Буковинському Снятину виповнюється 850 років

Невеличке покутське місто відзначатиме свій 850-річний ювілей. У 1958 році у Снятині святкували першу ювілейну дату від часу першої письмової згадки.

Давні джерела зберігають пам'ять про місто, яке було воротами до Галицько-Волинського князівства. Румунський історик А.Д.Ксенопол, посилаючись на літописця Мирона Костіна, пише, що ще в ХІ-ХІІст. на молдавських землях було багато слов'ян. Деякі з них приходили туди з міста Снятина.
Польська історіографія стверджує, що місто відноситься до римського періоду. Як би там не було, а вік Снятина солідний.
Містечко навіть старше за Чернівці.
Про це стверджується у дослідженні "Містечка, яких немає" П.Сіреджука. Він наводить приклад, що в 1382році Янко з Чарнкова писав, що "Снятин - одне з найбільших міст на Русі». На той час місто могло справити враження на гостя своєю заселеністю й багатством. У третій чверті XVII століття (16б9-1670 рр.) у Снятині проживало 1300 осіб. На цей період припадає і картографічна пам'ятка французького інженера Біплана, на якій позначено Снятин.
Про географічне розташування Покуття, до якого входить і Снятин, згадував у 1671-1672 роках мандрівник Ульріх фон Вердум, який у своєму «Щоденнику» записав: «Воно (Покуття) лежить між Дністром і угорськими й семигородськими (тобто Карпатськими) горами». А про красу цієї місцевості залишив запис Йоган Георг Коль (1808-1878).
Розташоване на південно-західному кордоні Галицького князівства, Покуття було безпосередньо пов'язане з країнами південної і центральної Європи, з Візантією і державами Причорномор'я та Кавказу. Це наклало свій відбиток на економічне і політичне життя, на розвиток ремесел і торгівлі в краї.
Про торговий шлях, який проходив через Снятин, писав Коль у своїх записках: "Головним шляхом через Коломию, Станіславів, Львів йде головний товарообмін... котиться цею дорогою, сюди та туди, всякий крам між двома могутніми монархіями, й, головно, між головними містами: Віднем, Одесою, Львовом, Прагою, Краковом, Києвом і Москвою".
Про Снятин і Снятинщину багато досліджень написано місцевими авторами. Найголовніші з них: "Снятинщина. Причинки до крайової етнографії" Ксаверія Мрочка, "Покуття — часть України" священика Юліана Кисілевського, "Снятин над Прутом" (переклад з книги "Стародавня Польща» М.Бєлінського і Т.Ліпінського), "Снятин: нарис монографічний" Г.Сейдлера. До 800-річчя Снятина низку досліджень надрукував кандидат історичних наук А.Рузанов. Дослідженнями з історії міста Михайло Бажанський (США) видав цілою серією книг, а також місцеві краєзнавці З.Сав'юк, К.Кройтор, В.Харитон та інші.

Снятин — одне з найдавніших міст на Прикарпатті. Його заснування відноситься до часів Київської Русі. Перші письмові відомості про місто знаходимо в Іпатіївському літописі, датовані 1158 роком.

ІХ-ХІІ ст. на Русі характеризувались масовим будівництвом міст та зростанням їх впливу на політичне життя князівств. У 1153 р. на Галицькому престолі осів син Володимира Ярослав. Він проводив мирну політику, завдяки чому галицьке князівство більше трьох десятків років розвивалось у відносно мирних умовах. Князь дбав про могутність князівства. В один і той же час, в середині XII ст. побудовані чотири головні міста-фортеці: Чернівецька, Снятинська, Олешківська та Коломийська. Як свідчать історичні джерела вони функціонували до монголо-татарської навали.

Міста, розташовані вздовж Дністра і Прута, були багатими й мали вигідне географічне розташування. Тому за них ішла між князями боротьба. Під час міжусобної боротьби Мономаховичів і Ольговичів, представниками яких були Ярослав Осмомисл та Іван Ростиславович, Снятин був центральним форпостом в районі битви. Снятинська фортеця мала вигідне стратегічне розташування. Вона займала високий і стрімкий пагорб, з охоронних веж було видно далекі околиці. А підземні ходи з'єднували місто з ними.

Назва міста походить від імені Костянтин. Таке ім'я носив відомий воєначальник і впливовий боярин при дворі галицького князя Ярослава Осмомисла, який у літописі іменується Кснятин, Коснятин.

За гіпотезою старожилів, назва міста походить від слова "стинати". За легендою, в одному з набігів на Снятин татари мостинали голови всім його жителям. Проте місто вистояло. Його мужні захисники не раз відстоювали місто від нападників. Не давали ворогам прорватися углиб Галицької Русі. Свідком тих давніх подій є уламок меча, який археолог Б.Томенчук відносить до XII століття. Снятинці знають і про впевненість своїх прадідів в тім, що місто не здолати ніяким бідам і нещастям, бо воно стоїть на священному місці, на підвалинах зруйнованого храму святої Терезії. Численні підземні ходи були з'єднані з цим храмом.

Старе місто було розташоване від вулиці Кобринських, де на кладовищі збереглася частина оборонного валу міста-фортеці, по вулиці Валовій (колишня Базарна) до ратуші. З одного боку від Прута воно було захищене стрімким горбом. З другого, в районі вулиці Валової, — глибоким яром.

На місці ратуші в ті древні часи стояла дерев'яна вежа, яка була пунктом спостереження за околицями міста. При наближенні ворогів на вежі запалювали смолоскип, що оповіщав жителів міста і околиць про небезпеку. За переказами, біля вежі була єдина на все місто копана криниця… Безумовно що це славне містечко має свою велику історію, яку неможливо описати в одні статті.

Степан КАРАЧКО, краєзнавець, БукІнфо