ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Добро творити — двічі жити!

    26 січня 2021 вівторок
    Гісем Володимир Васильович

    Почуте з вуст одного закарпатського підприємця: «Дивний цей Гісем. Маючи таке прибуткове підприємство, ніяк не заспокоїться — подавай йому до нього ще й корпорацію «Закарпатсадвинпром»! Каже, щоб виноградарство і садівництво у краї не пропало, а давало людям користь. Зумів зібрати під своє крило понад два десятки селянських колективів, котрі вже Богу душу віддавали. Створив розсадник, де вирощуються саджанці лози та кісточкових дерев. Розширює виноградники й сади. Топили його діло есдеки, нині докладається до цього інший клан, намагаються задушити його через суди, а він, дивись, живе і навіть непогано виживає. Що за впертість у чоловіка?..»

    З анкети: «Гісем Володимир Васильович. Народився 29 вересня 1949 року в селі Голубине Свалявського району на Закарпатті. Освіта вища: Одеський технологічний інститут. Професія — інженер-технолог. З вересня 1981 року очолює підприємство. Сьогоднішнє місце роботи — генеральний директор корпорації «Закарпатсадвинпром», директор Ужгородського коньячного заводу. Депутат Закарпатської обласної ради багатьох скликань...»

    ТАКІ СКУПІ штрихи до біографії людини, котра користується величезним авторитетом у краян, бо у нелегких, а часто й екстремальних умовах впевнено тримає штурвал чималого робітничого колективу, який своєю продукцією примножує славу краю як в Україні, так і далеко за її межами.

    Як це вдається селянському синові?

    ...Пригадується травень 1985 року. Директива з Москви: оголошується тотальна боротьба з алкоголізмом, мають бути знищені всі джерела, що сприяють цій пошесті. На Закарпатті ними стали виноградники. З них виробляються усілякі «шмурдяки», якими отруюється робочий люд, відповідно, й країна занепадає.

    Звісно, не розбираючись у суті проблеми, місцеві службісти «взяли під козирок», і зловісна сокира загуляла на виноградниках.

    Єдиним у краї противником цього розбою став молодий директор коньячного заводу Володимир Гісем. На бюро Ужгородського райкому партії він переконував присутніх, що справа зовсім не у виноградній лозі, вона благо для людини, а не отрута. Вина, виготовлені з неї, мають благотворний, а не вбивчий вплив на людський організм. Так, із різними сурогатами, виготовленими з недоброякісних яблук, інших фруктів, справді, треба боротися, рішуче заборонити їх випуск. Але не з благородною виноградною лозою. Виноград, цей витвір сонця, слід дати людям: нехай, смакуючи, набираються енергії та здоров’я.

    А ще наголосив: справжню виноградну лозу, яка давала б високий урожай, плекають не одне десятиріччя, тож не можна легковажно її знищувати. Мусимо її культивувати, висаджувати найкращі європейські сорти. Тоді матимемо від такої продукції і прибутки, і добру славу у світі, як, скажімо, французи чи іспанці...

    Після його виступу у залі запанувала тиша, а потім дехто став підхіхікувати: «Вляпався ти, чоловіче! За таке — шваброю з партії вимітати мало. Що вже казати про керівне крісло...»

    Тодішній перший секретар райкому Анатолій Червінський глянув на Гісема важким поглядом, який нічого доброго не обіцяв. Але й не оцінював при всіх виступу, а кинув коротко: «Залишися після бюро».

    Чимало з присутніх потрактували фразу, як виключення молодого директора з партії, а за цим і всі наслідки...

    — Таке твоє переконання щодо знесення виноградників? — запитав секретар, коли залишилися вдвох.

    — Іншого не маю, — твердо відповів директор.

    Анатолій Йосипович, гроза району, здивовано глянув на співрозмовника:

    — Викладай як на духу...

    — Наш край споконвіків славиться виноробством, — почав директор. — Біда лишень, що його перевели у розряд придатку в харчовій промисловості. А гляньмо, як розвивається галузь у європейських державах, як цінує й леліє її людство. Бо ж є за що. Наука неспростовно довела: споживання коньяку, як і вина, позитивно впливає на здоров’я, настрій, працьовитість людей. Звичайно ж, у розумних дозах і людьми, не схильними до алкоголізму. Так підходить світ до розвитку виноробства.

    Анатолій Йосипович криво посміхнувся:

    — Так це там, у тому «загниваючому» світі, а не в нас...

    — Твердо переконаний, що з часом дійдемо й ми до цього. А викорчуємо роками плекані посадки — колись про це дуже шкодуватимемо.

    Анатолій Червінський чоловіком і партійцем був крутим, фронтовик же! Часто рубав з плеча. А тут задумався.

    Відпустив Володимира Гісема, наказавши прибути у райком через день.

    Видно, радився з авторитетами справи. Гісема запитав:

    — Скільки в районі старих і непродуктивних виноградників? Їх і пустимо під сокиру...

    «Завдяки такому підходу ужгородці зберегли дві тисячі гектарів найпродуктивнішої лози, — згадує зараз Володимир Васильович. — Ті ж, що «козирували» партійним босам, винищили в області понад п’ять тисяч гектарів молодих вино­градників. Було завдано шкоди, яку не компенсовано й досі».

    Хто знає Володимира Васильовича, твердить: невгамовна людина, не заспокоюється на досягнутому, йде до мети твердо й наполегливо. А ще ніколи не вишукує легких шляхів.

    Передаю йому цю думку.

    Усміхається:

    — Не зауважували, що легкі дороги завжди ведуть у тупик? — за хвилю додає: — Ще в юності потрапили мені на очі крилаті слова Оноре де Бальзака: щоб дійти до мети — треба насамперед іти, незважаючи на всілякі негаразди і болі. У саме серце запали вони мені. Так і чиню в житті. А зрештою, я горянин, знаю, що підніматися на вершину — завжди важко. Та інакше її не підкориш.

    Таким поясненням Володимир Васильович виправдовує тягар, який добровільно звалив собі на плечі десять років тому й від якого не збирається відмовлятися. Маю на увазі створення ним корпорації «Закарпатсадвинпром».

    Як уже мовилося, протиалкогольна кампанія майже нанівець звела виноградарство й садівництво на Закарпатті. Одинаки вирішили підводити галузь із колін. Піонером же знову виявився Володимир Гісем.

    — Кожне виробництво, якщо воно не розширюється, втрачає позиції, — пояснив свою задумку Володимир Васильович. — Хто, як не ми, мусили надолужувати втрати, яких зазнав край від «боротьби з алкоголізмом». Понищено виноградники, втрачено технологію вирощування особливо цінних сортів. Як із цим миритися?

    Під знамено корпорації стали майже три десятки підприємств Ужгородського, Берегівського, Виноградівського, Іршавського і Тячівського районів. В основному — багатопрофільні, багатогалузеві об’єднання, де є і виноградники, і винозаводи. Тобто спеціалізовані переробні, що випускають кінцеву продукцію. А тут ще й на руку Закон України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства». Згідно з ним, одновідсотковий збір від реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольних напоїв дозволено використовувати для створення виноградників. Отож заклали шкілку на півмільйона саджанців, виростили молодий садивний матеріал...

    Розробили кілька програм. Найперше, стали по-справжньому дбати про якість грунтів, їх родючість. Не вистачало для цього органіки, то компенсовували сидеральними добривами. Налагодили нову технологію вирощування виноградної лози, так звану Мозара. Міжряддя між кущами, як колись, не розпушують, не розрихлюють (це призводило до ерозії грунту й вимивання з нього поживних речовин). Кожну рослину стали підживлювати під корінь. Розширили й шкілку до п’яти гектарів. Налагодили співпрацю з науковцями Півдня України.

    НЕ ЧЕКАВ Володимир Васильович, що його дітище отримає підступний удар у спину не від когось іншого, а від обласної влади. За її мовчазної згоди розпочалися рейдерські атаки на підприємства корпорації, залякування людей, численні перевірки. По кілька місяців стали «гостювати» у корпорації та на коньячному заводі податківці. Утворилася сумнівна споріднена організація, котра лише марнує кошти.

    Пригадується, як «братва» знущалася над директором товариства «Берегівське» Юрієм Балегою, директором радгоспу-заводу «Великолазівський» Юрієм Смоляром, дивні претензії висувалися й Володимиру Гісему. А водночас ринок Закарпаття наповнювався сурогатами у красивих пляшках.

    — На жаль, війна триває й досі, — сумно констатує заступник генерального директора корпорації Сергій Лапоног. — Дехто, не витримавши наруги, відійшов від нас. Але таких одиниці. Орендне підприємство «Ужгородський коньячний завод», корпорація «Закарпатсадвинпром» живуть і працюють, долають усе вищі висоти. Нас знає й цінує мудрий покупець і діловий світ. Більш ніж дві тисячі працівників колективу живуть у достатках, не бояться за свій завтрашній день. А це дуже важливо.

    Володимиру Васильовичу Гісему ступає на поріг шістдесятиріччя.

    — Не лячно?

    — Старість являється того дня, коли вмирає відвага, — сміється. — Я ж — у бойовій формі! А творити добро — це жити двічі!

    То ж з роси та води цій мудрій і сміливій людині.

    Довідка UA-Reporter.com: орендне підприємство «Ужгородський коньячний завод» на вітчизняних і міжнародних виставках та конкурсах зі своєю продукцією здобувало п’ять Гран-прі, п’ять великих золотих, 77 золотих, 24 срібні та шість бронзових медалей. Коньяки випускаються під торговельною маркою «Тиса». Визнані у світі. Досягнуто цього під керівництвом незмінного директора — Володимира Гісема.

    Закарпатська область.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 1

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору

    Коментарі

    Картинка користувача Орос.

    заказуха. гисем вор и бандит

    Пунктів: 1