Іван Бушко: "Шлях до Європи не пройти без реформ"

Іван Бушко – відома на Закарпатті особистість. Відома насамперед своїми справами і вчинками. Саме за це виборці 73-го одномандатного виборчого округу підтримали його кандидатуру на виборах до Верховної ради України.

У переддень прийняття присяги народного депутата України, ми зустрілися з Іваном Бушком, і попросили відповісти його на декілька запитань.

– Іван Іванович, Ви пройшли до Верховної Ради України як мажоритарник. Згідно з опитуванням, наше суспільство очікує, що мажоритарники стануть своєрідними менеджерами своїх округів у парламенті. Якими будуть Ваші перші кроки на посаді народного депутата?

– Перші кроки залежатимуть від того, в якому комітеті буду працювати. Наразі це ще не визначено, тому давайте трохи зачекаємо з відповіддю на дане запитання. Щодо менеджерських функцій, то обрання депутатів у мажоритарних округах вважаю позитивом для України. Такі обранці пройшли до парламенту шляхом гострої конкурентної боротьби, пройнялися усією проблематикою округу і, безперечно, стали ближчими до своїх виборців. До того ж вони увесь час пам’ятатимуть, що час швидко сплине і доведеться звітувати перед людьми за кожне обіцяне слово. Тому при розгляді питань соціально-економічного розвитку країни цей фактор відіграватиме певну роль. Хоча це не догма. Бо, в першу чергу, у парламенті мають прийматися якісні закони, які повинні слугувати економічному поступу країни в цілому і кожного регіону зокрема.

– Чого будуть стосуватися законопроекти, які плануєте розробляти?

– Знову ж таки, це залежатиме від того, в якому комітеті працюватиму. Важливим, на мій погляд, є прийняття законів, що сприятимуть розвитку малого і середнього бізнесу, бо це додаткові робочі місця і вкрай необхідні фінансові надходження до місцевих бюджетів. Треба зняти штучні перепони, що гальмують проведення земельної реформи, створити необхідну законодавчу базу для туризму й рекреації – все це повинно дати потужний поштовх для розвитку нашого краю. Не кажу про модернізацію великої індустрії, яка забезпечує головні надходження для країни, бо над цим працюють цілі депутатські групи з відповідних регіонів. Взагалі , дуже важливим на даному етапі , на моє переконання, є доведення до логічного завершення розпочатих реформ у медицині, освіті, культурі, державному управлінні, місцевому самоврядуванні. Це болючі процеси, які зачіпають інтереси багатьох верств населення. Звідси – шалений супротив, і ми бачимо , що суспільство в цілому не хоче цих реформ. На словах ніби всі за, але тільки до тих пір, поки це не зачіпає твої інтереси, як кажуть, «ми за колгосп, але тільки не в нашому селі». Скільки негативу я отримав, коли ще будучи першим заступником голови Закарпатської ОДА, ми взялися реорганізувати Виноградівський дитбудинок інтернатного типу «Берізка». У цьому закладі вихованням 64 дітей займалося 118 працівників, на утримання дитбудинку щороку з обласного бюджету йшло 7,6 мільйонів гривень. У той час як на всі дитсадки Виноградова ( 1060 діточок) місто витрачає на рік 8 мільйонів гривень. Абсурдність такої, з дозволу сказати, економіки очевидна. Але самим працівникам дитбудинку реорганізація у звичайний дитсадок, звісна річ, не сподобалася, адже при цьому вони втрачали 40-60% зарплатні, до того ж багатьом довелося змінити місце роботи. Зараз тут все стало на свої місця. Цей приклад свідчить про те, що успіх реформ залежить передусім від усвідомлення їх необхідності всіма – бідними і багатими , громадами і кожним їх членом зокрема.

– Щодо мови. На Вашу думку, що слід робити, щоб мовний закон запрацював?

– Якщо коротко, потрібно щоб цей закон мав відповідне фінансове підкріплення. Коли говорити про наше багатонаціональне Закарпаття, то тут, на мою думку, створені непогані умови для національних меншин. Вони мають свої школи, інститути, дошкільні освітні заклади, культурні товариства, релігійні громади, газети, телебачення і навіть інтернет-ресурс. Бракує одного – належного їх фінансування. І в цьому відношенні мовний закон, звичайно, треба доопрацювати. Як, врешті, і в плані врахування особливостей кожного регіону. До таких питань треба підходити дуже зважено.

– В новообраному парламенті рекордна кількість закарпатців. Як, на Вашу думку, вплине таке представництво наших земляків на діяльність ВРУ VII-го скликання?

– Подібний прецедент уже був у 2008 році. І тоді наші представники намагалися впливати як на кадрові призначення, так і на бюджетні процеси в країні. Тож ми маємо в цьому відношенні непоганий досвід, який гріх було би не використати. Наразі до парламенту зайшло одинадцять закарпатців, щоправда, під прапорами різних партій. Але, я думаю, в процесі роботи партійна складова відійде на задній план і всі ми разом максимально будемо намагатися принести якомога більше користі для свого рідного краю і для своїх виборців. Я на це щиро сподіваюся.

– І останнє. Для того, щоб стати багатою та незалежною, нашій країні не вистачає якісних законів чи людей, бажаючих виконувати ці закони?

– Нашими попередниками вже напрацьовано багато законів. Можливо, такої великої кількості їх і не потрібно. Але й ті, що вже прийняті, повинні вдосконалюватися . Адже ми живемо в час активних суспільних змін і бурхливого науково-технічного прогресу. Та головне, звичайно, полягає в тому, що закони однаково мають виконуватися всіма – від народного депутата до простого робітника. І не треба кивати на когось, кожний хай починає з себе. Інакше порядку не буде. А ще нам треба набратися рішучості і пройти трудний шлях реформ, яким наші сусіди Польща та Чехія пройшли ще в 90-і роки вже минулого століття. Бо це шлях до Європи – до кращого життя.

– Ви переїжджаєте жити до столиці?

– Поки що не планую. Визначитися з цим питання думаю десь після зимових канікул. Наразі, оскільки не маю в столиці свого житла,як і багато інших депутатів, проживаю в готелі «Київ», що поруч з Верховною Радою.

– Дякую за розмову.

Розмовляв Володимир Ушенко