В Ужгороді презентували "Географічний словник Угорщини"

Вчора, 7 вересня, у прес-центрі «Закарпаття” пройшла презентація книги – скарбу нашого краю „Географічного словника Угорщини”. Автор книги — Елек Фийнєш, а представив це видання журналістам та гостям прес-центру відомий історик Йосип Кобаль.

Оригінальне видання засновника угорської статистичної науки Елека Фийнєша „Географічний словник Угорщини" був виданий у Пешті (Будапешт, Угорщина) ще в далекому, минулому 1851 році і займав 2 томи, які поділяються на чотири частини і містять також невеликий додаток, в якому представлені нові відомості й робляться виправлення. Весь матеріал, тобто усі населені пункти тогочасної Угорщини (міста, містечка, села, хутори), подано в алфавітному порядку.
Витяги з нього, що стосуються території сучасного Закарпаття, і увійшли в перекладену та презентовану вчора Йосипом Кобалем нову збірку. За словами історика, книга збудована за тим самим принципом, що й оригінал Елека Фийнєша : усі населені пункти, а їх у книзі понад 500 розбиті на 13 районів Закарпаття, та подані з дотриманням структури перекладуваного тексту. До цього ж, на першому місці завжди стоїть сьогоднішня офіційна назва того чи іншого населеного пункту, до якого він приєднаний. Після цього йде назва або назви в оригіналі угорською мовою, як їх вжито у роботі угорського дослідника, потім для них подається та ж назва в українській транслітерації із зображенням фонетичних особливостей оригіналу.
Не менш складною є й проблема перекладу томів, а саме назв урочищ, річок, гір, адміністративних одиниць тощо. Частина з них обома мовами – українською та угорською – однакова. Немалих клопотів завдав історику переклад староугорських термінів, які стосуються угорських назв хвороб, які лікують вишківські мінеральні джерела, або ж термінології поштових станцій. Усі ці слова, терміни потребували „ багато часу, детального пошуку, аналізу й інтерпретації та терпеливості", що й було втілено істориком в українському варіанті географічного словника.
Цікавою родзинкою роботи угорського дослідника є історичні дані, які він наводить, описуючи ті чи інші, як правило, великі населені пункти, особливо міста. Проте, слід зазначити, ці довідки часто мають поверховий характер й інколи переповнені помилками та підтвердженими фактами. Саме тому там, де це було необхідно, ми виправляли або корегували, часом уточнювали дані і твердження автора роботи — говорить Йосип Кобаль.
Зауважив гість прес-центру «Закарпаття» й на те що назви наших населених пунктів ще 150 років тому були зовсім іншими ніж сьогодні. До прикладу: Ужгород називався Унґваром, а Худльово – Горілово. За стабільністю, незмінністю цих топонімів стежить і відповідає обласна рада і згодом це рішення затверджується Верховною Радою. „В кінці '80 років, коли створився Інститут Гунгарології, районні ради угорськомовних сіл вирішили змінити свої назви на начебто історичні, – розповів історик. – Однак вони повернули в багатьох випадках не історичні назви, а назви кінця 1944 року, які функціонували тільки 50 років. У 1898 році в Угорщині був прийнятий закон, згідно з яким усі не угорського звучання назви населених пунктів у всьому Угорському королівстві необхідно було змадяризувати. І там, де легко було перекласти назву, члени комісії перекладали, а там, де це зробити було важко, назву змінювали." Цю практику продовжив уряд Словаччини, потім угорці з 1938 по 1944 рік все повернули, зате потім прийшов радянський уряд, усе перекреслив і вигадав нові назви. Таким чином і утворилися плутанина з історичними та не зовсім топонімами на Закарпатті, оскільки затверджуючи ті чи інші назви люди не заглиблюються в джерела. Багатьох взагалі не цікавить, як колись, від самого народження називалося те чи інше місто, або село. І це є прикрою помилкою людей. Адже історію свого краю, історію Закарпаття потрібно знати.
Наприкінці презентації книги „Географічний словник Угорщини” пан Йосип відповів не тільки на запитання журналістів, але й гостей перс-центру. Я хочу сказати, що Йосип Кобаль дуже мудра, високоерудована й начитана людина. Він є знавцем історії, як нашого Закарпаття, нашої неньки України так і багатьох держав світу.
Після зустрічі з істориком Йосипом Кобалем я поспілкувалася із відомим українським.письменником та журналістом Олександром Гаврошом. Адже він першим прочитав „Географічний словник Угорщини” і ми маємо можливість почути із його вуст авангардні враження про прочитану ним книгу.
— В першу чергу хочу Вам сказати , про те, що це велика подія в історії нашого Закарпаття. У світ до читача вийшла книга, яка є безцінним скарбом для нас. Ми маємо дуже багато різних джерел про наш край, але немало з них є недоступними для нас. Це тому, що вони написані на різних мовах. Заслуга пана Йосипа якраз у тому, що він переклав та упорядкував це видання, а також подав статистичний опис понад 500 населених пунктів вже сучасної Закарпатської області України на середину XIX ст. Не можу не сказати й про те, що це видання дає нам можливість більш точніше дізнатися про минуле Закарпаття, про національний, господарський та релігійний стан наших міст, сіл, присілок, хуторів та містечок краю. Також ми довідуємося й про те, як вони колись називалися села та міста Закарпаття, а також про їхні характерні історичні пам’ятники та туристичні об’єкти — говорить Олександр Гаврош.
— Цікавість книжки у тому, що в ній є дуже багато фактів, про які ми не знаємо на сьогодні. За 150 років у нашому краї багато чого змінилося. До прикладу скажу, як змінилися назви деяких сіл : село Дубрівка, колись називалося Дубро(в)ко (Dubroka), село Вовкове (Волкойо) – (Valkaja), село Бобовище (Воротниця) – (Vorotnicza)- Воротніцо) і т.д. — додав пан Олександр.
Видання «Географічний словник Угорщини” (Опис населених пунктів Закарпаття середини XIX ст.) здійснено за кошти Науково-дослідницького центру «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України.

А. Кедр