Інтерв‘ю з кандидатом на посаду мера Берегова Золтаном Бабяком

– Кандидат на посаду міського голови повинен відповідати багатьом критеріям, передусім має бути рішучою людиною. Чи володієте ви цією рисою характеру?
– Так, я доволі рішуча людина. Але заради об’єктивності слід зазначити, що водночас піддаюся впливу. Звісно, маю на увазі тільки тих людей зі свого оточення, котрі вже довели свої здібності, ефективність роботи практичними результатами. Не вважаю себе диктатором, зважаю на думки інших, але коли доводиться приймати відповідальні рішення, керуюся насамперед досвідом попередньої діяльності.

– Чи можна твердити, що ви максималіст?
– Максималіст – це та людина, котра, взявши собі що-небудь за мету, будь-якими засобами намагається досягти цього. Саме тому стараюся намічати лише такі цілі, для здійснення яких не доводиться нехтувати думкою чи позицією інших.

– Людей ділять переважно на дві категорії: оптимісти та песимісти. До якої з них зарахували б себе?
– Безперечно, до оптимістів. Рішуче засуджую песимізм і користуюся кожною нагодою, аби продемонструвати це. Якщо чесно, то в моєму оточенні, по суті, песимістів немає.

– А як справи із пунктуальністю?
– Не люблю запізнюватися і вважаю це нормою поведінки для свого оточення. Звісно, 5 хвилин ще допустимо, але якщо через певні обставини так склалося, що вимушений затриматися, то обов’язково попереджую про це партнера і, як мінімум, прошу вибачення за запізнення. Правда, трапляється це вкрай рідко.

– Чи маєте за звичку відкладати справи?
– Звісно. Але стосується це лише якихось неприємних для мене справ. Але і в такому разі – максимум на півгодини...

– Будь-ласка, кілька слів про родину.
– Я одружився в листопаді 2000 року. Ця подія стала одним із найпам’ятніших днів мого життя. Сім’я вкрай важлива для мене: надійний родинний тил є неодмінною передумовою духовної гармонії. Підтримка родини додає сил у розв’язанні поставлених завдань, вирішенні щоденних клопотів. У цьому відношенні дуже важливу роль відіграють мої дружина Брігітта й мати, а також розрада серця й душі – донька Брігітта. Мати, прагнучи вберегти мене від клопотів і стресу, якими обтяжене “мерське” крісло, пробувала відмовити від задуму балотуватися на цю посаду. Але врешті мені вдалося переконати її, що в цьому рішенні я керуюся тільки хорошими намірами.

– Вашій доньці вже 7 років, вона школярка. Чи вважаєте себе таким татком, який занадто опікується дитиною?
– Це – „парафія” моєї дружини, вона належить до числа надмірно турботливих матерів. Я, як батько, стараюся підготувати доньку до труднощів буденного життя, які не включено до шкільної програми, навчити долати перешкоди (маю на увазі передусім конфлікти із ровесниками, агресію тощо). Для мене важливо навчити дитину прислухатися до моєї думки, так само, як я зважаю на її позицію. У цьому віці діти, буває, фокусують увагу батьків на такі речі, яким дорослі не схильні приділяти належної ваги.

– Хто з вас дотримується більш строгих принципів виховання – ви чи дружина?
– Дружина. Я ж, як і „личить” батькові, балую малу, звісно, у рамках розумного.

– Як кажуть, товаришів у людини багато, але справжніх друзів мало. Якої ви думки з цього приводу?
– Маю багато знайомих, хороших товаришів, але справжніх, надійних друзів лише кілька. Як на мене, то спражній друг є не настільки практичним, як філософським поняттям. Справжнім другом вважаю людину, з якою можу поводитися природно, невимушено, з якою не виникає конфліктів, адже друзі не створюють один одному труднощів та перешкод, а навпаки, допомагають долати їх. Справжній друг – це людина, на яку завжди, за будь-якої життєвої ситуації можна покластися.
Дослухаюся до думки друзів при прийнятті рішень: їх відверта оцінка значить для мене набагато більше, ніж точка зору якогось „зовнішнього” критика, що взагалі не знає мене, як людини. Якщо громада Берегова виявить мені довіру і мене буде обрано на посаду міського голови, я не пориватиму зв’язків зі своїми друзями, навпаки, планую проводити з ними ще більше часу. Бо дружні бесіди, спільний відпочинок, шашлики на свіжому повітрі і в майбутньому входять у мої плани.

– Якщо вже мова зайшла про шашлики: під час пікніків готують переважно чоловіки. Як ви до цього ставитеся?
– Люблю куховарити. Правда, якщо не маю часу або дяки, то вдаюся до напівфабрикатів. Коли випадає нагода приготувати щось смачненьке для родини, друзів, то залюбки беруся за це. Особливо популярними є курячі крильця або корейка на грилі, шашлики, різноманітні бограч-гуляші. До речі, для приготування страви в казанку потрібно хоча б 3-4 години. Полюбляю гостру їжу, а ще картоплю, морепродукти. А ось неперевершеним шедевром кулінарної справи для мене є голубці моєї матері.

– Чи полюбляєте солодощі?
– Так. Особливо після м’ясного. Люблю після смачного обіду потішити себе чимось солодким. До того ж, не перебираю ласощами: це може бути шматочок шоколаду, тістечко або навіть солона випічка. Щоправда, потім доводиться „відпрацьовувати” це фізичними навантаженнями.

– Звідси прямо випливає наступне запитання: як справи із спортом?
– Мені не вдалося досягти визначних результатів ні у футболі, ні в плаванні. А ось легкою атлетикою залюбки займаюся і нині: це біг, їзда не велосипеді. До слова, велосипед став для мене справжнім „другом” – люблю слухати музику, крутячи педалі лісами чи луками.

– Ви уже багато років поспіль очолюєте туристичну агенцію, тож, ймовірно, вже побували у багатьох країнах світу. Котра з них найбільше запам’яталася?
– Найулюбленішою для мене є моя батьківщина: Берегово вважаю своєю домівкою, найкращим місцем відпочинку, найкомфортнішою “зоною”. Якщо ж виїжджаємо із родиною на лоно природи, то стараємося вибрати місцину десь на березі водойми. Я – палкий прихильник басейнів із термальними водами, полюбляю плавати. Це моє захоплення поділяє і вся сім’я. Коли випадає нагода, стараємося скористатися можливістю – чи то дийдівське озеро, чи відомі купальні в угорському Гойдусобосло. Улюблені місця відпочинку – Шарвар, Будапешт. Прогулянка старовинними вуличками, філіжанка запашної кави у затишній кав’ярні відмінно поповнюють запас енергії, збагачують незабутніми враженнями. Для відпочинку не треба їхати в далекі краї. Ведучи мову про туризм, я не обов’язково маю на увазі берег моря: наші мальовничі Карпати теж відкривають чудові рекреаційні можливості. До речі, я неодмінно наголошую на цьому чи не всім відвідувачам туристичної агенції.

– А якої ви думки про телебачення? Чи вважаєте перегляд телепередач відпочинком?
– Як на мене, то надмірне сидіння перед телевізором є шкідливим. Засилля реклами занадто впливає на світогляд глядача. Саме тому вдома обмежуємося переглядом тематичних програм, історичних фільмів, креативних серіалів, та й то із запису. Намагаюся утримуватися від спонтанного перегляду телепередач, для мене денний максимум – це новини. А ось для пісенного “Євробачення” завжди роблю виняток – усвідомлюю, що за кожним виступом криється значна, копітка підготовка. До того ж, ці трансляції не переривають на рекламу.

– Захоплюєтеся музикою?
– Так, дуже. Слухаю різну музику протягом доби: оскільки не п’ю кави, то прокидаюся під енергійну, жваву музику, котра задає тон на цілодень. За кермом автомобіля віддаю перевагу таким мелодіям, що не відволікають увагу, не заважають сконцентруватися, а по обіді – заспокійливим ритмам.

– Ви любите сюрпризи?
– Ні. Я волію вирахувати наперед майбутні події, люблю знати, що чекає на мене.

– Чи важлива для Вас зовнішність людини?
– Не в такій мірі, як гігієна. Водночас вважаю, що й мужчина має бути доглянутим. Елегантність же доречна тільки за відповідної нагоди. Я не є прихильником офіційного дрес-коду, вважаю, що костюм і краватка в будні не обов’язкові. Якби була нагода, частіше носив би джинси...

– Якби вдалося повернути назад колесо часу, що б ви змінили?
– Нічого. Хіба що здобув би диплом юриста.

– Дякую за інтерв‘ю. Хай щастить вам, Золтане Адальбертовичу! Вигравайте вибори та ставайте мером!

Написав ЧІЛЛА ГЕГЕДЮШ

Венгерский город в Украине