Ужгород – туристичне місто?

Погляньмо на наше місто, та й на все Закарпаття очима туриста, котрий не пошкодує ні часу, ні коштів на те, щоб як слід вивчити край, про який так багато чув. Та що там і казати, мало яку область в Україні можна назвати туристичною зоною. Крим, звичайно, займає призове місце, і це цілком заслужено. Там є те, за чим їдуть тисячі туристів, – море. Нехай і не найчистіше у світі, нехай і не той дайвінг, бо дивитися там особливо нема на що, але похлюпатися в солоній воді виникає бажання в багатьох.

Але чим славиться Закарпаття? Я б узагалі поставив нашу область на другу сходинку рейтингу курортних зон України. Тут вам і гірські чисті, холодні річки, і водоспади, і найкрасивіші пейзажі, які хочеться малювати, але з вами ваш незамінний художник на ім’я НІКОН, він вам на допомогу, сотні фотознімків будете вже вдома гордо показувати вашим друзям. Йдемо далі, чого тільки варті наші вина, зроблені з солодких, дозрілих на сонці ягід винограду, думаю, тут ми ні чим не гірші за грузинів. А замки! Вони овіяні як романтикою, так і мороком, я і сам не перестаю захоплюватися цими величними спорудами, навіває ні з чим не зрівнянну тягу до пригод. А яка смачна та різноманітна наша закарпатська кухня, де сплелися угорські, словацькі та румунські рецепти, вона тепер по праву займає гідне місце у світовій кулінарії. А прославлені гори Карпати з їхніми дрімучими лісами полонитимуть вас до кінця життя. Найвищі вершини – це у нас! Говерла, Бребенескул, Піп Іван, Петрос – всі вони мають висоту більше двох тисяч метрів. До речі, саме на Закарпатті знаходиться найбільш високогірне озеро Карпат – це Бребенескул, біля вершини однойменної гори. Все це – Закарпаття, край, куди варто приїхати не раз, щоб побачити всю красу й відчути весь тутешній колорит.

Але ж повернімося до туриста, який вирішив навідатися до нас, скажімо, з Європи чи Росії. Грошей у нього повнісінько, і він жадає видовищ. Отже, ось він перед нами, можливо, з рюкзаком і в окулярах, а може, на машині та з друзями, не важливо. Важливо те, що він уже тут, на Закарпатті, зокрема на вулицях Ужгорода. Його, звичайно, ніхто не зустрічає. Куди йому податися далі? Я б і сам не знав. Дуже може бути, що він дістане свій мовчазний GPS-навігатор і вирушить на Корзо. Тут походить, вип’є чашечку знаменитої закарпатської кави, з’їсть кілька шедеврів від Штефаня. Далі, цілком ймовірно, своїм ходом дійде-таки до Ужгородського замку, про який стільки чув, там походить мовчки по довгих коридорах і залах, огляне двір, зробить декілька знімків, і все! Що далі? Насправді йти є куди, і цих місць дуже багато. Але що робити туристу з Європи в місті, де йому ніхто не надає послуг з оглядових екскурсій. Як він побачить Мукачівський замок або Невицький, ну а як бути з водоспадом Шипіт і винними підвалами в Середньому.

Ось сидить турист за келихом пива на терасі річки Уж і не знає, куди податися, у нього з собою не одна тисяча євро, але він реально не знає, на що їх витратити. Та ні, він готовий викласти за тур, скажімо, по замках Закарпаття 200 євро, але кому? Де ті люди, які йому це все покажуть? Таких немає. Він згадує свою минулорічну відпустку в Криму. Ось там він за 350 грн. їздив по всьому півострову в мікроавтобусі з екскурсоводом, побував у Ялті, бачив Воронцовський і Масандрівський палаци, фотографував із моря Ластівчине гніздо і заїжджав по гірському серпантину у Фороську церкву. Екскурсія розпочалася рано-вранці, а приїхав він до готелю пізно ввечері, вже сутеніло. Насичена програма вийшла, море вражень.

Чому тут немає такого сервісу? Невже ніхто не хоче заробити? І заробити непогано. Нехай сезонно і тільки влітку, але чому б і ні!? Постав кілька наметів у місті, повісь оголошення, візьми 2–3 «бусики», студентку історичного факультету в ролі екскурсовода, і все! Жди дзвінків, набирай групу хоча б раз на тиждень, і буде вам щастя.

Так розмірковував практичний європейський розум туриста… Але ні, тенденція в Ужгороді інша. Тут нікому нічого не треба, є кілька кіосків із китайськими магнітиками на холодильник і пивними кухлями. Є винний підвал на площі Поштовій, але хто про нього знає? От ви, я і ваш кум. А турист з Австрії знає, як туди потрапити? Ні, звичайно. І його гроші так і залишаться при ньому. Чому б не використати закарпатський колорит на нашу ж користь? Натовпи іноземців ходять по Корзо, не знаючи, куди себе приткнути. Звичайно, це лише на руку готелям «Олімп», «Прага» та «Олд Континент». Їх рекламу може побачити будь-який турист в Інтернеті.

Ви бували на набережній Ялти? Що там за рай для туриста! Тут вам і фото в костюмах, і художник намалює вас у світлі ялтинського маяка, і сувенірів море. З усіх боків на вас дивляться спокуси. (Гей, а не пора б дістати ваш гаманець, шановний?). Ось де налагоджена система! І це по всьому Кримському узбережжю. У будь-якому маленькому селищі ви легко знайдете представника турфірми, вони там практично на кожному кроці.

Невже ми так не можемо? Нас не цікавить прибуток? Або ми занадто провінційні, а може, у нас фантазія зводитися лише до того, щоб відкрити ювілейний, двохсотий бар у місті. Це вже нікому не цікаво! Дивуюся ліні та некмітливості наших місцевих підприємців. Вином ми багаті, кухнею теж славимося, а от завести за руку потенційного клієнта не можемо.

Так і не побачив наш австрійський турист Невицького замку, Середнянських підвалів та овіяних блакитною димкою гірських вершин. І 5 тисяч євро поїхали назад на батьківщину. Хто в цьому винен? Думаю, відповідь очевидна.

Дмитро ЧЕПУР

«Карпатський об’єктив»