Володимир Даниленко: “На сьогодні Закарпаття — духовно найсильніший регіон України”

Саме на цьому наголосив український письменник під час прес-конференції у прес-центрі “Закарпаття”. Читацька аудиторія знає його як автора книг: “Капелюх Сікорського”, “Газелі бідного Ремзі”, “Кохання у стилі барокко”, “Лісоуб у пустелі” тощо, а також як “батька” “Коронації слова”.

Представники українського політикуму як колишнього PR-менеджера Юлії Тимошенко, автора “Політичного вертепу”, працівника PR-агенції при Кабінеті міністрів.

Представляючи пана Володимира, Василь Габор зазначив: “Перед вами — людина, яка може писати надзвичайно різними стилями письма. Саме тому мені хотілося приїхати, аби показати, наскільки різноманітними можуть бути українські письменники. До речі, Володимир — перший український літературознавець, який звернув увагу на Закарпаття”. Пояснюючи, чим саме наш край вразив українського письменника, він зазначив: “Закарпаття — єдиний регіон України, який витримав 800 років інтенсивної асиміляції і при тому зберіг свою національну ідентичність. Жоден інший регіон так довго не асимілювався і не зазнавав тиску інших держав, як Закарпаття. Кубань, яка була заселена відбірним українським військом, була асимільована Російської імперією за 300 років... Закарпаття на сьогодні — духовно найсильніший регіон України. Тому мене цей регіон завжди цікавив”. Володимир Даниленко зазначив, що, на його думку, Закарпаття сьогодні гідно репрезентують три найцікавіші сучасні письменники: у поезії — Петро Мідянка, у прозі — Мирослав Дочинець, у драматургії — Олександр Гаврош. “Ці автори подолали регіональну відокремленість і вийшли на загальнонаціональний рівень. Закарпаття залишається привабливим регіоном і потенційно цікавим, який дасть іще багато нових імен українській літературі”, — зазначив письменник.
Говорячи про власну творчість, Володимир Даниленко розповів про історію створення сатиричного роману “Газелі бідного Ремзі”, у якому український бюрократичний клас описується через призму сприйняття сторонньої людини — одного з кримських з ханів, котрий потрапив у наш час і у своїх листах описує і прем’єр-міністра, і чиновників. “Я розумію, що основою будь-якої держави є бюрократичний клас. Я цього класу не знав, але дуже хотів з’ясувати, що відбувається в голові у Президента, прем’єр-міністра... У 2003 році мені запропонували працювати у PR-агенції, яку створили при кабінеті міністрів. Я влаштувався працювати аналітиком і спіч-райтером прем’єр-міністра, адже мені було важливо з’ясувати, що твориться в головах і душах цих людей. Якщо хочете знати, вони мають свій сленг, забобони і навіть релігію. Через деякий час я працював у прес-службі кабміну, і так написав “Газелі бідного Ремзі”, — розповів Володимир Даниленко. До речі, як зазначив письменник, у Кабінеті міністрів роман читали, і декотрі службовці навіть впізнали себе. Більше того, кількох людей навіть було звільнено.
Володимир Даниленко побував на Закарпатті вперше і, хоч не довго, та разом із приятелем, вихідцем із закарпатського Шандрова (Хустський район) Василем Габором встиг ознайомитися із старовинним Ужгородом, побувати в ранковому ефірі телеканалу Тиса, зустрітися зі студентами УжНУ. “Чому ми в Ужгороді?, — продовжує розмову відомий своєю авторською серією «Приватна колекція» Василь Габор, — тому що це — моя Батьківщина, а ще тому, що тут народжуються і будуть народжуватися дуже талановиті люди. Я люблю і Львівщину, і Закарпаття надзвичайно сильно, та все ж таки бачу Закарпаття трошки по-іншому ніж люди, що живуть тут. Свої почуття я намагаюся показувати певними справами, наприклад, популяризувати закарпатських авторів”.
Відповідаючи на запитання про молодих письменників та поетів нашого краю, митці зазначили, що “тут народжується ціла генерація обдарованих людей, однак, справа в іншому: чи вони відбудуться, чи не загубляться і не розгублять своє обдарування, а це вже залежить виключно від них самих”. Володимир Даниленко додав, що сьогодні конкуренція у літературі дуже велика, і часто молоді автори не витримують її. За словами літературознавця, дуже багато обдарованих письменникв, які про себе добре заявили, зійшли з дистанції. А реалії на сьогодні такі, що, аби вижити і бути успішними, наші автори повинні бути удвічі талановитішими за іноземних.
До того ж, за переконнями письменників, пропагувати українську літературу неможливо без інституту книги. Саме тому пан Володимир розробив проект “Український інститут книги” і звернувся до Анни Герман з пропозицією посприяти в його організації. Та поки що відповіді не було. Письменник сподівається, що держава все ж таки зацікавиться і підтримає проект, оскільки на сьогодні пропаганда сучасної української літератури відбувається завдяки виключно приватним зв’язкам.