Вожді змінюються, листоноші залишаються навічно

Колись тут довго бовваніла на високому чорному постаменті куценька фігура вождя світового пролетаріату. З приходом незалежності швидко скинули “лисого дідька” з підвищення і відволокли десь на задвірки комунального господарства.

Тільки через декілька років обезглавлений постамент демонтували, вирівняли землю під ним. Свідки тієї події пригадують, як із жахом з’ясували, що при спорудженні п’єдесталу комуністи-атеїсти використали як будматеріал і... надмогильні пам’ятники та гранітні плити з епітафіями.

Відтоді сквер на площі Народній у Перечині зазнав разючих змін. Він немов помолодів, ожив і радий, що тут навічно “оселився” новий господар, справжній місцевий народний улюбленець, простий поштар Федір Фекета. Адже цей чоловік, без перебільшення, оповитий ореолом легендарності за багато своїх чеснот, хороших рис характеру. Подібний пам’ятник – єдиний у світі. Хоча сам Федір, якому цьогоріч виповнилося б 220 років від дня народження, вже був вшанований односельчанами з Тур’ї Ремети і мешканцями навколишніх сіл, яким упродовж багатьох років доставляв пошту.
Народився поштар 1789 року. Як відомо з переказів його потомків, досліджень науковців, Фекета жив повнокровно, мав родину і дітей, сестру Анастасію і двох братів – Михайла і Петра. Дівоче прізвище дружини – Вакула. Помер 18 березня 1839 року. Похований на цвинтарі у селі Тур’я Ремета, що неподалік Перечина, вказана й причина смерті – запалення легенів.
З покоління у покоління передаються розповіді про листоношу, його відданість професії: за будь-яких погодних умов, по гірському бездоріжжю, долаючи щодня пішки по 60 км, доставляв з Ужгорода на свою рідну Турянщину урядові документи, друковані періодичні видання, новинки та вісточки краянам чи не з усіх кінців світу. За це сучасники шанобливо називали його Послом. Він високопрофесійно обслуговував свою дільницю каретно-поштової лінії Будапешт-Кошіце-Львів по всій Турянській долині. Іти доводилося гірськими стежками вздовж річок Уж і Тур’я, неодноразово зустрічаючись з ведмедями і рисями. Але пошту односельці завжди одержували вчасно. Тридцять років справно служив людям Посол. Якось навесні, розпалившись в дорозі, напився води з холодного струмка Бистрик і занедужав (за іншою версією – провалився під лід, у крижану воду). Медичної допомоги не було, а сільські знахарки виявилися безсилими...
Свідченням великої поваги односельців до свого Посла є те, що на стіні сільської церкви у Тур’ї Реметі встановлено єдиний у своєму роді монумент-барельєф з написом “Федор Фекета. В Пам’ять Приязности, Тверезности, Чесности Й Послужности Посла”. У час свят сюди приходять вклонитися землякові жителі не тільки села, але й району. Пам’ятну плиту славетному поштарю відлито у його рідному селі на Тур’ї-Реметівській чавунно-ливарній фабриці. На монументальній дошці датовано рік смерті 1838, але згідно із записом у метриці сільської греко-католицької церкви Федір Фекета помер 18 березня 1839 року. Барельєф відлито через десяток-півтора літ по його смерті, отож вкралася неточність.
Образ скромного Федора дійшов до нас у переказах, легендах. Хвилює ця постать і нинішнє покоління. Один із доказів цього – відкриття в Перечині 28 листопада 2004 року пам’ятника Фекеті, автором якого став талановитий скульптор, заслужений художник України Михайло Белень. Тоді правнук славного листоноші, кандидат філологічних наук УжНУ Іван Фекета, відкривав легендарний образ свого прадіда у бронзі. Людей зібралося на урочистості багато. Було стільки теплих і вдячних слів, світлих думок. Місцевий поет, член спілки письменників України Іван Козак, присвятив листоноші роман у віршах “Віків передзвони” – твір “з уст краян, а й болі серця”.
Не обійшлося через деякий час й без ложки дьогтю у морі шанобливого ставлення сучасників до неординарної постаті листоноші; якісь зловмисники вночі зламали і викрали з пам’ятника Федору Фекеті бронзову палицю, на якій він за задумом скульптора несе за плечима сумку. Втім, й без цього атрибуту відважний поштар не втратив принади і позитивного заряду для тих, хто приходить його відвідати...