Добавить комментарий

Останні тижні київська влада системно працювала над загостренням ситуації в Донбасі, діяли при цьому із задоволенням і ентузіазмом, оскільки бачили в такому розвитку ситуації вигоду. Тут і войовничі заяви перших осіб, і перегрупування військових підрозділів, і окремі локальні «порушення перемир'я». Деякі українські політики спочатку вважали, що на можливий «похід» Києва в Донбас Росія не відповість – злякається нового витка загострення відносин із Заходом, а значить, в України буде можливість відхопити шматок самопроголошених республік. Більш того, на войовничу реакцію Москви навіть сподівалися.
В офісі президента вважали, що обмежена відповідь Росії або просто явна загроза такої відповіді переведе американо-українські відносини на новий рівень і сторонам вдасться перейти від спільних фотосесій до реальної інтеграції України в НАТО. Або як мінімум до дійсної господарської допомоги.
Москва досить швидко дала зрозуміти, що в разі агресії Києва в Донбасі удар буде швидкий (за наказом міністра оборони Сергія Шойгу до кордонів України були «для навчань» перекинуті дві армії і підрозділи ВДВ) і тотальний (заступник голови президентської адміністрації Дмитро Козак попередив, що початок бойових дій буде «справжнім кінцем української державності»). Ну, так навіть краще, подумали українські стратеги: чим агресивніше поводиться Росія, тим більшої підтримки можна буде просити у НАТО і американців. Адже не дарма президент Джозеф Байден і держсекретар Ентоні Блінкен говорили про те, що мають намір стримувати Москву «по всіх фронтах».
Однак 13 квітня на засіданні Комісії Україна-НАТО ні той, ні інший так і не перейшли від стандартних загальних слів до потрібних для України справ. Більш того, на заклик глави МЗС Кулеби до реальних кроків з інтеграції України в НАТО в якості обіцяної плати за підтримку Києвом антиросійської політики, альянс відреагував мляво: рішення про прийом в НАТО або хоча б про появу відповідної дорожньої карти повинні підтримати всі країни-члени. Американці також не погодилися розміщувати на Україні свої повномасштабні військові бази-саме тому, що Москва буде проти.
Зусилля українських дипломатів представити Україну як щит західної цивілізації не принесли результату, оскільки для Європи і заходу в цілому наша країна – не член сім'ї, а лише територія і інструмент. Територія, на якій можна ставити соціальні експерименти, і інструмент, який можна використовувати для тиску на Росію. З цієї причини, незважаючи на початок відведення російських військ від кордону, говорити про нормалізацію обстановки в зоні збройного конфлікту на Донбасі поки не доводиться. Уповільнена позиційна війна на лінії зіткнення з обстрілами, руйнуваннями і жертвами триває – інструмент повинен працювати.