Спекотна осінь 2004-го…

Як тільки не називали виборчу кампанію цього року: починаючи від найбруднішої за всю історію незалежної України і закінчуючи клоунадою. Дійсно, і бруду, і приводів для сміху кандидати в президенти надали народу більш ніж достатньо. Чого тільки варте телевізійне шоу під назвою “„теледебати”. …А агітаційні ролики, текст яких уся країна вже вивчила напам’ять і цитує тепер майже як анекдот? Навіть КВВ із цього приводу встиг відзначитися: “Пане Гекторе!” (далі - майже за текстом).

Але були й набагато менш веселі, точніше, зовсім навіть невеселі моменти. Напевно, Україна ще нескоро “відмиється” від міжнародного скандалу з отруєнням-неотруєнням Віктора Ющенка. Це було, мабуть, найневдалішою з по-літтехнологій його передвиборної команди. Ставка на народну жалість також виявилася програшною, навіть незважаючи на особливості українського менталітету. У нас, звичайно, люблять жаліти нещасних і скривджених, але в даному випадку й сам “„народний кандидат”, і його соратники, схоже, перестаралися. Як кажуть у сусідній Польщі, “„що занадто, то не здраво”. Ідея про те, що Віктора Ющен--ка хочуть убити, яка активно розкручувалася ним та його оточенням, дуже нагадувала манію переслідування і дала згодом зворотній ефект. КамАЗ на трасі під Херсоном, міліціонер, що стежив за лідером “Нашої України” під час його поїздки по Криму, відомий у певних колах російський кіллер на прізвисько Янгол, який нібито таємно приїхав в Україну, щоб ліквідувати Ющенка... Нарешті, чи то смертельна отрута рицин, чи то “біологічна зброя”, яка виявилася насправді вірусною інфекцією. Але зараз не про це.

У результаті виборці все частіше стали замислюватися, чи не сплановано все це самими “„нашоукраїнцями” з метою підвищення рейтингу свого кандидата. Та й кому буде вигідне усунення одного з най-більш реальних претендентів на президентську посаду? Точно не його найближчому суперникові, оскільки в такому разі всі підозрювали б саме його. І за нього тоді вже точно ніхто не проголосував би. На знак протесту. Не кажучи вже про грандіозний скандал світового масштабу, який неодмінно вибухнув би в разі смерті “народного кандидата”...

Позмагатися за право називатися кращим “„антипіаром”, влаштованим Віктору Ющенку його ж соратниками, можуть хіба що численні залякування, які щедро розкидала опозиція. Уже, напевно, всім відома фраза Юлії Тимошенко про те, що вони організують і очолять справжнє народне повстання, якщо Ющенко програє. Але при розробці цієї політтехнології напевно не враховувався знов-таки менталітет українського народу. Адже Україна - не Грузія, яка перебуває в стані війни вже більше 10-ти років, і воювати для багатьох грузинів - таке ж звичне заняття, як, приміром, учити дітей або споруджувати будинки. Відрізняються наші країни й за рівнем життя. Так, середня пенсія в Грузії складає в перерахуванні на тверду американську валюту 7 у.о., а в Україні на даний момент вона досягла 53-х у.о., і уряд має твердий намір підвищувати її й надалі. Україна - це й не Росія, яка перманентно воює з Північним Кавказом. Та й боротьба за владу в нашій країні ведеться більш мирно та цивілізовано. А в Росії політичне протистояння призвело до того, що, скажімо, у жовтні 1993 року центральними вулицями Москви рухалися танки, які розстріляли згодом будинок Верховної Ради РРФСР. І російський Президент Путін, що побував у Києві тиждень тому, заявив, що вважає нинішні економічні досягнення України прикладом для Росії.

Словом, нашим людям набагато ближчі стабільність, мир і злагода. Вони не хочуть не з ким воювати, на мітинги та акції протесту ходять неохоче й часто лише заради розваги. (Ну і заради грошей, звичайно, тому що вже не для кого не секрет, що опозиція за участь у подібних заходах, приміром, у столиці платить від 30 до 50 гривень. У залежності від важливості та масштабності дійства). Але революція, повстання, до яких закликає опозиція - це вже, мабуть, занадто...

Отже, не ту, не ту тактику обрали для себе “„нашоукраїнці”. Замість передвиборної агітації з роз’ясненням положень своєї програми - боротьба з віртуальним ворогом, оскільки всі звинувачення в спробах знищити Віктора Ющен---ка звучали на адресу влади, а влада - поняття збірне і деякою мірою абстрактне. Замість прагнення по-ліпшити рівень життя простого народу та пояснення, яким чином можна цього досягти - заклики до цього ж народу піднятися на повстання.

Тим часом головний опонент Ющенка, чинний прем’єр-міністр Віктор Янукович спо-кійно й послідовно, без скандалів і істерик, не волаючи на кожному перехресті про свою успішність, реальними спра-вами доводив українським виборцям, що він дійсно здатний бути президентом цієї країни. І гідний цього. Усе-таки найвищі в Європі темпи зростання внутрішнього валового продукту, збільшення середньо-місячної зарплати майже вдвічі за останні два роки, а пенсій - у 2,5 рази менш, ніж за рік, зниження податку на доходи фізичних осіб на 13%, що дозволило збільшити ті ж зарплати, - це справ-ді успіх. Підвищення рівня життя одразу ж відбилося на демографічних показниках - уперше за роки незалежності рівень народжуваності в Україні перевищив рівень смертності. Крім того, зараз у нашій країні найнижчий показник безробіття за останні 13 років. А ще за час прем’єрства Віктора Януковича було збіль-шено багато видів соціальних виплат і повернуто борги з них, які накопичувалися всі минулі роки (у тому числі, до речі, й у той час, коли пре-м’єр-міністром в Україні був Віктор Ющенко). У нинішньому ж році більш ніж удвічі збільшилися стипендії для студентів, істотно поліп-шилося фінансування таких галузей як медицина, освіта, культура і спорт. Отримав довгоочікувану державну підтримку й агропромисловий комплекс - на потреби села було виділено вдвічі більше коштів, ніж торік.

І природно, що, прийшовши на виборчі дільниці минулої неділі, люди все-таки віддали перевагу саме Януковичу - кандидатові, який дійсно здатен поліпшити життя простого українця й доводить це реальними справами. А не тим, хто в змозі забезпечити лише пусті популістські розмови про любов до „маленького українця” і дешеве шоу, яке подекуди переходить у фарс. Ольга ГЕРАСИМЕНКО