Добавить комментарий

Цілком підтримую "Тупого".
Восени 1944 року народ на "так званому" З"їзді народних комітетів ухвалив рішення (хай і під прицілом радянськх автоматів) про возз"єднання з Українською РСР. Возз"єднання, до речі, означає поєднання двох рівнозначних держав, які колись були одним цілим. Хоча жодних доказів про єдність "Закарпаття" і "України" в минулому сьогодні не існує (може, хтось із наших національних академіків скоро і придумає ці докази).
У 1945 році Підкарпатську Русь "передали" від Чехословаччини до СРСР (а не до України) як суверенну територіальну державну одиницю (без участі делегацій від Закарпаття і УРСР). А з січня 1946 року незаконно скасували всі суверенні права цієї держави і перетворили її на звичайнісіньку область УРСР з усіма її законами і порядками.
У 1991 р. закарпатський народ спробував демократичним шляхом відновити свої суверенні права (до речі, абсолютно не посягаючи на незалежність України) шляхом референдуму про відновлення автономії Закарпаття. Але стараннями п. Кравчука, у останній перед референдумом тиждень формулювання "автономія" замінили на "спеціальну самоврядну територію", що одразу перекреслило всю його законність. Однак 78% населення підтримало навіть це обрізане формулювання. І де ця самоврядність через 17 з гаком років? Яка влада проігнорувала її? Російська? Чи угорська? Чи чеська? Ні, своя, кохана, українська!
Тому, не цій владі судити про посягання на територіальну цілісність і суверенітет. Бо якщо не поважати чужий, то нічогоо вимагати поваги до свого.
А щодо купки авантюристів, які нібито очолюють русинський рух, то до них немає великої поваги і в Закарпатті. Шкоди лише, що народ в умовах потужних інформаційних воєн дуже швидко втрачає своє основне тисячолітнє надбання - національну культуру, мову і самобутність, які під тиском іноземних і українських впливів вже майже перестали розвиватися.