Взаємне визнання і виконання судових рішень

Принцип взаємності – принцип міжнародного права, згідно з яким держава, що дотримується цього принципу, надає на своїй території аналогічні права і бере на себе аналогічні зобов'язання.

Частиною 2 ст. 390 Цивільно-процесуального кодексу України передбачено, якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше. Отже, подібно до ряду інших законодавчих презумпцій (наприклад, дійсність правочину), встановлюється презумпція застосування даного принципу судами.
Проте запровадження принципу взаємності не знімає інших питань, які виникають на практиці та пов’язані з визнанням і виконанням рішення іноземного суду в Україні. Зокрема, підставою для відмови у задоволенні клопотання про визнання і виконання рішень іноземних судів може бути попередньо вирішене клопотання про надання дозволу на виконання вказаного рішення суду. Пов’язано це з тим, що законодавством не передбачено можливості повторного вирішення питання щодо надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Натомість, пунктом 4 ч. 2 ст. 396 ЦПК України передбачається, що у задоволенні клопотання може бути відмовлено, якщо існує ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили.
На окрему увагу заслуговують положення п. 3 ч. 2 ст.396 ЦПК України, відповідно до якого у задоволенні клопотання може бути відмовлено, якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України. Серед таких справ статтею 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» зокрема визначено справи з іноземним елементом щодо нерухомого майна, що знаходиться на території України. Підсудність судам України є також виключною, якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України, якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України тощо.
Для України, що має невелику кількість договорів про правову допомогу у цивільних справах, питання визнання іноземних судових рішень на підставі принципу взаємності є більш ніж актуальним. Довгий час в українському законодавстві це питання було врегульоване не найвдалішим чином, фактично роблячи неможливим визнання і приведення у виконання в Україні іноземного судового рішення без відповідного дво-або багатостороннього міжнародного договору. Безумовним прогресом у цьому напрямку було прийняття в 2010 році змін до Цивільного процесуального кодексу України, що встановили презумпцію наявності взаємності для цілей визнання і приведення у виконання рішень іноземних судів на території України (стаття 390 ЦПК).
Згідно із загальним правилом, питання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника або його майна.
Практичне застосування другого критерію ускладнюється тим, що ЦПК не містить норм, що регламентують порядок встановлення компетенції в таких справах. На практиці саме на кредитора лягає тягар пошуку майна та доведення факту належності цього майна боржникові.
Також, важливо, що у разі відсутності застосовного міжнародного договору суд може відмовити у визнанні та виконанні іноземного судового рішення з підстав, передбачених статтею 396 ЦПК, а саме:
- якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно було винесене, не набрало законної сили;
- якщо сторона, проти якої винесено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості брати участь у судовому процесі через те, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи;
- якщо рішення винесено по справі, розгляд якої належить до виключної компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
- якщо винесено рішення суду України у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа по спору між тими ж сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
- якщо пропущено строк пред'явлення рішення іноземного суду до виконання;
- якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
- якщо виконання рішення може загрожувати інтересам України;
- в інших випадках, передбачених законами України.

В.о. завідувача сектором
представництва інтересів держави
та органів юстиції в судах Головного
управління юстиції у Закарпатській області
О.А. Жулінська