ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Як тебе не любити, Берегово рідне моє!..

    18 квітня 2021 неділя
    Олег Левицький: Історією, яка пишеться нині, – величатимемося

    Для кожної людини у світі її рідний край – найдорожчий, наймиліший серцю, без якого вона не мислить свого життя-буття та й просто існування на землі.

    Відомий містянин, очільник громадського об‘єднання «Добродії», член міської громадської ради, голова обласної організації Партії місцевого самоврядування, ймовірний кандидат на посаду мера Олег Богданович Левицький розмірковує про себе, про духовні начала, про патріотизм, міркує, як не тільки зберегти, але й подвоїти у нашу непросту пору інтерес, любов до малої батьківщини, зокрема до рідного Берегова-Берегсаза і неньки-України взагалі, коли нарешті долею ясною зацвіте рідна сторона – кожна оселя, вулиця, кожен його мікрорайон, себто увесь закарпатський край, уся держава. Для кожної людини у світі її рідний край – найдорожчий, наймиліший серцю, без якого вона не мислить свого життя-буття та й просто існування на землі.

    Не забудьмо вдома гарний настрій

    Зараз, як і в попередні часи, коли триває передвиборна агітація (на сьогодні нехай навіть іще неофіційна), коли до місцевих виборів, міського голови в тому числі, залишаються лічені тижні, знову виринають знайомі піар-прийомчики про те, хто, мовляв, гідний і достойний, вдатний і порядний «сісти» у найголовніше крісло Берегова на вул. Б. Хмельницького. Які тільки не висуваються вимоги до кандидатів на посаду мера, в тому числі йдеться про найважливіші риси – порядність, зичливість, діловитість, уміння ладити з колегами, громадою тощо. Для себе нотую-записую, що інколи такі недолугі, незрілі та незрозумілі претензії висуваються, котрі руйнуються навіть усталені норми співжиття. Пересічна людина задумується, мовляв, чи здатний узагалі той або інший претендент займати керівну посаду тощо. Особливо різного роду звинувачень посипалося нині – наразі усних, але певен, що будуть "литися" з газетних шпальт у тім числі, відтак закортить попорпатися у брудній білизні багатьох кандидатів, змагатися за голоси через інтернет-сайти, на зустрічах тощо. Чи не подбати б нам про етикет спілкування, аби вже після голосування 25 жовтня одні з одними при зустрічі віталися, а не відверталися, не проходили мимо з ворожими поглядами, насупленими лицями тощо. Нам, берегівчанам, які віками живуть дружно й шанобливі у стосунках, личить бути добрими, веселими, згуртованими, пасує палахкотіти посмішками й щирістю. Такий уже у нас характер – камінням кидати не збираємося ні в кого, бо ми нормальні й адекватні люди. Гостелюбні, хлібосольні та щедрі! А ще готові бути милосердними, благодушними, терпеливими, праведними, поблажливими, слушними, справедливими, законослухняними, бо тільки ці риси, а не черствість, грубощі, неуважність, байдужість, замкнутість, зневага до інших роблять берегівчан такими, якими їх знають по всій країні – добропорядними.

    Кожен із нас хоче мати підтримку

    Звісно, найголовніший у таких випадках запит – любов до рідного краю, міста, патріотизм, чесність, відданість, бажання бути потрібним людям. Сьогодні, завтра і в майбутньому! Насправді важко осмислювати ці, здавалося б, не такі вже й складні поняття, хоча кожен із нас менш-більш розуміє їх значення, та все одно вкладає у них щось своє. Однозначно, що патріотизм – це не річ, яку можна побачити, відчути, общупати, перекласти, це щось невидиме, проте вкрай важливе, реально існуюче, те, що наповнює наше життя конкретним змістом, сутністю, смислом, сенсом, роблячи тим самим нас людьми, істинними містянами тощо. Приміром, патріотизм для мене – це не лише почуття, це дії, зусилля, спрямовані на те, щоби рідній країні та нашому народові жилося якомога краще. Ця риса виявляється в тому, що все те, чим займається людина, приносить благо Батьківщині, громаді, кожній окремо взятій особі. Скільки таких серед нас – не злічити. І взагалі, людина має відчувати, що потрібна іншим, місту, тоді вона захоче й зможе посприяти його процвітанню. А роботи в цьому плані для кожного багацько – у всіх сферах соціально-економічного піднесення! Не відкрию найменшого секрету, що диспути, полеміка, доброзичливі дебати сприятимуть нашому поступу, і тільки відверті діалоги дадуть належні результати. І немає найменшого значення, хто змагатиметься за депутатство, мерський портфель – угорець, українець, русин, корінний закарпатець чи галичанин, вихідець з-під Дніпра, важливо, аби це була чесна та порядна людина, надійний порадник і друг усіх городян. Аби корисною була громаді та аби знала, шо і як робити на своїй високій посаді. Переконаний: угорець матиме підтримку серед українців, і навпаки – угорці неодмінно підкладуть плече українцю. Зрештою, більшість зрозуміла, що національність не є панацеєю від усіх бід, свого часу тільки алхіміки шукали універсальний засіб від болячок і негараздів. І щось таки вигадували, хоча їхня мова була схожа на Езопову – нещира, шахрайська та лицемірна. Але часи нині вже не ті, аби вірити нещирим алхімікам.

    Не шукаймо бруду там, де його немає

    У багатьох провінційних містечках (у нашому в тому числі) усі дискусії в переддень виборів зводяться до того, хто в якій політичній силі (перебував або є нині), хто із ким працював (у бізнесі в т. ч.), хто кого підтримує, в кого звідки гроші на кампанію, хто звідки родом, яке має коріння тощо. Уже не кажучи про таке делікатне питання, як знання мови національної меншини (якщо стосовно нашого міста, то йдеться про угорську) тощо. Але мало, кажучи образно, бути поліглотом, себто володіти двома чи трьома мовами, являтися представником тої чи іншої національності – потрібно стати людиною діла, конкретних справ, уміти їх доводити до завершення. З цього приводу на думку приходить відоме французьке прислів‘я: хто батьківщині добре слугує – вельможних предків не потребує. Головне – слід бути господарем, який бачить не тільки сьогочасну мапу міста, але й обриси його майбутнього. Повірте, що всі побажання є надзвичайно важливими, як і те, яка сім‘я в кандидата, чи готовий він до самопожертви, чи віддасть свій останній подих в ім‘я України, а кусень хліба – жебраку, тощо. Приміром, я ніколи не "козиряв", що моя дружина – угорка за національністю (до заміжжя мала суто місцеве прізвище Товт). А ще хотів би зауважити, що любов до рідного краю, до міста, в якому живеш і працюєш, пером не описати, словами не передати, віршами не розказати, тут відданість, незрадливість, певність йому серце має промовляти. Ніякого хисту, таланту, уміння, видатних природних здібностей, іскри Божої не треба – це речі настільки благородні та природні, прості, нелукаві, щирі, до того ж вони не купляються й не продаються. Місто, рідне поселення для кожного з нас – це його маленька батьківщина, це дрібонька цяточка на великій Україні, яку слід любити, кохати, леліяти всім серцем, усім єством. Прикро, що у передвиборні часи подібні пристрасті розгораються з нечуваним цинізмом, межуючи з підлістю, що інколи просто диву даєшся. Чудуюся, як іще вчорашні партнери й приятелі один одного обливають брудом, вішають ярлики, шиють-нанизують різного роду компромати – та ще й нерідко безпідставно. Не заперечую: тягнеться за людиною шлейф різноманітної гидотні, чорних і бридких оборудок, тоді треба про це сказати, не боячись, – уголос, вивести такого горе-кандидата на чисту воду. А ще краще – дати йому змогу «вирівняти» свій авторитет серед тих, кого він вважає електоратом. Тобто нехай іде за "трибуну" й усе це спростовує…

    Про молитву за Героїв східної війни і громадянські права

    Мені приємно констатувати, що наше місто було, є і залишається патріотичним, що більше сотні його синів у статусі добровольців, мобілізованих і контрактників воюють у зоні АТО, а п‘ятеро сміливих і мужніх молодих берегівчан гідно віддали життя за Україну, полігши на полі бою смертю хоробрих. Нині за їх душі молимося, просимо Бога, аби прийшов мир на нашу багатостраждальну землю. Я теж роблю це, бо вже роками щонеділі з дружиною і сином відвідую греко-католицький храм, де править великий патріот і в‘язень тоталітарно-комуністичного режиму отець Володимир (Маргітич). Між іншим, Берегово хоча найзахідніше місто на карті України, і знаходиться воно за понад тисячу кілометрів від східних її рубежів, але ми також сповна відчуваємо подих війни, яка торкнулася майже кожної сім‘ї, більшості трудових колективів, закладів і установ. Із цього приводу можна писати розлогі статті-роздуми, хоч до скону висловлювати свою позицію, але суть залишається одна – кожен із нас є громадянином незалежної України і має право балотуватися, тобто боротися за депутатський мандат і бути обраним – це все гарантовано Конституцією. А з іншого боку, кожен з нас, власне, пишається, що є громадянином незалежної країни – України. Це найбільша держава, яка знаходиться в Європі. Український народ і його національні меншини – угорськомовна громада в тому числі – існує вже кілька століть, але наша держава здобула незалежність лише чверть століття тому (у 1991 році), до того була республікою у складі Радянського Союзу, ще раніше входила до різних імперій тощо. Я пишаюся своїми земляками, це працелюбні, гостинні, доброзичливі, гостині й спокійні люди. Вони не вміють ледарювати, невтомно працюють і заробляють на прожиття по всіх паралелях Європи, у якій ми географічно (та й політично) з роду-віку. Та навіть від нашого міста за сім кілометрів – сусідня Угорщина, де майже кожен із нас буває якщо не щотижня, то два-три рази у місяць. Там родичі, друзі, знайомі, приятелі, і нам є чого повчитися від побратимів. Свідченням цьому є часті відвідини нашого міста угорських колег і просто численних туристів – найближчим часом разом із бізнес-партнером Федором Товтом «запустимо» комфортабельний рейсовий автобус «Берегово-Ніредьгаза», яким, без сумніву, залюбки поїдуть і перші, і другі. Із цього приводу ще кілька думок. Як громадяни незалежної країни, усі маємо свої громадянські права. Ніхто не повинен нас ображати, віднімати майно, принижувати людську гідність. І наша держава зобов‘язана захистити кожного, і в разі необхідності покарати кривдника. Можливо, що зараз у моїй країні зараз важко цього домогтися, але при бажанні все-таки можна.

    Історією, яка пишеться нині, – величатимемося

    А ще місто Берегово – історичне, його минуле вражає кожного, хто приїздить до нас. Маємо що показати, чим похвалитися. Історія Берегова – це понад дев‘ять століть, які писалися багатьма тисячами людей – угорцями, українцями, русинами, євреями, росіянами, словаками, чехами, румунами, вірменами, грузинами тощо. Це – істинно духовне багатство краю, інтелектуальне надбання всіх дружніх народів, які нині хочуть йти у краще завтра єдиною сім‘єю. Вірю: ця мрія закарпатців, берегівчан у тому числі є реальною та посильною. Тож поруйнувати спокій, зламати рівновагу не дамо нікому. Останні події на Закарпатті, що розбурхали мало не всю країну, яскраво засвідчили: не притаманні краянам протиборства й протистояння, тож і надалі потрібно поважати закони країни, в якій живемо, в якій трудимося, де ростуть й ходять до школи наші діти й онуки, де підносимо свій добробут тощо. Твердо переконаний, що й надалі докладатимемо зусилля для спокою і миру. Особливо у цей непростий час, коли будь-якої миті може розгорітися полум‘я великої широкомасштабної війни. Не хочеться цього нікому – ані матерям ані дружинам, ані сестрам, ані донькам, але Схід, як відомо, клекоче, до умиротворення з «шипучим» ворогом ще треба докласти багато зусиль і старань – від президента й аж до мера й сільського голови. У наші обов‘язки як громадян входить також доброзичливо приймати гостей з інших країн, переселенців, яких також у нашому місті немало, у тому числі, поводитися культурно та ввічливо за кордоном, щоби не зганьбити й не осоромити там свою Батьківщину. А любити її потрібно не за те, що вона велика, а за те, що вона не чужа – своя. Необхідно з гордістю носити звання українця, тоді й інші люди будуть поважати всіх нас. Повірте: ця епоха через роки-десятиліття також стане історією, яка в ці трудні часи пишеться кров‘ю та якою, переконаний, пишатимемося.

    Любове моя – рідне Берегово

    Отже, як тебе не любити, Берегово, – місто рідне моє, ти маленький славний граде з високою культурою, ти своїм унікальним минулим сягаєш у далеку минувшину, маєш воістину щирих, добрих й патріотично налаштованих людей. Берегово – це місто кмітливих підприємців, що своїми бізнесом у всіх сферах соціально-економічного життя формують міський бюджет і дбають про стабільне його життя людей, які живуть і будуються, які йдуть угору щодня, щомісяця, щороку. Не можу не згадати про міських (як і крайових загалом) виноробів і виноградарів, яків вирощують – а зараз уже збирають урожай сонячних грон, до того ж найрізноманітніших сортів. А які мають лугоші й винниці – у них повно у бочках запашного й хмільного вина, яке спокушає колишніх прем‘єрів і нинішніх депутатів, дарує здоров‘я академікам і політикам, вабить громадських діячів і тисячі туристів. Пройдіться містом і переконаєтеся в цьому самі – їх, слава Богу, на кожному кроці стільки, що аж серце радіє-співає-тріумфує! Але поезія – поезією, але ми на порозі «жовтневих» виборів, яких у історії незалежної України ще не було – під час голосування в урни вкидатимемо бюлетені з відкритими списками, з новими, чесними обличчями, які, слід сподіватися, нададуть іншого, більш привабливого шарму міській владі, змусять кожного народного обранця жити не за принципом «гречкосіїв», а думати про звичайних людей, яким нині, на жаль, непереливки…

    Олег ЛЕВИЦЬКИЙ, берегівчанин

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 3

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору