка", „Голос Довбуша”, "Урочиста з коломийкою", "Ой на горі Хмельовані", "В солов'їну ніч", "Хвала рукам", "Росте дівча", "Дівоча", „Через пень”, „Три трембіти” ,"Ой на горі крениченька", „Вівчарик”, „Горі селом ідеме” та низка інших донині звучать зі сцени..
- Ви закінчили іміджевий Київський державний інститут культури ім. О.Є.Корнійчука. Думаю, з такою освітою ви мали змогу обіймати посади…
- Я - людина творча. Писати сценарії для проведення різних свят, фестивалів та інших урочистостей, робити постановки – це те, чим я живу. Тому все життя творив. Підготував також багато методичних розробок для культпрацівників Закарпаття, опублікував понад 300 статей та інших матеріалів на сторінках обласних та республіканських газет і журналів з питань культурно-освітньої роботи.
Щодо посад. З 1978 до 1981 року працював директором Закарпатської обласної філармонії, потім майже 20 років - директором Обласного будинку народної творчості. З 2001 по 2005 роки - заступником начальника управління культури Закарпатської ОДА , а з січня 2006 року донині - керівник літературно-драматичної частини Закарпатського обласного державного українського музично-драматичного театру ім. братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв.
Та паралельно з цим з 1979 по 1988 роки керував хором обласної лікарні, до репертуару якого активно включав і власні музичні твори. У 1982 році за пропозицією голови колгоспу ім..Горького Ужгородського району Олександра Яночко створив жіночий хор „Ружа” в угорському селі Сюрте (Струмківка ). За короткий період цей колектив став ведучим в районі, значних успіхів домігся завдяки майстерному виконанню популярних в регіоні угорських народних пісень, обрядових творів українських композиторів і моїх авторських творів. У результаті колективу було присвоєно почесне звання „народного вокального ансамблю угорської народної пісні „Ружа” - він досі успішно обслуговує угорськомовне населення не лише Ужгородщини, але й всієї області, часто виїжджає з концертами в сусідню Угорщину.
- Ви до всього ще й чудовий поет?
– Так, я видав окремі книги: три збірки віршів - „Приспані тривоги”, „Хай годинник одлічує час” та „Смерековий камінь” , збірники пісень на власні слова та на слова поетів України "Струни серця" і „Душі криниця”, пісні, вірші, спогади "Стань, послухай... ". Також виступив автором збірки творчих портретів видатних митців Закарпаття "Через плин років...", став одним із авторів книги творчих портретів аматорських художніх колективів області "Овиди дивосвітів" та одним із трьох авторів книги нарисів про культуру Іршавщини „І проросли зерна духовності...”. Упорядкував народнопісенні збірники "Співанки Карпат", "Ой там горі, на вершечку". Друге доповнене видання останнього збірника з'явилося на світ у Дрогобичі в 2001 р. І , звісно, збірник пісень рідного Арданова "Росте терен, росте... ", частину з яких сам записав, упорядкував і видав у 2000 p., та записані й видані заслуженим діячем мистецтв України, доктором мистецтвознавства І.Хлантою дві чудові збірки народних пісень краю - „Ой видно село” та „Пісні Іршавщини”. У 2010 році видавництво „Карпати” в Ужгороді видало книгу нарисів з історії та сьогодення театру Срібної Землі під назвою „Любов глядача - найвища нагорода” - автор-упорядник ваш покірний слуга.
- Так, творчий доробок – багатий, життя сповнене здобутків.
-Як мовиться, гріх скаржитись. У ньому понад 150 пісень, а також близько 250 віршованих творів, три окремі драматичні твори : „Відлуння Красного поля”, „Іде Святий Миколай”, „Новорічні притрафунки Пинті”, які друкувались у збірнику „Культурологічні джерела”. Маю понад 300 газетних і журнальних статей, рецензій, журналістських розвідок, а також чимало різних інших публікацій..
Пісенні твори виконуються нині багатьма художніми колективами Закарпаття та деяких інших областей України. Понад 10 пісенних творів займали призові місця на різних конкурсах вокальних і хорових творів. починаючи з 1970 р. Окремі авторські музичні та віршовані твори успішно виконані зведеними хорами та солістами звітних концертів Закарпатської області в Національному Палаці культури „Україна” в м. Києві
- Ви - автор музики до двох вистав Закарпатського українського музично-драматичного театру, поставлених головним режисером театру, народним артистом України Анатолієм Філіпповим (за п’єсами І.Козака) „Судний час” та Д.Кешелі „Дорога до раю”.
- Все правильно. Театральна справа – це окрема сторінка мого життя – цікава і захоплююча . У 2009 році за музику до вистави „Судний час” за п’єсою І.Козака мені було присвоєно звання лауреата обласної премії в галузі театрального мистецтва ім. братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв.
За вклад у розвиток української національної культури та мистецтва, Указом Президента України в 2009 році мені присвоєно почесне звання - „Заслужений працівник культури України”. Але про це – іншим разом. Анна Романенчук