Правове становище іноземців у цивільному процесі України

Україна поширила на іноземців та осіб без громадянства національний правовий режим (ст.26 Конституції України) у сфері цивільного судочинства, але з особливостями при вирішенні окремих питань правового регулювання.

Такі особливості закріплені в законодавстві України та міжнародних договорах з її участю, які належать до джерел міжнародного цивільного процесу.
До внутрішнього законодавства, в якому закріплені норми міжнародного цивільного процесу, належать Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV, Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI, Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI, Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10.06.1993 р. № 198/93 та інші нормативні акти.
До міжнародних угод, якими врегульовані правила міжнародного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори з участю України, які можна поділити на дві групи: угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України та угоди, підписані Україною.
Згідно ст.410 ЦПК України, іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Поширення національного режиму в цивільному судочинстві на іноземців грунтується на принципі безумовності і не пов'язане з їх проживанням в Україні. Норми цивільного процесуального закону, якими визначені правила процесуальної правоздатності та дієздатності, підвідомчості, підсудності, процесуального становища осіб, які беруть участь у справі, та інші права і гарантії, поширюються на іноземців, незалежно від того, чи передбачено законодавством їх держави рівнозначні права для громадян та юридичних осіб України. Однак, якщо в іноземній державі допущено обмеження процесуальних прав для громадян і юридичних осіб України, законодавством України у порядку реторсії можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо процесуальних прав громадян, підприємств і організацій тих держав, в яких допущені такі обмеження.
До цивільних процесуальних прав іноземців належить насамперед право на доступ до суду і до засобів судового захисту, а також право на справедливий публічний розгляд у суді. Право на ефективні засоби судового захисту з боку компетентних національних судів забезпечується кожній особі, в тому числі й іноземцю та особі без громадянства, права і свободи яких порушуються. Ці положення закріплені як у міжнародно-правових актах з прав людини, двосторонніх договорах про взаємну правову допомогу, так і у внутрішньому законодавстві кожної держави.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту своїх особистих, майнових та інших прав.
Цивільне процесуальне законодавство України не містить обмежень чи умов, виконання яких необхідно іноземним особам для звернення до суду. Між тим законодавства деяких держав передбачають інститут внесення застави по забезпеченню судових витрат, що обмежує вільний доступ іноземців до суду. Суть цього інституту полягає у покладенні на позивача-іноземця обов'язку внести завчасно до суду певну грошову суму для забезпечення судових витрат на той випадок, якщо відповідач їх понесе при відмові в позові позивачу-іноземній особі.
Щоб усунути перешкоди для вільного доступу в суд, більшістю країн урегульовано питання про звільнення іноземців від внесення застави в договорах про правову допомогу і правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Наприклад, у Договорі між СРСР та Албанією прямо вказано: «На громадян однієї з Договірних Сторін і на тих, які перебувають на території однієї з Договірних Сторін, не можна покласти обов'язок по забезпеченню судових витрат виключно на тій основі, що вони є іноземцями або не мають у цій країні постійного місця проживання, місця перебування чи місця знаходження» (ст. 16).
Що стосується процесуальної правоздатності іноземної юридичної особи, то вона визначається правом держави, в якій її засновано, а процесуальна правоздатність міжнародної організації визначається на основі міжнародного договору, відповідно до якого її створено, її установчих документів або угоди з компетентним органом України.
Аналогічно вирішується питання про визначення цивільної процесуальної право і дієздатності іноземних осіб у більшості міжнародних договорів України.

Головний спеціаліст сектору
представництва інтересів держави та
органів юстиції в судах Головного управління
юстиції у Закарпатській області Олена Жулінська