Оксана Туряниця закінчила медфак в УжНУ, а працює в Чехії (ФОТО)

Оксана Туряниця народилася у Ворохті Івано-Франківської області, а виростала у місті Ужгороді. Там же вона успішно закінчила медичний факультет Ужгородського національного університету за спеціальністю практичного лікаря, а згодом і інтернатуру.

За направленням два роки працювала в одному із закарпатських селищ. Та зрозумівши, що цього для неї замало, зібрала всю свою волю в кулак і подалася відкривати для себе медицину Європи.

Нині пані Оксана вже четвертий рік успішно працює у факультетській лікарні на Буловці (Прага) у відділенні функціональної діагностики серця та судин. У своєму кабінеті MUDr. Oksana Turyanytsya, як називають її тут, охоче приймає як чеських, так і українських пацієнтів. Про свій медичний шлях від Ужгорода до Праги вона розповіла «Українській газеті».

-Пані Оксано, як виникла ідея працювати лікарем у Чехії?

- Якщо французи кажуть «Cherchez la femme!» (шерше ля фам) – «У всьому шукайте жінку», то в мене у всьому шукайте чоловіка!(сміється). Коли я працювала за направленням у рахівському районі, на фестивалі «Гуцульська бриндзя» у Рахові я познайомилась з чехом, який приїхав туди зі своїм духовим оркестром, в якому він грав на барабані. У нас зав’язалися стосунки і згодом він запросив мене до Праги. Коли я вперше побувала у центрі чеської столиці, в мене перехопило дух від цієї краси – Празький Град, Карлів Міст, Староміська площа, де всі жужжать різними мовами – такий собі Вавилон!...і я зрозуміла, що хотіла б тут залишитись. Але з самого початку я чітко визначила для себе, що могла б жити тут тільки за умови, що не покину свою професію.

Важливим фактором було і те, що, як я дізналася, Чехія – країна, якій бракує власних медичних кадрів – лікарів, стоматологів, медсестер, тому в цю сферу вона радо приймає іноземних фахівців. Я повернулася в Україну і вечорами почала самостійно вчити чеську мову. Станіслав (так його звали) привозив нові книги і диски. Мову і медичну термінологію я вивчила приблизно за пів року, а потім тільки збагачувала свій словниковий запас. Однак, так сталося, що з його ініціативи ми розійшлися, але ідею з Чехією я не відкинула і далі продовжувала в цьому напрямку йти сама.

- Які процедури – документаційні та екзаменаційні - потрібно було пройти, щоб працювати в Чехії лікарем з українською освітою?

- В Інтернеті я знайшла номер телефону чеського Міністерства охорони здоров’я. Подзвонила туди, вони похвалили мою чеську мову і радо надали інформацію щодо того процесу, який мені доведеться пройти. Отож спочатку я нострифікувала в Чехії свій диплом. Це така процедура, коли він визнається дійсним. Щоб отримати дозвіл-сертифікат на роботу, складала іспит з чеської мови та 4 іспити і тести з медицини: з терапії, хірургії, педіатрії та акушерства і гінекології. З 40 бажаючих отримати такі дозволи іноземців, успішно все склали тільки 7, серед яких була і я. Однак це був тільки перший етап цього шляху. Отримавши сертифікат, залишалось найважливіше – знайти роботу. І тут Бог, очевидно, тримав наді мною свою руку, бо мені надзвичайно пощастило. Моя подруга з України розповіла мені, що її батьки працюють у Чехії – допомагають по господарству завідувачу економічного відділення лікарні на Буловці. Я зконтакувалась з ним і згодом успішно пройшла дві співбесіди із керівництвом лікарні, після чого була зарахована до її штабу. Моїй радості не було меж, адже лікарня на Буловці – престижний заклад з багатьма відділеннями, де працює понад дві тисячі персоналу.

- Як сприйняли Вас у новому колективі? Чи не відчувалася якась дискримінація через Вашу національність, адже широко відомо, що чеські громадяни не сприймають нас, українців, як собі рівних?

- Так, на жаль, вони звикли розглядати нас як «чорну робочу силу». Хоча я знаю багатьох чехів, які до українців ставляться дуже добре. Наприклад, коли я вперше подзвонила до згадуваного економіста з Буловки, він охоче спілкувався зі мною, тому що в нього позитивне враження про українців. Він сприймав їх, передусім, як працьовитих та відповідальних людей. Або Станіслав…який хвалився усім друзям і знайомим, що в нього подруга-українка. З осторогою до мене поставилися хіба-що його батьки. Подібна ситуація була в мене і на роботі. З упевненістю скажу, що ніякої дискримінації ні тоді, ні, тим паче, зараз не відчувала. Однак, старші колеги, які ще пам’ятають 68-й рік більше схильні сторонитися і дивитися звисока, а от з молодим колективом ми знаходимо порозуміння просто пречудово. Спілкуємося і поза роботою, їздимо на відпочинок.

- Що можете сказати про чехів як про народ? Чи зживаєтеся з їхнім менталітетом, культурою, традиціями?

- Чехи, звичайно, інші аніж ми, але мені особисто вони подобаються своєю ввічливістю. Принаймні, такими вони мені здаються! Я б сказала, що їхня культура мені близька, адже проживаючи в Ужгороді, я мала змогу дивитись словацькі телеканали, а це все дуже подібне. Я люблю чеські книги та фільми, і просто обожнюю їхні комедії.

- Ви вважаєте, що тут краще реалізовуєтесь у професійному плані, аніж могли би в Україні? Розкажіть про умови та можливості, які Ви отримуєте тут як лікар.

- Мушу констатувати, що так. Тут великі можливості для самореалізації та самовдосконалення. Тішить те, що лікарня надала мені хороше житло, за яке я плачу мінімальну ціну. Дуже допомагає також, що старше покоління лікарів радо передає свій досвід молодим, ділиться ним, вчить, показує і пояснює все, що треба. Тут є багато різноманітних курсів для лікарів. Я, наприклад, є членом «Організації практичних лікарів», тому принаймні раз у місяць відвідую медичні семінари та лекції, які допомагають мені в роботі. І, звичайно ж, зарплата, яку можна назвати пристойною. Через те, що я працюю за фахом, я дуже швидко отримала ПМЖ (постійне місце проживання). Мені знадобилося для цього не 5 років, а всього 1,5.

- Як людина, яка безпосередньо перебуває у цьому середовищі, що можете сказати про чеську медицину? Не є таємницею, що в Україні за гроші можна купити будь-яку потрібну довідку. Тут це було б можливо?

- Категорично «ні»! Можливо, через знайомих. Але я з таким не стикалась і в нас таке не практикується! Хоча останнім часом не рідко доводиться чути – і в суспільстві, і по телебаченню – що Чехія є досить корупційною державою. В їхній медицині корупція може проявлятися, наприклад, на закупівлі різноманітних пристроїв – купуватися за одними цінами, а оприлюднювати і вимагати ціни інші, і таким чином заробляти. Але благо пацієнта тут на першому місці.

А взагалі-то, чеська медицина знаходиться на дуже високому рівні, вона навіть вважається однією з найкращих у світі. Тому сюди повертається лікуватися багато чехів-емігрантів з Англії чи Німеччини. Там медицина, звичайно, теж хороша, але у неї погана доступність. А в Чехії практично немає черг, не треба місяцями чекати на діагностування чи певні операції, вас візьмуться лікувати відразу. Варто відзначити також якість їхньої кардіології та педіатрії. Як лікар, який працює у діагностичному відділенні, можу запевнити, що в Чеській Республіці хороша доступність діагностичних та лікувальних методів і різноманітних пристроїв, які допомагають виявляти захворювання на ранніх стадіях.

Серед найбільших переваг чеської медицини слід зазначити те, що вона страхова. Так, громадяни щомісяця сплачують страхові внески, але при будь-якій потребі, страхова компанія платить за їхнє обстеження та за більшу частину ліків, або за будь-які інші потрібні процедури. Тому я з упевненістю можу виписати пацієнтові рецепт не на найдешевші ліки, а на такі, у яких я впевнена, що вони матимуть потрібний ефект.

- Ви мали змогу працювати і з чеськими і з українськими пацієнтами. Які відмінності бачите між ними?

- Чеські пацієнти більш слухняні, аніж українські! Лікар для них – великий авторитет, вони довіряються йому повністю. Якщо ви скажете чеському хворому, що йому необхідно кинути палити – він так і зробить! Не стверджуватиму, що всі, але більшість це точно. У нас я такого не спостерігала. Тому перш за все я б відзначила рівень дисциплінованості.

- Усі ми добре пам’ятаємо тривалі акції протесту чеських медиків «Děkujeme, оdcházíme!» («Дякуємо, ми йдемо»). Ви брали в них участь? І чи підтримуєте ті вимоги, які висувалися до чеської влади?

- Особисто я участі не брала, але брали мої колеги. Ці вимоги я вважаю цілком адекватними і підтримую їх, адже чеські лікарі виступали за збільшення своїх зарплат, за виведення тіньових фінансів, проти зайвого стажування молодих спеціалістів. Медична освіта і так триває досить довго, а тут, для того, щоб почати працювати, лікарям-початківцям необхідно пройти велику кількість стажувань, які тривають роками.

- Ваша першопричина перебування у Чехії – Станіслав, - знає про те, якого успіху Ви досягли на його Батьківщині?

- (Посміхається) Він про це не знав. Він думав, що я залишилась в Україні і я йому більше ніколи не дзвонила! Як ось минулого року (я була вже в Чехії три роки) до мене в кабінет на Буловці зайшов пацієнт зі словами: «Пані лікарко, ви могли б виміряти мені тиск?». Це був він! Як виявилось, він шукав мене в Україні в тому селі, але йому сказали, що я в Празі. Тоді він знайшов мене через Міністерство охорони здоров’я Чехії, тому що особистої контактної інформації у нього до мене не було.

- У нас тут цілий сценарій романтичної кінострічки вимальовується! А які у Вас плани на майбутнє? Для багатьох емігрантів Чехія часто стає проміжною зупинкою у їхній подорожі на Захід. Чи не плануєте їхати далі?

- Ні, таких планів у мене немає. Мене цілком влаштовує моє життя в Чехії, тому і надалі планую залишатися тут. Моя найбільша мета на майбутнє – приватний практичний лікар. Хочу займатися улюбленою справою, але працювати сама на себе.

- А в Україну повернулися б?

- Мені бракує України. І всього того українського, що я люблю. Тричі на рік я обов’язково їжджу додому. Я не знаю, що чекає нас всіх тут далі, тому не зарікаюсь. Якщо буде така необхідність, то повернуся.

- Пані Оксано, ви безперечно досягли в Чехії успіху і гідно презентуєте тут Україну. Але такі приклади наших громадян – рідкість. На жаль, більшість із них, навіть маючи хорошу освіту та професійний досвід, готові виконувати тут некваліфіковану роботу. Як Ви вважаєте, що перешкоджає їм реалізувати себе тут у професійному плані?

- Я б відзначила тут кілька факторів. На мою думку, перш за все це низька самооцінка наших громадян. Вони сумніваються у власних силах, у тому, що зможуть досягти чогось більшого, кращого. По-друге, брак інформації. Адже для того, щоб щось робити потрібно знати, як це робити. І по-третє, така характерна риса для українців, як небажання щось змінювати. Ми краще приймемо те, що є, аніж докладемо зусиль і подолаємо труднощі. Але я можу навести і позитивні приклади. На Буловці вже працює біля п’яти українських лікарів, двоє – у моєму відділенні, тому в нас таке собі українсько-чеське відділення. Маю також кілька знайомих українських програмістів, які реалізували себе тут. Тому просто потрібно йти до мети і досягати її!

Пані Оксана запрошує усіх охочих українських громадян, які мають медичне страхування пройти обстеження серця та судин у відділенні функціональної діагностики (тел.: 266-082-564 ), або звертатися до будь-яких інших відділень факультетської лікарні на Буловці за адресою:

Budínova 2, Praha 8 – Libeň, 180 00.

Спілкувалася Оксана МОЙСЕНЮК,
спеціально для «УГ», Прага.